— Ці вареники були на замовлення! Я мала сьогодні відвезти їх клієнтці! Чоловік розгублено подивився на дружину: — Вибач, я не знав. Вони ж лежали на нашій полиці в морозилці. Я хотів їсти і зварив їх

Тетяна ледь пленталася додому з великою сумкою продуктів із супермаркету. Від утоми 34-річна жінка ледве пересувала ноги. Втомлені думки огорнули Таню. Вдома чекали двоє діток і чоловік Віктор, але їй хотілося тільки одного… просто виспатися.

Таня з майбутнім чоловіком познайомилися тринадцять років тому. Взаємна симпатія виникла одразу, а згодом переросла у велике почуття.

Коли молодик запропонував побратися, дівчина охоче погодилася. Подружжя жило в невеликому місті, неподалік від обласного центру. Віктор був родом з Полтавської області, а в рідне місто Тані приїхав працювати на місцевий завод.

Дівчина працювала продавчинею в одному з мережевих супермаркетів. Вона була найстаршою в багатодітній родині. П’ятеро молодших братиків і сестричок були шкільного та дитсадкового віку.

Родина дівчини мешкала в селищі неподалік. Після закінчення технікуму Таня відразу почала працювати, бо батьки жили скромно і допомогти не могли. Шлюб із Віктором став для неї чудовою нагодою створити власну велику родину, про яку завжди мріяла.

Перші кілька років подружнього життя були щасливими. За рік після весілля на світ з’явився син Кирило. Віктор працював на заводі, а Таня була в декретній відпустці.

Коли синові виповнилося два роки, молода мама влаштувала Кирила в дитячий садок і повернулася на роботу.

— Мені так подобалося повертатися з роботи і бачити тебе вдома, — зізнався Віктор. — Смачна гаряча вечеря, твоя запашна випічка. Як же я тепер без цього?

Чоловік зворушливо дивився на Тетяну.

— Мені теж подобається бути вдома, — відповіла жінка. — Але ж нам потрібно сплачувати наші борги, а отже, гроші потрібні. Обіцяю, що на вихідних радуватиму тебе смаколиками.

Тетяна підійшла й притулилася до чоловіка.

За зізнаннями родичів і знайомих, Тетяна готувала неперевершено. Вона могла влаштувати найсмачніше застілля з мінімальними витратами. Вареники, манти, млинці, випічка нікого з гостей не залишали байдужими.

Через два роки Таня знову подарувала життя дитині — на світ з’явилася донечка Ліза.

А ще за рік, поява третьої дитини стала для подружжя повною несподіванкою. Вони довго радилися, але вирішили, що дитина має з’явитися на світ. Донечка Марійка стала їхнім рудим сонечком, повною копією Віктора.

Навантаження на сімейний бюджет різко збільшилося. Тетяна поки не могла повернутися на роботу з об’єктивних причин, а зарплати чоловіка ледве вистачало на виплату кредиту та продукти.

— Мамо, вибач мені, будь ласка, — сказала Таня мамі. — Я розумію, що вам самим важко, а тут ще й я зі своїми проблемами.

— Ну що ж поробиш, — мама погладила Таню по голові. — Шкода, що не можу тобі допомогти грішми. Сама розумієш, що тато ледве тягне наше велике сімейство.

Мама втомлено посміхнулася:

— Добре, що господарство й город виручають. Може, вам теж треба було в нас у селищі оселитися? В борги б не довелося влазити.

— Ти ж знаєш, що Вітю не захоплює сільське життя, — відповіла Таня. — А я тягнути сама це не зможу, а в місті робота, все поруч. Нічого, от діти підростуть, вийду на роботу і стане легше.

Жінки обнялися.

— Скажи татові велике спасибі за м’ясо й овочі, — Таня помахала мамі рукою і сіла в машину.

Дорогою додому Таня не могла позбутися важких думок. Старенька «десятка» чоловіка спокійно їхала сільською дорогою.

— Добре хоч батьки передали продукти, — перервала важке мовчання Таня. — А то я вже й не знала, з чого готувати. До зарплати ще цілий тиждень.

— Так, — протяжно відповів Вітя. — Тут ще така справа… — Чоловік замовк, але, побачивши зляканий погляд Тані, продовжив: — На заводі скорочення штату. Ну, не бійся, мене не звільняють. Сказали, що переведуть на позмінний режим роботи.

— Тільки не кажи, що тепер зарплата зменшиться, — схвильовано сказала жінка.

— Швидше за все так, — зізнався Вітя.

Вони замовкли й продовжили шлях додому в повній тиші. Тетяна готова була розплакатися. Вона й до цього дня не розуміла, як їм жити на скромні доходи. Тепер ситуація глобально погіршувалася.

Весь наступний рік минув в атмосфері тотальної економії. Таня, як і раніше, була в декретній відпустці з двома молодшими дітьми. Віктор працював подобово на заводі й не намагався знайти жодної альтернативи для додаткового заробітку.

— Вітю, може час знайти якусь підробіток? — почала Таня серйозну розмову. — На заводі ти добу, а троє вдома. Невже не можна пошукати додатковий заробіток?

Чоловік здивовано подивився на дружину.

— Як ти собі це уявляєш? — невдоволеним тоном сказав він. — Після кожної зміни мені потрібно відіспатися. Залишається два дні. Яку роботу я можу знайти на ці два дні?

— Я не знаю, — у відчаї сказала Таня. — Але ти ж чоловік. Придумай щось. Звільнися із заводу і знайди іншу роботу. Ти ж бачиш, що ми ледве виживаємо. Якби мої батьки не допомагали продуктами, взагалі не уявляю, як би ми жили з трьома дітьми.

Віктор розлютився і почав говорити дурниці.

— Треба було заміж за олігарха виходити, а не за робітника, — кричав він. — Я звичайний мужик, де ти мені накажеш брати гроші? Я працюю, що тобі ще потрібно?

Таня ніколи не бачила чоловіка таким злим і різким у висловах. Вони сильно посварилися і кілька днів не розмовляли. Чоловік ігнорував будь-які спроби жінки обговорити проблеми.

Через місяць Віктор все ж наважився дослухатися до прохань Тані. У вільний час чоловік став підробляти в таксі на своїй «десятці». Жінка трохи видихнула. Віктор став приносити додому додатковий заробіток, що полегшило життя всієї родини.

Таня була безмежно вдячна Віті. Тепер можна було хоча б купити речі для дітей, що раніше було зробити вкрай складно.

Ось тільки радість тривала недовго.

— Ну ось і все, — крикнув Віктор, зайшовши в коридор і кинувши документи на тумбочку.

Тетяна вискочила з кухні.

— Що сталося? — схвильовано запитала вона.

— Водійських прав мене позбавляють за порушення правил … — корчачи бридку гримасу, заявив чоловік. — Заробив? Підробіток? Грошей не вистачає? Ну що, ти тепер задоволена?

Таня притулилася до одвірка, щоб не впасти. Ноги вмить стали ватяними після заяв чоловіка. Виявилося, що Вітя після зміни випив пляшку пінного, поспав кілька годин і вийшов працювати в таксі.

— Як ти міг це зробити? Ти що, з глузду з’їхав? — кричала Тетяна.

— Я не думав, що так станеться!

— Що ж тепер буде? — Таня у відчаї заплакала.

Чоловік розлютився і пішов на вулицю. Вітю позбавили водійських прав на три роки. Тепер Тетяна стала ще й сімейним водієм. Відвозила і забирала чоловіка з роботи, а також старшого Кирила з дитячого садка.

Усвідомивши безвихідь, жінка судомно почала влаштовувати молодших дітей у ясла, щоб мати змогу повернутися на роботу. Життя пішло своєю чергою.

Таня працювала в супермаркеті продавчинею, а Вітя на заводі. Матеріальне становище залишалося дуже складним. Троє дітей, кредити, все це вимагало постійних витрат.

Між подружжям постійно спалахували сварки та скандали. Віктор не збирався нічого змінювати. Чоловіка все влаштовувало.

— Всім зараз важко, — спокійно заявив він. — Завод незабаром повинні викупити нові власники, і тоді все буде просто супер.

— А це коли станеться? Завтра, а може післязавтра, а може через місяць? — із глузуванням запитала Таня.

— А їсти хочеться щодня. Діти вимагають витрат щодня. Це не може почекати місяць, два чи більше. Невже не можна просто знайти нову роботу і піти із заводу, що ти вперся? Не розумію.

Таня і Вітя вкотре розсварилися. Їхнє непорозуміння досягло вже таких масштабів, що впоратися з ними було дуже складно.

Жінка щосили намагалася поліпшити фінансове становище сім’ї. Після роботи і у вихідні дні стала займатися приготуванням заморожених напівфабрикатів і випічкою на замовлення.

Тепер життя перетворилося на постійний конвеєр. Робочі будні в магазині змінювалися робочими буднями на кухні.

Майже два роки Таня жила в такому ритмі. В якусь мить жінка усвідомила, що перебуває на межі нервового і фізичного перевтоми. Віктор дратував її все більше і більше. Його незворушність, спокій, незрозуміло на чому заснований, виводили Таню з рівноваги.

Звісно, в якусь мить все це досягло крайньої межі.

— Вітю, що ти наробив? — Таня влетіла до вітальні, мов розлючена вовчиця. — Ці вареники були на замовлення. Я мала сьогодні відвезти їх клієнтці.

Чоловік розгублено подивився на дружину:

— Вибач, я не знав. Вони ж лежали на нашій полиці в морозилці. Я хотів їсти і зварив їх.

— Треба було просто зателефонувати і запитати, — зі злістю відповіла Тетяна. — Місця вільного не було, от я і переклала їх на нашу полицю. Зверху пакета була наклейка з прізвищем замовниці, невже ти не бачив? Це просто жах.

Таня сіла й гірко заплакала. Вона не могла взяти себе в руки і заспокоїтися. Плач переріс в істерику. Віктор не на жарт злякався і безрезультатно намагався втішити дружину.

У цих сльозах була давня накопичена образа, втома і злість. Весь негатив, який жінка носила в собі останні роки, зараз був укладений в цих сльозах, що обпікали обличчя.

Через дві години Таня змогла, нарешті, заспокоїтися. Поруч із нею весь цей час стояв зляканий чоловік і гладив її по голові, обіймав, цілував заплакані щоки. Це був колосальний сплеск емоцій, який був необхідний обом.

— Ніколи більше так мене не лякай, — тихо сказав Вітя. — Я все зроблю, щоб ти і діти були щасливі й спокійні. Ти пробач. Я тільки зараз зрозумів, скільки звалив на твої плечі. Я обіцяю, що все виправлю.

З очей Тані знову потекли сльози. Вона притиснулася до чоловіка. Вперше за довгий час, вона відчула підтримку і любов другої половинки.

Чоловік дотримав слова. Через два місяці він знайшов дуже хорошу роботу в обласному місті. Щоправда, доводилося довше добиратися на роботу, але це того вартувало.

Поступово в родину повернулися любов, взаєморозуміння і спокій.

***

Як бачимо, навіть у найважчих життєвих обставинах завжди є шанс на зміни, адже «немає лиха без добра». Часом, щоб щось усвідомити, потрібно пережити справжнє потрясіння. А як ви гадаєте, чи потрібно у важкі моменти відверто говорити про проблеми, чи краще все тримати в собі, щоб не засмучувати близьких?