— Таню, послухай, ну скільки можна? Валька ж майже не встає, лікарі кажуть — питання часу. Потерпи ще трохи, і ми заживемо! Тетяна поправила волосся перед дзеркалом і скептично примружилася: — Сашо, милий, рік уже минув. Цілий рік! А твоя благовірна все ніяк не зволить звільнити місце. Може, вона взагалі не планує?

— Таню, послухай, ну скільки можна? Валька ж майже не встає, лікарі кажуть — питання часу. Потерпи ще трохи, і ми заживемо!

Тетяна поправила волосся перед дзеркалом і скептично примружилася:

— Сашо, милий, рік уже минув. Цілий рік! А твоя благовірна все ніяк не зволить звільнити місце. Може, вона взагалі не планує?

Олександр відчув, як усередині все стиснулося. Втратити Таню він боявся найбільше у світі. Такої красуні в нього ніколи не було — розкішної, доглянутої, недосяжної для простих смертних. Поруч із нею він почувався справжнім переможцем.

З Валентиною історія почалася зовсім інакше. Сашко прийшов у її компанію звичайним менеджером і відразу зрозумів — перед ним золота жила. Жінка успішна, при грошах, власниця прибуткового бізнесу.

Одна проблема — різниця у віці аж чотирнадцять років. Але хіба це перешкода для цілеспрямованої людини?

Олександр завжди вмів подобатися жінкам. Щоправда, молоді красуні від нього чекали подарунків і ресторанів, а такого він дозволити собі не міг. Зате старші пані або ті, на кого чоловіки не звертали уваги, ладні були утримувати симпатичного залицяльника. Вибір був очевидний.

Валентина піддалася не відразу.

Сашко навіть спеціальну літературу штудіював — як підкорити серце зрілої бізнес-леді. Старався, вкладався, грав роль щиро закоханого. І досяг свого! Весілля відгуляли вже за вісім місяців.

А потім в офісі з’явилася Тетяна — менеджерка з продажу, ефектна білявка з його найяскравіших фантазій. Сашко не встояв. Почав залицятися, натякати на перспективи. Але дівчина виявилася практичною:

— У тебе грошей вистачить на мої запити?

Тоді Олександр уперше в житті зміг чесно відповісти:

— Крихітко, грошей у мене вистачить на десяток таких, як ти.

Крига скресла миттєво.

От тільки Валентина раптово захворіла. Тяжко захворіла. Лікування не допомагало, стан погіршувався. Сашко зрозумів — треба просто почекати, природа сама все вирішить.

Він пояснив Тані ситуацію, пообіцяв швидкий спадок. Дівчина погодилася терпіти.

Але терпіння Тетяни тануло швидше, ніж сили Валентини. Запити росли, грошей бракувало. Сьогоднішня розмова взагалі розлютила Сашка. Їхав додому і злився:

«Треба ж, я вірив, що вона любить мене просто так! Виявилося — тільки через гаманець. Хоча… хіба це погано? Людина хоче жити гідно — нормальне бажання».

Під’їжджаючи до будинку, він помітив Сергія Петровича, який саме виходив, — довірену особу дружини. Цей факт дратував особливо сильно. Чому не він, законний чоловік, керує бізнесом? Чому якийсь сторонній дядько вирішує все за них?

— Сашенько, ти повернувся?

Запах ліків ударив у ніс. Олександр скривився і відчинив вікно. Валентина лежала бліда, із синцями під очима.

— Де пропадав? Тебе на роботі не було.

— З друзями в лазні сидів. Випили трохи, за кермо сідати не можна було.

Дружина мовчки дивилася на нього. Сашко ходив туди-сюди по кімнаті, не знаходячи собі місця.

— Тебе щось турбує?

Він сів навпроти:

— Звісно турбує! Стороння людина керує нашою сімейною справою, а я в нього на побігеньках. Як таке взагалі можливо?

Валентина слабко всміхнулася:

— Ти ж не розумієшся на цьому.

— Розуміюся! Я все розумію! Ти мені просто не довіряєш!

— А тобі можна?

Запитання застало зненацька, але лише на мить.

— Звісно! Давно час переписати компанію на моє ім’я. Звільнила б голову, зайнялася здоров’ям. Мені та фірма не потрібна, просто працювати було б зручніше.

Валентина відвернулася до стіни:

— Подумаю…

І зробила вигляд, що задрімала.

За годину грюкнули вхідні двері. Валя встала, підійшла до вікна — провела поглядом машину, що від’їжджала. Ніяких друзів у Сашка ніколи не було. Вона це чудово знала.

«Час закінчувати цю виставу».

Почуття до чоловіка в неї були. Самотнє немолоде серце відкрилося йому назустріч. Хотілося вірити у щирість. Але сумніви гризли постійно.

Нещодавно закінчився останній курс хіміотерапії. Лікар повідомив чудову новину — лікування успішне, треба тільки відновитися. Валентина хотіла розповісти Сашкові, влаштувати святкову вечерю. Але того ж дня прийшов приватний детектив зі звітом.

Найняти його порадив Сергій Петрович. Валя спочатку відмовлялася — здавалося, що друг сім’ї просто упереджений. Але Сергій переконав:

— Якщо я помиляюся — чудово. Ти заспокоїшся, я перепрошу. Що втрачаєш?

Логіка переконлива.

Детектив приніс теку з фотографіями, роздруківками листувань, фінансовими виписками. Валентина переглядала матеріали і плакала. Сашко брехав про все.

Батьки живі-здорові, живуть у сусідньому місті — син просто обірвав із ними зв’язок. Коханок було кілька, найпостійніша — Тетяна.

Читала звіти кілька днів — сил не вистачало. Поступово склалася повна картина. І Валентина злякалася. Така людина заради грошей здатна на що завгодно.

«Виходить, у власному домі за життя боятися треба?»

Страх переріс у лють. Вона покликала Сергія, вони розробили план. Залишалося вибрати момент.

Детектив зателефонував за годину:

— Об’єкт у коханки. Сваряться.

Валентина гірко всміхнулася:

— Милі сваряться — тільки тішаться…

Сашко влетів додому розлючений. Тетяна поставила ультиматум — тиждень на купівлю нової машини, інакше знайде іншого спонсора. Самолюбство кричало, руки свербіли.

— Сашенько?

— Я, я!

Увірвався до спальні, але тут же опанував себе, зобразив засмучене обличчя.

— Що трапилося?

— Втомився почуватися ніким! Я твій чоловік, а не якийсь чужинець!

— Хочеш керувати компанією?

— Звісно хочу! Це сімейний бізнес, не чужий! Звідки взагалі сумніви?

— А раптом… кинеш мене, щойно станеш власником?

Очі загорілися. Він опустився навколішки перед ліжком, схопив її руку:

— Валюню, що за думки? Як ти взагалі таке про мене подумала? Я шалено тебе кохаю! І чим гірше тобі, тим сильніше моє кохання. Знаєш, якщо ми розстанемося… мені немає чого жити. Чесне слово. Поїду кудись далеко — у глухий ліс, де нікого немає. Буду там сам зі своїм горем. Без тебе ні хвилини не проживу.

Валентина задумливо дивилася:

— У ліс, кажеш?

— Так! У саму глушину поїду, без жодної цивілізації. Не зможу без тебе.

— Добре. Подумаю.

Сашко вийшов із серйозним обличчям, але за дверима ледве не застрибав від радості.

«Вийшло!»

За пів години мчав до Тані ділитися успіхом.

Валентина стояла біля вікна, проводжала поглядом машину. Очі були крижаними:

— Що ж, Сашо… Пограємо за твоїми правилами.

Сашко повернувся додому лише вранці. Тетяна, почувши новину, зустріла його як у медовий місяць.

Не заходячи до дружини, завалився спати.

Прокинувся до обіду, зазирнув у спальню:

— У душ сходжу, потім зайду.

— Чудово. Якраз треба відвезти лист нотаріусу.

Він весь напружився:

— Лист?

— Ти маєш рацію щодо компанії. І почуття твої такі щирі…

Душ прийняв із рекордною швидкістю. Радість рвалася назовні, але Сашко стримувався. Не можна показувати захват.

Руки пік конверт. Від’їхавши з двору, зупинився — розкрив акуратно. Всередині документи по фірмі і окрема записка. Пробіг очима:

«О! Валя організовує мені відпочинок — море, пляж!»

Набрав Тетяну:

— Тетянко, збирайся на курорт! Я, ти і море!

Вереск у слухавці.

Олександр щасливий. Як вдало складається! Спочатку відпочинок із коханкою, потім оформлення спадщини, розлучення — і Валентина вилітає з його життя назавжди.

Люди казали, що Валентина свого часу вважалася жорсткою бізнесвумен. Про неї легенди ходили — ніби веде справи як у буремні дев’яності. Сашко нічого такого не помічав, вважав байками для залякування конкурентів.

Ледь не проїхав нотаріальну контору. Передав конверт. Чоловік пробігся поглядом:

— Самі поїдете?

— З родичкою.

— Привезіть до вечора документи — вам обом. Папери підписати треба.

За хвилину розписався в кількох місцях. Помчав збиратися.

Наступного дня виїжджали. Валя все організувала, навіть доставку до місця — Сашко посміювався з її турботи.

На початку дороги їм із Танею подали напої. Заснули майже одразу.

— Гей, годі спати! Речі сам тягати буду?

Сашко насилу розліпив очі. Поруч заворушилася Тетяна.

— Де ми?

Сиділи в старих «жигулях». За кермом кудлатий неголений мужик — місцевий таксист. Машина стояла перед обшарпаною сільською хатою.

— Сашо, що відбувається?!

У кишені завібрував телефон. Схопив слухавку:

— Валю! Що все це означає?! Ти зовсім?!

— Не кричи, не погіршуй становище. Ти казав — без мене не проживеш. Так барвисто описував майбутнє, що я не змогла відмовити. Ми розлучилися. Дякую, що швидко підписав папери в нотаріуса. Місце, куди тебе привезли, повністю відповідає твоїм побажанням. Будеш жити пустельником, страждати. Ти ж так хотів. Твоя подруга може повернутися, якщо передумає ділити з тобою горе.

— Валю! Негайно поверни мене! Я не давав розлучення! Я зараз приїду!

— Не приїдеш років п’ять точно. А якщо приїдеш — вимагатиму гроші.

— Які гроші?!

— Які вкрав. У мене розписка написана тобою, завірена нотаріусом. Десять разів подумай, перш ніж повертатися. Вдалого дня. Роботи в сільській хаті вистачить надовго. До речі, прописаний ти тепер там.

Гудки.

Валентина поклала слухавку. Не думала вона, що все закінчиться саме так. Але їй стало легко і вільно на душі. Тепер залишилося відновитися і знову в бій.