Тамара прийшла додому пізно ввечері і застала молодшу, яка плаче, каже, що чоловік прийшов та вигнав її, поки вона сиділа з дитиною

12 років тому я вийшла заміж за свого однокласника. Ми були друзями зі школи, потім разом навчалися у технікумі, після чого почали зустрічатися. Він на той момент був видним, високим, гарним, я – стрункою, правильною дівчинкою. Закохалися, а за пів року, а зовсім скоро дізналася, що чекаю дитину.

Якраз дипломи отримали, поїхали назад до рідного селища, бо там будинок був свій. Я в магазин влаштувалась працювати, він їздив вахтою і заробляв нам на життя. Все було гаразд, потім він почав пити. Приїжджав із вахти і по друзях – день у загул, два, три. Народилася дитина з інвалідністю.

Ніхто нікого не звинувачував, продовжили жити, потихеньку з цим справлятися. Запої стали відбуватися частіше. Незабаром на вахту він їздити перестав, його просто не брали. У селищі з роботою не дуже, тільки на тартак. Там і працював.

Вдома його майже не бачили, чи він пив, чи на роботі, а іноді поєднував одне з одним. Я одна з хворою дитиною на руках справлялася важко, почалися жахливі скандали, а одного разу до нас прийшла моя естричка молодша, вона в школі вчилася. Вона прийшла, щоб з дитиною посидіти, доки я на роботі. Коли я повернулася, сестра була у сльозах.

Запитую, що трапилося, каже, що чоловік мій прийшов і почав її виганяти, незважаючи на те, що вона з нашою ж дитиною нянькувалася в той момент. Після цього я пішла до батьків. Довгі десять років ми не сходилися. Він безпробудно пив, я вирощувала дитину, лише іноді дозволяючи собі короткі романи з хлопцями, яким, крім ліжка, нічого й не було потрібно.

Але рік тому мій колишній чоловік знову з’явився. Кинув пити, прийшов із пропозицією знову жити разом. Він не молодий, мені пристойно за тридцять. У селищі більше нікого не знайти, а дитина нікому чужому не буде потрібна. Я відмовилася, але він продовжував приходити, і так до того часу, поки нас обох не закружляли старі почуття.

Я зараз знову чекаю дитиру. Знаю, що таких, як він не змінити, але зробила це для себе, бо вже далеко за тридцять, старшій доньці потрібна буде сім’я, коли мене не стане, та я хочу всю красу материнського щастя побачити — школа, університет, весілля дитини. Із донькою так не вийде, вона на домашньому вихованні.

На мене в селищі всі косо дивляться через те, що така пристойна і гарна з гулякою зійшлася назад. Але ніхто навіть уявити не може, як це бути однією, нести цю ношу роками, тягнути на собі дитину, що дорослішає, і навіть не мріяти про якесь світле майбутнє. Ось і я поділилася своєю маленькою сповіддю. Не судіть суворо.