— Ти мене почув? — перепитала Ганна Валентинівна в сина. — Цей торт не можна їсти. Я буду його дарувати своїй подрузі. Бачиш, на ньому напис? — Бачу, звичайно, — не відриваючи погляду від комп’ютера, пробурчав Анатолій. — Удома чого не залишила? — Не довіряю твоєму батькові

— Ти мене почув? — перепитала Ганна Валентинівна в сина. — Цей торт не можна їсти. Я буду його дарувати своїй подрузі. Бачиш, на ньому напис?

— Бачу, звичайно, — не відриваючи погляду від комп’ютера, пробурчав Анатолій. — Удома чого не залишила?

— Не довіряю твоєму батькові. Не втримається і точно колупне де-небудь скраю, а дарувати такий мені буде соромно, — пояснила Ганна Валентинівна. — Дивися, щоб твоя дружинонька не з’їла його!

— Мамо, ти за кого її маєш? — незадоволено пробурчав Анатолій.

— За ту, ким вона і є! Скільки Катруся важить уже? Сто чи сто п’ятдесят?

— Мене все в ній влаштовує, — закотив очі чоловік.

— Це твоя справа, головне, щоб вона не зжерла мій торт! — знову нагадала Ганна Валентинівна.

Жінка не дуже любила невістку, точніше, навіть — недолюблювала. Вона не бачила свого перспективного сина поруч із ледаркою Катериною, яка тільки й робила, що валялася на дивані й дивилася в телефон. Анатолій працював сам, і на його зарплату жила молода пара.

— Де вона сама? — поцікавилася жінка.

— Пішла на проби.

— Ах, так! Я зовсім забула, що вона бодіпозитивна модель, — з сарказмом вимовила Ганна Валентинівна, яка вважала велику вагу невістки виправданням.

— Гаразд, піду. Завтра вранці зайду по торт, — махнула рукою жінка й побігла на вихід.

Наступного дня ближче до обіду вона знову заглянула на орендовану квартиру сина. Двері їй відчинила Катерина, яка тримала в руках тарілочку зі шматком торта.

— О, які люди! — посміхнулася невістка.

— Що ти там їси? — поцікавилася свекруха, зазирнувши до неї в тарілку.

З переляком усвідомивши, що Катерина їсть її торт, Ганна Валентинівна, не роззуваючись, побігла до холодильника. За кілька секунд пролунав її надривний крик.

— Хто тобі дозволив брати чуже? — почервоніла від гніву свекруха.

— Що я взяла? — уминаючи торт за обидві щоки, запитала Катерина.

— Ти жереш мій торт, який я мала подарувати за дві години! — ледь не плачучи, вимовила Ганна Валентинівна.

— Звідки я могла знати, що він ваш? — усміхнулася невістка.

— Напис «Дорогій Інні» тобі ні про що не сказав? Тебе так звати? — істерично заверещала жінка. — Усе не нажерешся! Живіт на лоб уже лізе, а ти все жереш!

— Заздріть мовчки, вашому синові все в мені подобається, — облизавши тарілочку, холодно відповіла Катерина.

— З чим я тепер піду на день народження?! Бажаю, щоб ти всю ніч із туалету не вилазила! — вилаялася Ганна Валентинівна.

— Новий купите, у чому проблема? — незворушно відповіла невістка і витягла з холодильника залишки торта.

— Вона ще й дожерти його вирішила! Тьху на тебе! — закричала жінка.

— Ви ж не будете залишки забирати?! — Катерина в нерішучості завмерла біля столу.

— Не буду! Але й тобі не дозволю жерти! — Ганна Валентинівна спересердя схопила торт і, підлетівши до невістки, розмазала його по обличчю Катерини.

Дівчина, здавалося, не очікувала цього, тому кілька секунд стояла розгублено.

— Наїлася?! — порушила тишу свекруха. — Смачно тобі було? Поперек горла нічого не стало.

— Що ви собі дозволяєте? — прибравши з волосся крем, злісно процідила Катерина.

— Будеш знати, як брати чуже! — із задоволеним виглядом промовила Ганна Валентинівна.

Однак довго насолоджуватися своєю перемогою жінка не змогла. Катерина підібрала з підлоги залишки торта і жбурнула їх в обличчя свекрухи. Від несподіванки Ганна Валентинівна заверещала.

— Ти зіпсувала мені макіяж і сукню! Як я тепер піду на день народження? — заридала жінка. — Усе розповім синові! Він тебе вижене звідси поганою мітлою.

— Не забудьте тільки спочатку розповісти, що було до цього! — Катерина схопила зі стільця рушник і стала витирати обличчя.

— Обов’язково! — прогарчала Ганна Валентинівна і поспішила у ванну.

Однак прибрати плями від крему з сукні жінці не вдалося, що не могло її не засмутити.

Ганні Валентинівні довелося зняти її і кинути в пральну машину. Вона сподівалася, що за дві години вона встигне висохнути.

За той час, поки свекруха була у ванній кімнаті, Катерина раптом усвідомила, що сильно підставила матір чоловіка.

У них і так були стосунки нікудишні, а тут ще цей торт, від якого дівчина не змогла відмовитися. Катерина вмила обличчя і полізла в телефон.

— Валю, у тебе випадково немає незатребуваного торта? Можеш допомогти? На ньому потрібно зробити напис «Дорогій Інні». Зможеш? Протягом години доставиш? Спасибі, дорога! Ніколи не забуду твоєї допомоги.

У той момент, коли вона закінчила розмову, на кухню зайшла Ганна Валентинівна.

Не бажаючи розмовляти з невісткою, вона стала підбирати з підлоги бісквіт і крем.

— Я сама приберу, — винувато промовила Катерина і пішла в туалет по віник і совок.

Разом зі свекрухою вона привела кухню до пуття. Рівно за годину у двері подзвонили.

— Відчините? — запитала Катерина.

Жінка, насупившись, пішла в передпокій. За пару хвилин вона повернулася з тортом у руках.

— Це що? — ошелешено запитала Ганна Валентинівна.

— Торт замість того, що я з’їла, — винувато відповіла Катерина.

— Серйозно? — перепитала жінка.

— Так!

— Коли ти встигла? І напис, як треба! Виглядає навіть краще за мій! — радісно вигукнула Ганна Валентинівна. — Скільки я тобі винна?

— Нічого не винні, це відшкодування збитків, — знизала плечима Катерина. — Шкода, що сукню нічим замінити…

— Я її випрала, думаю, що вона встигне висохнути, — заметушилася свекруха. — Ой, Катрусю, як же я тобі вдячна!

За пів години Ганна Валентинівна викликала таксі й поїхала на день народження до подруги.

Після цього випадку стосунки між невісткою і свекрухою значно покращилися, а Анатолій так і не дізнався, що допомогло їм налагодити спілкування.

***

Ця повчальна і зворушлива історія, яку нам надіслала одна з читачок, є чудовим прикладом того, що іноді доброта та вміння визнавати свої помилки цінніші за будь-який торт.

Конфлікт між родичами може спалахнути через дрібницю, але щире бажання його вирішити завжди знаходить свій шлях.