Так, вона перенесла до себе додому їхню мультиварку, пароварку, тостер та інші потрібні речі. Щоразу теща обіцяла, що забирає побутову техніку лише ненадовго. Але, як то кажуть, немає нічого більш постійного, ніж тимчасове

— Люба, а де наша кавомолка? Ніяк не можу знайти її, — Богдан зазирнув у вітальню і збентежено глянув на дружину. Віолетта сиділа перед телевізором, але щойно чоловік поставив їй запитання, вона одразу схопилася.

— Ой, я її якось мамі давала. Вона тістечка пекла, і їй треба було зробити цукрову пудру.

— Ну і? — насупився Богдан. — А кавомолку чому вона не повернула?

— Забула, мабуть. Потім спитаю.

— Забула… — буркнув Богдан і зник на кухні.

Чоловіка страшенно дратувало, коли теща навідувалася до них і, йдучи, щось із собою забирала. Так, вона перенесла до себе додому їхню мультиварку, пароварку, тостер та інші потрібні речі.

Щоразу теща обіцяла, що забирає побутову техніку лише ненадовго. Але, як то кажуть, немає нічого більш постійного, ніж тимчасове.

Іноді Богдан нагадував Марині Федорівні про речі, які перекочували до неї з їхньої квартири. На це жінка лише віджартовувалася і казала, що їй вони потрібніші, ніж Віолетті.

— Навіщо вам ця пароварка? Ви все одно смажите та запікаєте. А я, от, намагаюся дієти дотримуватися. Готую рибу й овочі винятково на парі.

— Взагалі-то, ми теж не проти урізноманітнити своє меню. Але змушені задовольнятися лише плитою, адже мультиварку ви теж у нас забрали.

— А мультиварка у вас взагалі нова стояла. Віолетта сказала, що їй незручно в ній готувати.

— Звісно! Вона так сказала, тому що ви майже плакали, говорячи, що про таку ж мріяли.

Ці суперечки виникали між тещею та зятем щоразу, коли Марина Федорівна приходила в гості до доньки. Але повертати побутову техніку жінка все одно не поспішала. Віолетта жаліла самотню матір і постійно гальмувала чоловіка.

— Та облиш ти. Хай користується. Ти ж знаєш, що в неї дуже маленька зарплата.

— Так, я це знаю, але з тобою не згоден. Ми ж купуємо речі не тому, що нам гроші нікуди дівати, а тому, що нам ця техніка самим необхідна. Якщо Марина Федорівна так її потребує, то хай про це прямо скаже.

Зрештою, є безліч свят. Будемо по черзі дарувати їй те, що потрібно. А то ми їй гроші в конверті вручаємо, а потім вона у нас із дому все тягне.

— Гаразд, я з нею поговорю, — незадоволено пирхнула Віолетта.

Однак пояснювати все матері вона так і не стала. Донька не хотіла засмучувати маму й силоміць відбирати в неї побутову техніку.

У результаті Богдан був змушений купити нову мультиварку, тостер, пароварку та інші речі. Він теж не особливо бажав масштабувати цей скандал.

Чоловік вирішив, що тепер у його тещі є все необхідне, тож більше вона не прикидатиметься нещасною і не забиратиме всяку всячину в доньки.

Але Марина Федорівна не зупинилася на побутовій техніці. Після того, як вона забила нею свою кухню, жінка переключилася на інше майно доньки.

Спочатку вона стала випрошувати у Віолетти інтер’єрні прикраси: статуетки, серветки, а потім і зовсім перейшла на її одяг.

Марина Федорівна виглядала моложаво. Жінка ретельно стежила за харчуванням і мала досить струнку фігуру. У матері був такий самий розмір одягу, як і в доньки, тож вона вирішила обов’язково цим скористатися.

— Віолетто, донечко, мені так сподобався той плащ, який висить у передпокої. Ти його носиш?

— Поки ні, — усміхнулася жінка, — літо ж.

— А раптом різко похолодає? Може, даси мені його на якийсь час?

— Гаразд, бери, — без задньої думки відповіла Віолетта. Більше цього плаща вона не бачила, як і інші свої речі. Марина Федорівна забрала в доньки «на час» джинси, світшот, дві футболки та кілька блузок.

Віолетта жодного разу не згадала про весь цей одяг. У неї був великий гардероб, тож вона не особливо стежила за тим, що деякі її полиці в шафі трохи порідшали.

А от Богдан, навпаки, постійно дивився на тещу й не розумів, чому вона приходила до них у гості, вирядившись в одяг дружини.

Спочатку чоловік мовчав із цього приводу. Побутовою технікою вони з Віолою користувалися разом, а от до її речей він не мав жодного стосунку. Тому чоловік нічого не став пред’являти тещі.

Але мовчання Богдана тривало доти, доки Марина Федорівна не позарилася на норкову шубу й золоті прикраси доньки. Усі ці речі він сам дарував дружині на день народження та інші свята.

У цей момент Богдан не витримав. Він посварився з дружиною і сказав, щоб та в жодному разі не віддавала мамі такі дорогі подарунки.

— Я й не збиралася нічого віддавати, — образливо видала Віолетта. — Цю шубу я й сама взимку ношу. Вона мені дуже подобається. А прикраси моя мама взагалі не любить. Не розумію, що ти так на неї накинувся?

— Я не накинувся! Просто хочу дати їй зрозуміти, що є певні рамки! Ми через твою матір усю побутову техніку оновили, а вона все ніяк не вгамується!

— Це ж добре, що ми все оновили, — посміхнувшись, сказала Віола. — Перестань чіплятися до моєї мами!

Ці слова страшенно образили Богдана. Він не розумів, як його дружина не помічала того, що мати маніпулювала нею і користувалася її добротою.

Чоловік вирішив, що всьому цьому час покласти край. Якщо він не провчить тещу, то та так і буде ходити до них, мов у супермаркет, тільки безкоштовний.

Якось Богдан запросив дружину в ресторан і вручив їй подарунок.

— Що це? — здивувалася Віолетта, коли побачила гарно оформлену коробку.

— Подивишся вдома, гаразд? — видав чоловік і хитро посміхнувся.

Коли пара повернулася додому, жінка насамперед розпакувала коробку. Там лежала неймовірно красива сукня. Такого незвичайного фасону та переливчастої тканини Віолетта бачила вперше.

— Ти де її купив? — вбрання шалено сподобалося жінці.

— Воно зроблене на замовлення. Дизайнер сказав, що це сукня із секретом.

— Із секретом? — Віола грайливо глянула на чоловіка. — І з яким же?

— Потім дізнаєшся, — усміхнувся чоловік і поцілував дружину.

Про цей подарунок донька нічого не сказала матері. Вона знала, що Марині Федорівні сукня обов’язково сподобається.

Жінка не хотіла, щоб мама забрала подарунок чоловіка, як безліч інших речей із її гардеробу. Але Марина Федорівна все-таки побачила вбрання, що висіло в шафі доньки.

— А ця що за принадність?! — вигукнула мати. — Раніше в тебе такої сукні не було!

— Так, — зам’ялася Віолетта, — це мені Богдан нещодавно подарував. Правда, воно незвичайне?

— Дуже незвичайне! Я в нього просто закохалася! — сказала жінка, а потім благально подивилася на Віолу. — Доню, мене ж у суботу подруга на ювілей запросила. А мені вдягнути нічого! Може, даси мені це плаття на один день?

— Мамо, — винно протягнула Віолетта, — ти ж знаєш, як Богдан до цього ставиться? Якщо він дізнається, що я віддала тобі його подарунок, у нас знову буде сварка.

— А як він дізнається? Ми йому нічого не скажемо, — хитро посміхнулася Марина Федорівна. — Обіцяю, після дня народження я тобі принесу його назад. Твій чоловік навіть не зрозуміє, що я його одягала.

— Ну, гаразд, — зітхнула Віола. — Тільки в неділю обов’язково поверни його!

— Обіцяю, доню!

Віолетта не думала, що вже наступного дня після заходу мати поверне дизайнерську сукню назад. Але, на її подив, так і сталося.

— Мамо, щось ти сьогодні рано, — жінка відчинила двері, не очікуючи, що за нею стоятиме Марина Федорівна.

— Де твій чоловік, Віолетто?! — раптом вигукнула жінка і буквально ввалилася в квартиру доньки.

— Богдан ще спить. Сьогодні ж неділя. А що трапилося? — Віола одразу помітила, що її мати була надто роздратована.

— Що трапилося?! — із претензією видала Марина Федорівна і, розкривши сумку, дістала звідти якийсь згорток. — Візьми, це твоє плаття! Як твій чоловік міг подарувати тобі таке вбрання? Він що, зовсім з глузду з’їхав?

— А що такого? — не зрозуміла Віолетта. — Воно дуже красиве. Це дизайнерська сукня. Її зробили на замовлення. Що тобі не сподобалося?

— Через це вбрання я зганьбилася перед безліччю людей! Хто взагалі шиє такі речі? — кажучи це, Марина Федорівна майже плакала.

— Та що таке, мамо? Як ти могла зганьбитися через таку шикарну сукню?

— Шикарну?! — слізно посміхнулася жінка. — Та воно все просвічує!

— Як це? — здивувалася Віолетта і стала розглядати сукню. — Нічого воно не просвічує. Подивися, яка тканина щільна.

— Коли я його вдягла вдома, теж так подумала. Але потім я поїхала на день народження, яке святкувалося просто неба, — після цих слів Марина Федорівна зробила паузу. Вона помітила здивований погляд доньки. — Ось, подивися! Глянь на знімки!

Жінка дістала телефон і продемонструвала Віолетті безліч фотографій із вчорашнього заходу.

— Як це?! — побачивши матір на екрані, дівчина втратила дар мови. На них Марина Федорівна стояла в білизні. — А де сукня?

— Це все Богдан! Він спеціально все це підлаштував! Тканина, з якої пошито це вбрання, на сонці стає абсолютно прозорою! Уявляєш? Удома ж я його вдягла, і воно було нормальним. А коли вийшла, то я опинилася немов в одній спідній білизні! Я ще подумала, чому на мене всі так дивляться!

Немов я якась ненормальна. І лише наприкінці вечора подруга сказала, що треба було мені вдягнутися скромніше, адже я все-таки вже не дівчинка!

— Ой, мамо, я ж не знала, — схопившись за голову, видала Віолетта. — Богдан казав, що це сукня із секретом, але я не надала цьому значення.

— Що за секрети? — раптом у дверях вітальні з’явився чоловік. Він чув усю розмову тещі та дружини, тож ледве стримував усмішку.

— Любий, що це за сукня така? Чому вона на сонці стає прозорою?

— А, то ти розкрила секрет цього вбрання? — звів угору брови чоловік. — Так, це нові технології. Дивно, так? Мені здавалося, що таке вбрання пасуватиме для наших романтичних вихідних!

— Мені-то, може, й пасувало б, але не моїй мамі, яка вдягала цю сукню на день народження подруги!

— Хм, — посміхнувся чоловік, — ну, вибач. Я не винен, що ти всі мої подарунки матері віддаєш. Наступного разу вам обом потрібно пам’ятати, що я люблю робити сюрпризи.

Після цих слів самовдоволений чоловік пішов у ванну.

Марина Федорівна ще кілька хвилин журилася через вчорашню ганьбу, а потім пішла з квартири дітей, сказавши, що більше ніколи нічого в них не попросить.

Своєї обіцянки вона, звісно ж, не дотримала. Вона все одно випрошувала у Віолетти усяку дрібноту.

Але от більші та дорожчі речі Марина Федорівна більше не чіпала. Особливо теща боялася брати те, що купував чоловік її доньки. Вона думала, що зять може запросто підставити її знову і зганьбити перед іншими.

***
Ця кумедна, хоча й дещо дошкульна історія, розповідає про те, як пасивна агресія (або узаконене «рейдерство» тещі) може бути зупинена лише креативним і відплатним маневром зятя.

Богдан не став сваритися, а вирішив прочитати лекцію через досвід, змусивши тещу відчути сором, який став найкращим запобіжником від подальшого зазіхання на їхнє майно. Маніпуляція була знешкоджена хитромудрістю.

Чи вважаєте ви вчинок Богдана занадто жорстким (особливо з огляду на публічний сором тещі), чи це був єдиний спосіб надійно захистити кордони родини від хронічного порушення? Як би ви діяли, якби ваша друга половинка постійно закривала очі на маніпуляції свого родича?