Ця брошка передається по жіночій лінії, і ось тепер дійшла черга до моєї дочки. Я подарувала брошку їй на весілля, і була дещо здивована реакцією батьків нареченого та його родичів

Рік тому моя єдина дочка вийшла заміж. У нашій родині є стара антикварна срібна брошка з емаллю, яка належала ще моїй прапрабабусі. Дрібниця, може, й не така вже й цінна, але для нашої родини дуже дорога.

Ця брошка передається по жіночій лінії, і ось тепер дійшла черга до моєї дочки. Я подарувала брошку їй на весілля, і була дещо здивована реакцією батьків нареченого та його родичів.

— Ми подарували молодятам на весілля подорож до Карпат та гроші на нове ліжко з ортопедичним матрацом. А ви що, даруєте тільки цю старомодну брошку?

Свати вважали, що це надто незначний подарунок, і всім своїм виглядом дали мені це зрозуміти. Але я на такі речі уваги не звертаю і вважаю, що духовні цінності вищі за матеріальні.

Сама виростила доньку в скромних умовах і не збираюся брати кредити або залазити в борги, щоб пускати пилюку в очі своїм сватам. Захотіли діти гарне весілля – це їхнє особисте бажання.

Я зі свого боку організувала їм професійну фото- та відеозйомку, бо працюю у цій сфері. Але справа зовсім і не в весіллі, а в тому, що нещодавно я шукала намисто з бурштину і натрапила на нашу родинну брошку.

Помилки бути не могло, тому що було вказано номер телефону дочки. Я зателефонувала, сказала, що за оголошенням, але не стрималася, розплакалася і кинула слухавку.

Дочка зрозуміла, що то я, передзвонила, почала щось намагатися пояснювати. Виявилося, що їм не вистачало грошей на машину, яку терміново та за вигідною ціною продавали їхні друзі, вони зайняли, а тепер треба роздавати борги.

Я сказала, що сама викуплю цю брошку (до речі, вона виявилася не такою вже й дешевою), знайшла необхідну суму та забрала нашу сімейну реліквію. Сиджу, дивлюся на неї, а в душі порожнеча.

Як так сталося, що для наших дітей історія сім’ї нічого не означає? Адже навіть дерево засихає і чахне без коріння, що вже говорити про людину, яка не пам’ятає і не шанує своїх предків.

Сумно все це усвідомлювати, але, певне, вже нічого не виправиш. Напевно, варто визнати, що я сама відстала від життя і поводжуся по-дурному і старомодно. Але на душі мені неспокійно.