Мені 34 роки, маю чоловіка. Все життя я прожила у повній сім’ї, ще в мене є молодший брат.
Мама у мене, як зараз до мене дійшло, жила за принципом — є моя думка та неправильна. З дитинства я свою маму вважала авторитетом і все що вона робить, це, безперечно, правильно.
Мама жінка владна, любить командувати всіма, у тому числі татом. У мене характер більше від батька, я лояльніша, роздавати команди і лізти, куди мене не просять, не люблю.
Я пішла вчитися туди, куди сказала мама, на роботу пішла туди, куди мені порадила мама і в той момент мені здавалося, що це все правильно і мама має рацію! Далі я зустріла свого чоловіка.
Чоловік у мене теж не подарунок і характер дай боже, тому спільну мову з моєю мамою він не знайшов і вони майже не спілкуються. Раніше мені мама постійно казала, що він мені не пара, і я слухала її.
Тільки зараз я розумію, що 80% наших із чоловіком конфліктів було саме через неї. Наприклад, мій чоловік проти того, щоб дружина ходила вечорами до кафе, ресторанів тощо.
А моя мама, навпаки, дуже товариська і завжди любила і ходила на такі заходи. І коли у нас намічалася якась гулянка я лаялася з чоловіком і йшла для того, щоб довести мамі, що я теж так можу, як ти.
Також я дуже багато ділилася з мамою тим, чим не потрібно було, про що знову ж таки дуже шкодую. Років 2-3 тому я почала прислухатися до себе і почала розуміти, що я абсолютно інша людина і жити, як живе моя мама, не хочу.
Я хочу бути жінкою, я не хочу командувати, лаятись, влаштовувати сварки та інше. Але стосунки з чоловіком вже зіпсовані через це, про що я теж шкодую.
Звичайно, не можна у всьому звинувачувати маму, я мала сама поставити кордони, але все вийшло так, як вийшло. Зараз у мені багато що змінилося, я слухаю себе і роблю те, що мені хочеться, а не як подобається мамі.
Налагоджую стосунки з чоловіком, і начебто все йде непогано. Але те, що я ображала чоловіка, мені не дає спокою.
Як залишити все це в минулому та насолоджуватися життям?
— Мам, ну як же так? Ви ж ціле життя душа в душу прожили, стільки…
Звідки в їхньому спокійному, наче застиглому в часі селі взявся той чорнявий хлопчина на ім'я…
— Кредит оформимо, нічого страшного. З іпотекою свого часу розквиталися, і цей кредит потягнемо. Зате…
Років зо чотири тому мій молодший брат оженився. Вибору, де вити своє сімейне гніздечко, у…
Це була та сама особлива весна, коли повітря стає густим від передчуття чогось великого. Недільний…
Ця новина впала на Віру як сніг на голову, в самісінький розпал метушливого понеділка. Вона…