Торт спекла, наготувала всього. Чоловік у тебе найкращий, Софійка музикою займається. А я, між іншим, теж була закохана в твого Андрія. І в нас із ним усе було. — Я знаю, — спокійно зауважила Катя. — А от і не все ти знаєш, — уїдливо усміхнулася Юля

Ще з учорашнього вечора в квартирі Катрусі пахло ваніллю та печеними яблуками. Вона натхненно чаклувала над своїм фірмовим тортом — багатошаровим, із ніжним сметанним кремом, тим самим, рецепт якого дістався їй ще від бабусі.

Недільний день обіцяв бути по-справжньому теплим, адже Катя чекала в гості найближчих подруг. Її чоловік, Андрій, дістав із серванта святкові келихи, допоміг застелити стіл гарною лляною скатертиною і раптом почав збиратися.

— Ти куди це надумав? — здивовано кліпнула очима Катя, витираючи руки рушником. — Дівчата ж от-от прийдуть.

— Та я до Богдана заскочу, обіцяв йому з новою шафою-купе допомогти, — відповів чоловік, натягуючи куртку. — Його ж Олена зараз у лікарні, то вони там із малим самі хазяйнують. А у вас тут свої дівочі посиденьки, чого я буду вам під ногами плутатися? Усе, я побіг. Дивіться там, багато не пийте!

Він тепло посміхнувся, ніжно поцілував дружину в щоку й причинив за собою двері.

Катруся закрила за ним замок і повернулася до вітальні.

На столі стояла улюблена ваза, а в ній — розкішний букет, ранковий сюрприз від Андрія. Вона мимоволі торкнулася рукою грудей, покрутила в пальцях золотий кулончик у формі сердечка — теж його подарунок — і замріяно всміхнулася.

А й справді, може, так воно й краще — посидіти суто жіночим колом? Тим паче, що свекруха забрала їхню дванадцятирічну Софійку до себе на всі вихідні.

Мати Андрія викладала в музичній школі й активно долучала онуку до прекрасного: вчила грати на фортепіано, водила на концерти до філармонії.

Знаєте, Катя, Юля та Леся товаришували ще зі шкільної лави. Різні, як день і ніч, але якось трималися купи. Юля завжди була зіркою їхньої компанії — яскрава, ефектна, гостра на язик, вона притягувала погляди, мов магніт. Леся ж, навпаки, росла тихонею і розумницею.

А Катруся…

Вона була десь посередині. Вдачею ближча до спокійної Лесі, а вродою не поступалася Юлі, от тільки не мала тієї хижої хватки. З Юлею завжди було гамірно, як на святі, а от з Лесею можна було годинами сидіти на кухні, пити чай і ділитися найпотаємнішим, знаючи, що тебе не висміють.

Останніми роками Катя значно ближче зійшлася саме з Лесею. Обидві заміжні, в обох діти, вічні турботи. У Лесі підростав син-семикласник, а Світланка тільки-но пішла до першого класу.

А от Юля жила інакше. Вона обожнювала чоловічу увагу, веселі компанії та розкішне життя. Встигла тричі побувати заміжньою і тепер знову перебувала в пошуку свого щастя. Діток у неї не було.

З Андрієм Катя почала зустрічатися ще в старших класах. Тоді це багатьом здавалося дивним.

— Андрію, а чому ти тоді мене обрав, а не Юльку? Вона ж он яка красуня, — якось грайливо запитала Катя у чоловіка.

— Бо для мене ти — найкрасивіша. І більше мені ніхто не потрібен, — просто й щиро відповів він.

Першою на поріг ступила Леся. Не встигли подруги обійнятися та обмінятися дрібничками, як у двері знову подзвонили. Дзвінок був нетерплячий.

— О, а це вже наша Юлька! — зраділа Катя і побігла відкривати.

— Катрусю, привіт! — гучно, на весь коридор, вигукнула Юля.

В одній руці вона тримала торт, у другій — пляшку ігристого. Це зовсім не завадило їй обхопити господиню і кілька разів голосно чмокнути повітря біля її щік.

— Дівчатка, як же я рада вас бачити! Так рідко збираємося. Ходімо мерщій до столу! — запросила Катя.

— Ого-го! — вигукнула Юля, окинувши оком накритий стіл. — А твій знаменитий торт буде? Неси штопор!

Юля хвацько відкоркувала пляшку й розлила колючий напій по келихах.

— За нас, красивих! — Вона дзвінко стукнула своїм келихом об чарки подруг і випила все до дна, одразу потягнувшись за добавкою.

Катя з Лесею лише пригубили й непомітно перезирнулися.

— Юль, ти б не поспішала так. Візьми ось м’ясного, закушуй, — Катя турботливо підсунула їй тарілку з нарізкою.

— За любов! — не чокаючись, Юля знову перехилила келих.

— Щось сталося? — Катя стривожено вдивлялася в обличчя подруги. — Знову з кимось розійшлася?

— Вгадала. А де ваші чоловіки? Андрію! — раптом гучно гукнула Юля.

— Та не кричи ти, нема його вдома. Пішов до друга помагати, щоб нам не заважати, — Катя спробувала відсунути пляшку подалі, але Юля виявилася спритнішою.

— Шкода, звісно, та нам більше дістанеться. А твій де? — Юля втупилася в Лесю.

— Ти ж знаєш, він у мене зараз зовсім не п’є, — тихо відповіла та, опустивши очі в тарілку.

— Якісь вони у вас не компанійські. Чи ви їх спеціально від мене ховаєте? — Юля дзвінко засміялася власному жарту, а Леся кинула на Катю багатозначний погляд: «Навіщо ти її кликала?».

Катя зітхнула і почала накладати салати.

— А ви чого не п’єте? Ну, як знаєте, а я вип’ю. — Юля знову наповнила келих. — Третій тост — за тих, кого з нами немає. За чоловіків!

Господиня з Лесею мовчки спостерігали, як вино знову зникає.

— Що дивитесь? Засуджуєте? Вам добре, у вас є кохані чоловіки, діти… А я одна, не любить мене ніхто. От скажіть, що зі мною не так?!

— Та чого ти бідкаєшся? У тебе було цілих три чоловіки, а кавалерів і не злічити, — не витримала Леся.

— А ти не заздри і моїх чоловіків не рахуй! За своїм краще пильнуй, — зло випалила Юля.

— Юль, збав оберти, — Катя м’яко накрила долонею руку Лесі, просячи не вступати в суперечку.

— Ой, та ну вас. Нудні ви. — Юля схопила пляшку і вилила рештки. — Закінчилося. Але в мене ще одна є! — радісно сповістила вона і рвучко підвелася, відштовхнувши ногами стілець.

Він неприємно скреготнув ніжками по підлозі. Катя аж поморщилася — по шкірі побігли сироти. Юля вийшла в коридор і за мить повернулася, високо несучи пляшку, мов трофей.

— Гуляємо, дівчата!

— Юль, може, вже досить? — суворо спитала Катя.

— Я дівчинка доросла, сама знаю, досить мені чи ні. Не треба мене життю вчити! Мені, може, погано. Вам не зрозуміти, ви такі правильні. А мені що робити? Чому мені так не щастить? Я, може, теж хочу сім’ю і дітей.

— А ти хоч знаєш, що таке діти? Думаєш, із ними легко? У моєї Світланки то ангіна, то запалення, то бронхіт. Я з нею по лікарнях до семи років жила, ночей не спала. Ой, та кому я це розказую… — зітхнула Леся.

— А оце вже удар нижче пояса. А ти знаєш, чому я не можу мати дітей? — очі Юлі недобре блиснули.

— Вибач, я не подумала… — ніяково знітилася Леся.

— Дівчата, може, чаю? Юль, ти ж так торта хотіла, — Катя намагалася зняти напругу, що зависла над столом.

— Яка ж ти хороша, Катрусю… Торт спекла, наготувала всього. Чоловік у тебе найкращий, Софійка музикою займається. А я, між іншим, теж була закохана в твого Андрія. І в нас із ним усе було.

— Я знаю, — спокійно зауважила Катя.

— А от і не все ти знаєш, — уїдливо усміхнулася Юля.

— Юль, не треба… — Леся зробила знак рукою, просячи замовкнути.

— А ти мені рота не затикай, свята! Вона думає, що її Андрійко такий правильний, вірний чоловік. Ага, як же…

— Нехай каже, — Катя зупинила Лесю.

— Точно хочеш знати? — Юля криво всміхнулася. — Добре. Пам’ятаєш, як ти їздила на похорон бабусі? В Андрія тоді щось на роботі трапилося, і він подзвонив мені, попросив посидіти з Софійкою…

— Чому саме тобі подзвонив? — напружилася Катя.

— Бо твоя свекруха тоді якраз у Трускавці була, а в Лесі мала захворіла. Нікому було дзвонити. Він повернувся пізно, мала вже спала. Ну і в нас усе було. Шкільне кохання не іржавіє, — Юля хрипко засміялася.

— Брешеш, — тихо вимовила Катя, дивлячись на подругу потемнілими від гніву очима.

— А може, й брешу… А може, й ні.

— Яка ж ти погань, Юлько! Катю, не слухай її… — Леся хотіла обійняти подругу, але та відштовхнула її руку, вийшла з-за столу і пішла до ванної.

Щоб не чути, про що на підвищених тонах сперечаються на кухні, вона пустила воду. Хотілося ревіти. «Не може бути. Андрій не міг… Я б здогадалася, зрозуміла… А якщо Юлька не бреше?» Катя пішла до кімнати, взяла телефон і повернулася до ванної.

— Андрію? Як ви там? Що робите?

— Шафу збираємо. Володю, малий, куди викрутку потягнув? От помічничок, — пробурчав чоловік у слухавку. — А ви як, веселитеся?

— Та… Юлька напилася. Добре, не буду вам заважати. Приходь швидше.

Почувши голос чоловіка, Катя трохи заспокоїлася. Зрештою, це було шість років тому. Навіщо ворушити минуле? Було й було. Катя глянула на себе в дзеркало.

Яскраве світло безжально підкреслювало всі зморшки на обличчі. Вона вимила руки й повернулася на кухню.

Подруги одразу замовкли. Катя мовчки увімкнула конфорку під чайником.

— Кажи! Ти ж обіцяла! — почала вимагати Леся, пропалюючи Юлю поглядом.

— Добре. Катю, пробач мені. Я наговорила тобі здуру. Не було в нас із Андрієм тоді нічого. Із заздрощів набрехала, щоб тобі життя медом не здавалося, — вимовила, нарешті, Юля.

Катя помітила, що в пляшці значно поменшало напою. Вона дістала з холодильника торт і поставила на стіл.

— Який красень! Скільки разів пробувала пекти, а в мене так ніколи не виходить, як у тебе, — заторохтіла Леся, намагаючись знову розрядити обстановку.

Задзвонив телефон, і Катя вийшла з кухні.

— Мамусю, ми з бабусею в театрі на балеті. Так класно! А ти спекла торт? Не їжте весь, мені шматочок залиште, — тараторила в слухавку Софійка.

— Добре, сонечко моє, — пообіцяла Катя і повернулася.

— Катрусю, якщо ти мене не пробачиш, я… я з вікна викинуся, — схлипнула Юля.

— Їжте торт. Уявляєте, свекруха повела малу на балет. Дитина в повному захваті…

— Перестань штовхати мене ногою! — з роздратуванням прикрикнула на Лесю Юля. — Між іншим, я від Андрія чекала дитину, але не судилося – перервала. Ще в школі. У нас із ним усього один раз було, і я одразу зрозуміла, що чекаю дитину. Тому… тому в мене і не може бути дітей. А знаєш, чому він на тобі оженився? Бо ти йому не давала!

— Зате ти давала. А Андрій знав? Про те, що ти позбулася дитини? — похмуро запитала Катя.

— Ні.

Юля все зіпсувала. Вона то плакала, розмазуючи по обличчю косметику, то просила вибачення, то виправдовувалася і жалілася на своє життя.

Подруги часом бувають дуже жорстокими і мстивими. Святковий настрій вивітрився безслідно. Леся викликала таксі й повезла Юлю додому.

Катя провела їх, перевдягнулася, прибрала зі столу і вимила посуд. Незабаром прийшов Андрій, дуже здивувався, що вдома тихо і гості вже розійшлися.

— Їсти будеш? — спитала Катя.

— Ні, ми з Богданом піцу замовляли. Як посиділи? — Він сів поруч із дружиною на диван і закинув руку їй на плечі.

— Андрію, я хочу тебе спитати.

— Щось сталося? Коли ти так починаєш…

— У тебе було щось із Юлею? — перебила вона його.

— Один раз, ще в школі. Я ж тобі вже казав.

— А тоді, коли я їздила на похорон бабусі шість років тому? — уточнила Катя.

— Це Юля сказала? — Андрій прибрав руку. — Ні, нічого між нами не було і бути не могло.

— То чому не сказав, що вона приїжджала до нас?

— Мене тоді терміново на роботу викликали. У Лесі мала дитина хворіла, а батьки в санаторії були. Я не міг лишити Софійку саму, от і подзвонив Юлі. Коли прийшов додому, мала вже спала. А Юля запропонувала випити, почала чіплятися, говорити про своє кохання…

Не було нічого, Катю. Як ти могла таке подумати? Софійка ж спала в сусідній кімнаті. Я викликав Юлі таксі. Все. Ти мені віриш? — Андрій прямо дивився Каті у вічі.

— Вірю, — нарешті сказала вона. — Торт будеш?

— Залиш малій. А вино ще є?

Вони сиділи на кухні і пили вино, Андрій розповідав, як із другом збирали шафу.

— При мені Богданова дружина дзвонила, сказала, що її випишуть у середу з лікарні. Нарешті.

— Слава Богу, — кивнула Катя.

— Катрусю, не слухай нікого, тим паче Юлю. Вона просто мститься за те, що я викликав тоді таксі. Я тебе люблю. Мені ніхто не потрібен…

Катя любила ось так сидіти з чоловіком на кухні й розмовляти. Спати вони лягли далеко за північ. Чоловік заснув швидко, міцно обійнявши її.

«Юля просто заздрить мені. У мене люблячий чоловік, хороші стосунки з його матір’ю, талановита донька, батьки живі. Дай Боже, попереду ще багато буде таких щасливих днів і ночей. А її… її просто шкода. Але кликати її до себе я більше не буду…» — думала вона, засинаючи.

На душі було спокійно і легко. Адже саме в такі моменти найбільше відчуваєш справжнє щастя.

Ось така непроста, але світла історія. Знаєте, часом чужі ревнощі та минулі образи намагаються зруйнувати те, що будувалося роками, але справжня довіра здатна витримати будь-яку бурю.

А як ви вважаєте, любі читачі, чи варто взагалі намагатися зберегти дружбу, коли життєві шляхи й цінності розійшлися настільки далеко?