– Так, я відмовився. І що? Там робочий день з 8-ї! А добиратися годину з гаком. Це о котрій мені треба буде вставати? О 6-й годині? Та я так з глузду з’їду, а недосипання, між іншим, загробить здоров’я та нервову систему. Це доведено! – із викликом відповів чоловік

– Чоловік мені ще й не сказав, випадково дружина його двоюрідного брата проговорилася, уявляєш ступінь мого обурення? – Аліна і зараз нервує.

– Ого, такі робочі місця на дорозі не валяються, – здивована подруга. – Він сам це як пояснює?

– Він? Дуже просто пояснює, бач, він на таких умовах працювати не може, він там здоров’я своє загробить! Отак!

– Не зрозуміла, а чим там умови шкідливі? Більшою зарплатою? Боїться, що не потягне? – жартує подруга.

– Знаєш, мені не до сміху. Він сказав, що він – «сова», ранній підйом його доб’є, а він у себе один. І в нашої доньки теж іншого батька немає, – похмуро відповідає Аліса. – І не треба мені говорити про «сов» і «жайворонків»!

Я теж люблю довше поспати, але треба підніматися на роботу, і я про це з вечора думаю, адже теж могла б нескінченно гортати стрічку або зависати в серіалі.

Я єдиного не розумію, навіщо ми міняли студію на двокімнатну, якщо ніхто й не збирався напружуватися, крім мене? У нього на роботі вже давно не підвищують зарплату. Думаю, там взагалі все рухається до фіналу. Отримують копійки, хто розумніший – давно пішов. А мій сидить, бо графік зручний.

Аліна злиться на чоловіка. Вони в шлюбі 9 років, росте донька, їй 6. Подружжя на зорі сімейного життя за допомогою батьків купили невелику студію на околиці Києва. Далеко, зате за грошима і своє житло, що не кажи.

Батьки ж допомогли «добити» кредит, коли зʼявилася донька. Три роки декрету прожили у відносному комфорті. Якщо не брати до уваги того, що чоловік дуже любить засиджуватися за ноутбуком мало не до другої години ночі.

У студії навіть на кухню не підеш, а Аліні заважало світло. І доньці заважало.

– Можу я хоч трохи часу присвятити собі чи ні? А що мені ще залишається, крім ночі? А мені й пограти хочеться, і фільм подивитися, – такі сварки час від часу траплялися. – Вдень я на роботі, ввечері треба і тобі допомогти, і з донькою час провести. Потерпи, вийдеш із декрету, купимо нормальну квартиру, не буду нікому заважати.

А ще чоловік час від часу починав скиглити: далеко на роботу добиратися. Мовляв, дружина щаслива, спить, а йому майже годину їхати.

Це і зіграло свою роль у виборі «нормальної» квартири. Купувати вирішили двокімнатну, в тому районі, де працював чоловік. У принципі, Аліні теж зовсім недалеко, для доньки знайшовся приватний садочок.

– Можна було б її возити туди, де ми були на черзі, але це зовсім в інший бік. Посиділи, подумали й вирішили, що не так і дорого платити за приватний, та й дітей там менше, зручніше, – пояснює Аліна.

Усе було майже одночасно: вихід Аліни на роботу, донька пішла в новий садок, переїхали в повноцінну квартиру. І начебто спочатку навіть справлялися з грошима, чоловік непогано отримував, зникли сварки з приводу того, що він засиджується допізна.

На роботу йому на 10-ту, вставав о пів на дев’яту або пізніше, пив каву, до роботи – 20 хвилин пішки, маршруткою – ще менше.

Роки півтора тому відчули: грошей стало бракувати. Через ситуацію на роботі чоловіка, загальне підвищення цін, плюс за садочок доньки теж підняли оплату.

– А що я зроблю? – розводив чоловік руками. – Премії зрізали. У нас усе зараз не дуже добре. Багато хто йде, але керівництво налаштоване оптимістично.

– Шукай іншу роботу, – запропонувала Аліна і сама почала замислюватися над можливостями підробітку для себе.

Резерви були, дещо можна було робити з дому, і вона робила. Взяла додаткове навантаження на основній роботі, постійно намагалася економити і втискатися.

Від чогось, що було особисто для себе, безболісно відмовилася, за щось переживала, але відкладала на потім.

– А чоловік сидів і доводив мені, що ніде він більше не заробить. Менше – так, а більше – ні, мовляв, просіли заробітки в галузі, всім непросто. Як непросто? Кому?

Мені реально непросто, я і на роботі 15 хвилин на перекус не можу знайти, і з дому ввечері підробляю. Знову ж таки, за рахунок горезвісного свого особистого часу, – засмучена Аліна. – Я втомилася, просто жахливо втомилася. Спати б лягти, а я сиджу біля ноутбука. Не серіали дивлюся, не в іграшки граю – гроші заробляю.

Зараз дохід Аліни більший, ніж у чоловіка, в півтора рази. Іноді вже й більше.

Жінка і по рідні, і по знайомих уже кинула клич, що шукає місце її чоловік, спеціальність така-то, якщо щось хтось почує – сигналізуйте. Але було тихо, і ніяких сигналів.

Жінка вже й сама вакансії переглядала для чоловіка. Ну так, якщо десь і обіцяли більше, то не сильно набагато. Та й обіцяти, як то кажуть, не означає одружуватися. Від деяких пропозицій чоловік з обуренням відмовлявся: «Невже ти не бачиш – лохотрон же!»

– Слухай, ну дарма твій не пішов туди. Мій задоволений. І я задоволена, – на дні народження матері чоловіка дружина його двоюрідного брата вирішила поділитися радістю.

Так Аліна дізналася, що чотири місяці тому двоюрідний брат кликав її чоловіка туди, куди сам за пів року до цього влаштувався працювати. А чоловік відмовився, хоча і вакансія для нього була, і за грошима чудово.

Порівняно з тим, що зараз має вона сама, збільшивши свій робочий день до стану гумового. Чому ця пропозиція пройшла повз неї? А просто ж від його родича вона виходила.

Він безпосередньо зателефонував, навіщо це робити через дружину?

– Так, я відмовився. І що? Там робочий день з 8-ї! А добиратися годину з гаком. Це о котрій мені треба буде вставати? О 6-й годині? Та я так з глузду з’їду, а недосипання, між іншим, загробить здоров’я та нервову систему. Це доведено! – із викликом відповів чоловік.

Аліна була буквально в люті. Якщо не сидіти за комп’ютером до 2-ї або до 3-ї ночі, то цілком можна встати о 6-й ранку і лягти спати о 10-й вечора.

Чоловік «сова»? Але ж він чудово їздив колись на заняття в інституті саме на 8-му ранку! І нічого.

– Тепер уже немає цієї вакансії, зайнята, – зітхає жінка. – Чоловік живе в тому ж темпі та ритмі. Я? Я думаю все кинути до біса. Тому що виходить, що це я гроблю своє здоров’я, щоб чоловік в улюблену іграшку вночі грав і висипався вранці. Тільки… на що жити будемо – не уявляю.

Ця історія є болючим нагадуванням, що іноді, коли один із подружжя викладається на повну, інший може цього не помічати або навіть зловживати цим.

Як кажуть, “Навіть найкраща упряжка не поїде, якщо один віл лежить”. А що, на вашу думку, варто робити Аліні в цій ситуації?