— Тільки вже восьма вечора. І за чотири години Новий рік. Ти впевнена, що хочеш зустрічати його зі мною, а не з Андрієм? Але Світлана, здавалося, навіть не помітила запитання Марії, а просто сказала: — Я виїжджаю. Скоро буду

— Марієчко! Маріє! — Марійка почула на тому кінці дроту голос своєї приятельки. Було чути, що Світлана схлипує. — Марійко-о!

— Світлано, що сталося? — звісно, Марія одразу почала хвилюватися за подругу.

— Я не можу пояснити! Це складно! — проривалося в слухавці. — Можна я до тебе приїду? — раптом запитала вона.

— Звичайно. Приїжджай, — насправді Марійка трохи розгубилася. — Тільки вже восьма вечора. І за чотири години Новий рік. Ти впевнена, що хочеш зустрічати його зі мною, а не з Андрієм?

Але Світлана, здавалося, навіть не помітила запитання Марії, а просто сказала:

— Я виїжджаю. Скоро буду.

Марійка почула гудки й відключилася. Вона зітхнула і продовжила робити салат.

Так сталося, що цього Нового року її чоловік Влад не зміг взяти відпустку і залишився на службі, тому вона вже думала, що зустрічатиме свято сама. Але, мабуть, хтось там, на небі, змилостивився над нею й послав до неї подругу.

Адже Марійка терпіти не могла самотності!

— Значить, до салатів треба б зробити ще щось, — подумала Марійка.

Вона відклала приготування салату й попрямувала до холодильника, відчинила його і довго дивилася на продукти, які там були. Потім знову зітхнула, зачинила дверцята й знову взялася різати салатик. Марійка вирішила дочекатися Світлану і вже разом вирішити, що вони їстимуть.

— Я тебе не зрозуміла. Давай ще раз. То чому ти образилася на Андрія? — Марія запитально подивилася на Світлану.

Світлана зірвалася зі стільця й почала ходити по Марійчиній кухні, заламуючи руки.

— Він… він усе зробив не так! — зірваним голосом промовила вона. — Я думала, що ми разом готуватимемо сьогодні для новорічного столу. Стоп! Нічого не кажи, — Світлана витягла вперед руку, ніби намагаючись зупинити Марійку, але та навіть не намагалася їй щось сказати. Вона просто слухала.

— Гаразд, так, я розумію, що готує частіше жінка, але допомогти ж він мені міг? Міг же? — запитала Світлана, із якоюсь надією зазираючи в очі Марії.

— Так, звичайно. Міг. Легко! — відповіла Марійка. Наприклад, її Влад завжди допомагав їй.

— От! І я теж так думаю! Але він нічого не став робити, а пішов спати! — обличчя Світлани стало сумним, і куточки губ опустилися донизу. — А ще я знайшла його новорічний подарунок для мене… І це зовсім не те, що я просила його купити.

Світлана різко зупинилася й обхопила себе руками.

— Маріє, ну хіба я багато прошу? Мені всього-на-всього потрібно було, щоб він перейшов за посиланням і замовив те, що я сама не можу наважитися замовити для себе. Це так важко, чи що? — Світлана знизала плечима. — Чому я для нього замовила те, що він хоче, а він для мене — ні?

— Не знаю. Можливо, він вважає, що ти хочеш задорогий подарунок і він не готовий тобі його купувати? — припустила Марійка.

— Хм… Взагалі-то, у нього було три посилання, на три подарунки. Я йому сказала вибрати якийсь один, і я буду рада будь-якому з цих трьох, — Світлана струснула мокрим волоссям. — Плюс, він же мені теж скинув свої «хотілки». І його «хотілки» виявилися дорожчими за мої, — вона розвела руки в сторони. — І я купила! Купила те, що він мені замовив. Чому ж він цього не зробив?

— А може, ти не свій подарунок знайшла? — знову припустила Марійка. — Може, він для мами приготував? Або для сестри?

Світлана заперечливо похитала головою.

— Ні. Цей подарунок — для мене. У нього була вкладена листівка з привітаннями на моє ім’я, — промовила Світлана.

— Так… А може, в нього грошей не було? — запитала Марійка.

— Напередодні їм виплатили премію, — Світлана насупилася. — І, до речі, він мені навіть квітів не приніс. Хоча знає, що я їх обожнюю і завжди, на кожне свято, ставлю в центрі столу.

Світлана сіла на стілець, закрила обличчя руками й знову почала плакати.

— Не хочу його бачити! Чуєш? Ніколи!

Світлана відірвала руки від обличчя:

— Маріє, можна я поживу з тобою на цих святах? — запитала вона.

Марійка хотіла одразу відмовитися від такої перспективи, але відразу згадала, що саме Світлана завжди й у всьому підтримувала її та допомагала. І завдяки Світлані вона зараз заміжня за чудовою людиною.

— Звичайно, Свєто. Живи стільки, скільки тобі треба, — промовила Марійка.

— Дякую. Ти справжня подруга. Кажи, чим тобі допомогти, — Світлана з вдячністю подивилася на Марійку.

За кілька днів Марійка вже була не дуже рада, що дозволила Світлані залишитися в неї. І все тому, що її подруга тільки й робила, що лаялася на свого хлопця.

А коли Андрій дзвонив, то довго з’ясовувала з ним стосунки телефоном. Один раз він навіть прийшов до Марійки додому, і Світлана влаштувала йому скандал. Марійка навіть сказала б, що не скандал, а скандалище!

Одним словом, вона відчувала, що потрапила в якусь справжню «Санта-Барбару», і це їй зовсім не подобалося. Але попросити подругу поїхати вона не наважувалася. Тож Марійка важко зітхала й терпіла…

Того дня Марія нарешті вибралася на вулицю. Вона йшла засніженими вулицями, мимо людей, що кудись поспішали, і думала, що Світлана дуже змінилася.

І головне — не зрозуміло, з чого? Раніше їй було байдуже на подарунки, і вона ніколи не була дріб’язковою. Чи була? А вона, Марійка, цього не помічала?

— Марієчко! Маріє! — почула вона раптом.

Марійка обернулася й побачила бабусю чоловіка, яка поспішала до неї.

— Маріє! А я якраз до тебе йшла. Хотіла з святами привітати. Ти чого така засмучена? — запитала вона.

— Ой, бабо Олю, — Марійка махнула рукою. — Не звертайте уваги. Просто подруга посварилася зі своїм хлопцем і ніяк не може помиритися.

— А ти тут до чого? — запитала баба Оля.

— Так я її прихистила, — Марійка посміхнулася.

— А! Зрозуміла. Тоді печально… — промовила баба Оля. — Гаразд, ходімо, я тобі гостинці несу. Ходімо, чаєм мене почастуєш, — додала вона.

— Пиріг — це чудово! — Марійка знову посміхнулася. Взагалі вона саме вийшла на вулицю, щоб купити смаколиків, тож баба Оля зі своїм пирогом виявилася дуже доречною.

Марійка взяла в баби Олі її торбу, і вони попрямували до її будинку.

Вони вже підходили до під’їзду, як раптом баба Оля зупинилася й запитала Марійку:

— А хочеш, я допоможу тобі з твоєю подругою?

— В якому сенсі? — розгублено запитала Марійка.

— У прямому. Давай я в тебе залишуся на деякий час. Обіцяю, що за три дні вона точно втече. Можливо, навіть раніше, — пояснила бабуся чоловіка.

Марійка розсміялася.

— У мене прямо готель буде.

— Дивися сама, — баба Оля знизала плечима.

Марійка ж гарячково думала.

— Добре, бабо Олю. Звісно, ви можете залишитися, — сказала вона нарешті.

— Ну от і чудово, — баба Оля підморгнула Марійці. — Тільки ти підігравай мені й дуже обурюйся. Домовилися? — запитала вона.

— Гаразд, — кивнула Марійка. Їй стало цікаво, що баба Оля задумала.

За пів години Марійка виставила пиріг баби Олі на середину столу й приготувала для всіх чай.

— Що ти там у чай поклала, Маріє? — запитала баба Оля.

— Нічого. Просто чай, — відповіла їй Марійка.

Баба Оля цокнула язиком і почала розповідати, як треба правильно заварювати чай і які травички класти.

Марійка слухала з цікавістю, а от Світлана чомусь ні.

Потім баба Оля стала запитувати, чому та чи інша річ лежить на цьому місці, й намагалася її перекласти. Марійка почала нервувати, а Світлана взагалі вийшла з кухні.

Потім баба Оля сіла дивитися телевізор, увімкнувши його дуже голосно, а до Марійки підійшла Світлана.

— Маріє, а що твоя баба Оля додому не йде? — запитала вона.

— Так вона із села приїхала, — заявила Марійка, хоча це було не так. Потім Марійка пройшлася по кухні. Взяла в руки рушник і кинула його на стіл.

— Ні, ну яке діло! — передражнила вона бабу Олю. — «Вона не лежить не там, де треба». Взагалі-то вона в мене в гостях! Чому вона мене критикує? У мене на кухні лежить усе так, як мені треба!

— Так, — підтакувала Світлана. — Й узагалі, що ми тепер, цілий день маємо дивитися з нею серіали й слухати її дурні вигадки? — Світлана явно була невдоволена.

У цей момент на кухню зайшла баба Оля й почала розпитувати про речі, що лежать у кімнаті, в якій зупинилася Світлана. Та одразу ж вилетіла з кухні.

За кілька хвилин вона повернулася й почала голосно обурюватися. Марійка закрила вуха руками й заплющила очі: крики Світлани та баби Олі, голосно працюючий телевізор… Вона була готова сама тікати зі своєї квартири.

У цей момент її хтось посмикав за руку — це була Світлана.

Марійка розплющила очі й подивилася туди, куди показувала її подруга. А там була баба Оля, що провалилася на стілець і трималася за серце.

Потім був виклик швидкої допомоги, очікування, огляд і розмова з лікарями.

— Не хвилюйтеся, з вашою бабусею все гаразд, — тихенько сказав Марійці лікар. І Марійка раптом зрозуміла, що баба Оля просто грає свою роль. А вона-то, Марійка, і забула про це.

— Та баба Оля справжня артистка, — подумала вона.

Наступного дня Світлана вирішила уточнити в Марійки, на який термін до неї приїхала її родичка.

Марійка ж знизала плечима:

— А я знаю? — запитала вона. — Сподіваюся, що ненадовго.

Потім Марійка зазирнула до холодильника й почала збиратися до крамниці.

— Ні, ні, ні! — заявила Світлана. — У крамницю піду я. Вона мене вже сьогодні дістала своїми дурними порадами на всі випадки життя. Пиши, що купити.

Марійка написала список. Дівчата уточнили в баби Олі, що купити їй, і Світлана майже вийшла з квартири. Аж раптом Марія вирішила піти разом із нею. І дівчата, удвох, вислизнули з квартири.

За кілька годин вони прийшли з покупками, і баба Оля розкритикувала все, що вони купили.

— А де цукерки, про які я вам казала? — запитала вона суворо й витріщилася на Світлану.

— Які цукерки? Уперше про них чую, — огризнулася та.

Баба Оля насупилася, і Марійка зрозуміла, що зараз почнеться скандал. Напевно, Світлана це теж зрозуміла й кулею вилетіла з квартири.

Щойно Світлана вийшла, обличчя баби Олі одразу стало добрим, а Марійка розсміялася.

Світлана повернулася за кілька годин і одразу почала збирати свою торбу.

— Свєто, ну ти чого? — Марійка спробувала зупинити подругу. — Та залишися. Баба Оля скоро поїде.

Світлана похитала головою.

— Та що ти… Причому тут баба Оля? — вона знизала плечима й нервово засміялася. — Баба Оля в тебе наймиліша людина. Усе, правда, гаразд. Просто… Просто я помирилася з Андрієм.

— Серйозно? — запитала Марійка.

— Ну, звичайно, серйозно! Він за мною зараз заїде, — відповіла Світлана. — Я з ним серйозно поговорила, і ми про все домовилися. А ще він мені освідчився. І я погодилася. Тож у мене все буде добре.

— Вітаю, — Марійка здивовано дивилася на подругу.

— А взагалі, дякую твоїй бабі Олі. Я зрозуміла, що Андрій у мене — чудова людина. І як він терпить мене таку, навіть не знаю, — додала Світлана.

— Напевно, він тебе просто любить, — сказала Марійка, а Світлана усміхнулася їй у відповідь.

Після того, як Світлана пішла, баба Оля засобиралася додому, хоча Марійка й пропонувала їй залишитися.

— Ні, Маріє. Я до себе додому хочу. Та й дід мій мене вже зачекався, — баба Оля похитала головою.

— Дякую вам, бабо Олю, — сказала Марійка. — Вибачте за нетактовність, але це свекруха вам такі колінця викидала? — наважилася запитати вона.

— Свекруха? Ні, — баба Оля розсміялася. — Моя свекруха була наймилішою жінкою. Це моя мати. Усе життя себе так поводила. Давай, як повернеться Влад, приїжджайте до нас у гості.

— Обов’язково, — промовила Марійка.

Решту днів до відпустки чоловіка Марійка провела на самоті й анітрохи не відчувала через це прикрощів.

Може, іноді, щоб оцінити своє щастя, треба трішки побути в чужій «Санта-Барбарі»?