— Треба ж, як вдало врешті-решт усе збіглося…
Два дні тому Тетяна несподівано втратила вигідний підробіток. Підробіток був у всіх сенсах вдалий, Тетяна сиділа з сусідською дитиною через день, успішно поєднуючи це з навчанням у коледжі.
Не так давно вона з’їхала від мами й намагалася тепер жити самостійно. Її мама раптом, зовсім несподівано, вирішила заміж вийти й привела чужого чоловіка в дім.
Він почав одразу командувати, господарювати, диктувати, як Таня має поводитися і що вона має по дому робити. І їхній з мамою світ просто розсипався на очах.
Це було просто нестерпно, але мама дивилася на Таню якимись жалюгідними, прохальними очима:
— Тетянко, Іван Сергійович же тільки хорошого нам хоче, ти зрозумій! Він же по суті говорить правильно…
Тані слова мами не подобалися, вони з нею раніше жили майже як подруги, у всьому розуміли одна одну. Батька свого Таня навіть і не пам’ятала, та їм і без нього було чудово.
І раптом з’явився якийсь Іван Сергійович і грубо вліз у їхнє життя і в їхню квартиру. А мама, немов маленька, просто мліла, дивлячись як цей чужий чоловік пилососив їхню квартиру в спортивних штанях і майці, як він їсть яєчню з трьох яєць із ковбасою, та ще й на Таню весело так покрикує…
— Ти що, Тетяно, образилася чи що? Та куди ж ти підеш? Ти ж вчитися хотіла, як ти сама жити будеш? — злякано запитувала мама, але по її очах Таня бачила, що вона вже готова нею пожертвувати заради цього Івана Сергійовича, а це для Тані було майже як зрада!
— Ти вважаєш мене ненадійною посередньою матір’ю? — прошепотіла мама, коли Таня повідомила, що винайняла кімнату.
— Ти сама це сказала, не я, — сумно відповіла Таня, побачивши, як Іван Сергійович взяв маму за руку зі словами: — Наталю, відпусти її, вона вже доросла, нехай сама вирішує.
І мама промовчала, а мовчання — знак згоди…
Таня винайняла кімнатку в іншому районі, не хотіла з ними поруч жити, та й так зручніше, там і її коледж зовсім поруч.
І одразу знайшла хорошу підробіток нянею, їй пощастило.
Треба було відводити дівчинку-першокласницю до школи, потім зустрічати її зі школи, годувати обідом і уроки з нею робити. А її мати Василина прибігала з роботи й Таню одразу відпускала.
Цей підробіток був класний, так Тетяна майже на всі свої заняття в коледжі встигала. Та й з Василиною вони здружилися, у неї був чоловік-далекобійник, якого ніколи вдома не було, ось вона сама й крутилася.
На життя заробленого Тані ледь вистачало.
Цей мамин Іван Сергійович одразу сказав, що вони з мамою їй будуть допомагати, раз вона хоче жити окремо. Але Таня гордо відмовилася від їхньої допомоги, нічого тепер її прихильність купувати, вона й без нього сама впорається.
При рідкісних зустрічах мама тривожно дивилася то на Таню, то на Івана Сергійовича, з яким вони вже розписалися, і намагалася якось налагодити їхнє спілкування, але Таня тільки фиркала, йдучи.
Мама їй навіть тихо шепнула востаннє:
— Ти не подумай, я його сюди прописувати не збираюся, це тільки наша з тобою квартира! — і поклала їй на плече свою теплу руку.
Але Тетяна лише плечиком смикнула, до чого тепер це говорити? Примусила її з дому піти, а тепер виправдовується, що квартира тільки їхня. Смішно це чути, адже Таня в ній жити не може, вона проміняла її на чоловіка, то нема чого тепер підлещуватися…
І ось тепер несподівано вона таку хорошу роботу втратила!
Василина терміново їхала до батьків назовсім. Її далекобійник їй зрадив, вони взагалі були не розписані, а квартира була орендована.
— Він хоч і сволотою був, але хоч платив за квартиру, та за няню, напевно мені треба було терпіти, — плакала Василина, складаючи сумки з речами в машину. А її донька Олеся підійшла й обняла Таню. Було видно, що їй шкода з нею розлучатися.
Таня теж відчула жаль, Василина, була їй хоч якоюсь подругою, та й роботу таку не одразу знайдеш!
Але несподівано хазяйка квартири, дізнавшись про проблеми Тані, раптом зраділа:
— Не переживай, час на пошуки в тебе є, а мене якраз сьогодні питали жінки, з якими я в парку гуляю. Є термінова робота на три дні — п’ятниця і вихідні. Якась дівчина із сусіднього будинку питала, чи немає у них знайомої доглядальниці або няні для… собачки, як вони зрозуміли.
Собачка якась маленька, з нею не треба гуляти, ім’я якесь дивне — Пончик наче. А ця дівчина в термінових справах їде. Я, як відчувала, про тебе одразу сказала, ти ж дуже відповідальна. Тим паче, що ти у вихідні зазвичай не працюєш. А тепер уже й тим паче зможеш, раз роботу втратила, а то ти мені за кімнату заборгувала…
Галина Іванівна непогана жінка, але про оплату завжди нагадувала.
Але пропозиція Тані сподобалася, тим паче, що й оплату обіцяли хорошу. Тому в п’ятницю, у призначений час, Тетяна підійшла за вказаною адресою.
Біля будинку вже стояла дорога машина, за кермом сидів чоловік, а молода жінка вийшла з машини, сміючись якійсь фразі, сказаній їй її супутником.
— Ти Тетяна? Я Руслана, на тоді тримай ключі, Пончик спить, усе що потрібно — на столі й на дивані. Загалом сама знайдеш, телефонуй мені тільки в крайньому разі. На вулицю не треба виходити. І дивись, якщо щось не так зробиш або вкрадеш, мої друзі з тобою одразу розберуться!
Чоловік весело Тані підморгнув із машини, але очі в нього були холодні, як у вовка.
«Напевно він бандит» — з жахом вирішила Таня.
Вона якось давно з мамою була в зоопарку, і там були вовки й вовченята. Таня розчулювалася маленькими вовченятами, а мама їй сказала:
— Діти всі милі, але подивися, які у дорослих вовків порожні холодні очі. Бійся таких людей, для таких усі ми просто здобич!
Таня їй тоді не повірила, але тепер у неї холодок пробіг між лопатками.
Тим часом машина потужно й різко рушила, розвернулася з вереском, і поїхала.
А Таня вже пошкодувала, що погодилася, раптом там великий і страшний собака, або ще щось гірше…
Коли вона відчинила двері, то почула негучне повискування. Схоже, собачка і справді невелика і нема чого боятися.
Але коли Таня увійшла в кімнату, вона просто остовпіла.
На підлозі сиділа маленька кучерява сонна дівчинка й хникала, їй напевно років зо два, а може менше, Таня не дуже добре в дітях розбирається.
Дівчинка тримала в руках порожню пляшечку, вона одразу перестала плакати, підповзла до Тані, встала на нетверді ніжки й обійняла її за ноги.
На столі стояли коробки із сумішшю і пачки з дитячим печивом. На дивані — дитячий одяг і підгузки.
Але Таня була вражена, ось так байдуже залишити дитину з чужою людиною? Ця Руслана навіть толком не сказала, що це дитина, просто Пончик якийсь і все! Пригрозила своїм чоловіком-бандитом, і поїхала з ним час проводити…
Малятко було дуже рада Тані, коли та колисала її на руках, годувала, мила й переодягала.
За всі три дні Руслана їй жодного разу не зателефонувала, вона ж добре заплатила й пригрозила, тож навіть не переймалася.
У неї черговий залицяльник, крутий чоловік, а за гроші Пончика завжди можна прилаштувати, вона ж маленька й нічого ще не розуміє…
За ці три дні Таня що тільки не передумала й не пережила.
Спочатку хотіла заявити на цю Руслану, але потім зрозуміла, що причепитися ні до чого. Вона няню найняла й у справах поїхала, а вдома порядок і дитина сита, одягнена й іграшок повно…
Потім Таня свою маму згадала, як мама їй у дитинстві купувала іграшки й цукерки, а собі в усьому відмовляла. У садочку кухаркою працювала, в який Таня ходила. А потім у шкільній їдальні, щоб донька була на очах.
Навіть на море Таню возила, коли сказали, що в неї горло слабке, весь рік на відпустку відкладала. Опікувала її завжди, а останнім часом була їй ще й доброю подругою. І вони будували разом плани, як Таня вивчилася, любов свою зустріне, а мама їй буде в усьому допомагати…
Одного разу п’ятирічна Таня через шкідливість на щось образилася і сховалася. Мама її шукати кинулася, налякалася, і навіть побігла в інший бік. А Таня за нею з криком:
— Мамо-о-о!
Про себе мама ніколи не думала, і Таня до цього так звикла, що теж не думала, що мама має право й на своє життя…
Тетяна пригорнула до себе Пончика, дівчинка вже заснула на її руках, а Тані захотілося закричати, як тоді в дитинстві:
— Мамочко-о-о-о!
І побігти до неї просто зараз…
Руслана повернулася спокійна й весела, дівчинка вже спала.
— Тримай, заробила, — сунула вона гроші Тані.
— Якщо буде треба знову, я тебе знайду.
— Не довіряй ніколи чужим людям, вони такі різні, а я більше не прийду, — злісно відповіла Таня, йдучи. Хоча, напевно, вона не зрозуміє…
Вийшовши з під’їзду, вона вдихнула прохолодне повітря вулиці. Побачила автобус, що під’їхав, і рішення одразу прийшло. Заскочила в нього, проїхала кілька зупинок, і вийшла біля свого рідного будинку…
— Наталю, дивися хто приїхав! Донька нас вирішила провідати, ось розумниця, а ми сидимо чай п’ємо, давай з нами, — крикнув углиб квартири Іван Сергійович.
Тетяна обняла маму, що вибігла, гладила її плечі й шепотіла:
— Мамо, ти най-найкраща мама на світі, вибач, я така дурна…
У її кімнаті було все, як і раніше, але Іван Сергійович запропонував:
— У мене однокімнатна квартира порожня, в якій я жив. Якщо хочеш — живи там окремо.
— Дякую, я подумаю, а сьогодні у вас переночую, — посміхнулася Таня.
Вона лягла у своїй кімнаті й чула, як мама з вітчимом тихо розмовляли.
— Наталю, ну не плач, усе ж добре, я ж казав, що вона повернеться, у тебе хороша донька, точніше у нас, — заспокоював маму вітчим. Вона тихо у відповідь сміялася крізь сльози: — Ваню, ось тепер у мене на серці стало легко.
Тані стало ясно, що її мама нарешті щаслива, і вона має право на щастя!
Більше Таня нічого вже не чула, вона солодко заснула.
Адже коли поруч люблячі батьки, діти завжди сплять спокійно…
***
Своєю історією поділилася одна з наших читачок.
Інколи, щоб зрозуміти, що таке справжня батьківська любов, потрібно зазирнути в душу іншої людини. І ця історія — про те, що найміцніші зв’язки — не ті, що тримають нас, а ті, що дають нам дихати.
А як ви вважаєте, чи доводилося вам у житті переоцінювати стосунки з найріднішими людьми, дивлячись на них ніби збоку?
– Щойно мати її, моя колишня сваха, «відійшла на вічний спочинок», Люда сина висселила в…
Максим під'їхав до старої п'ятиповерхівки й припаркувався так, щоб номери не впадали в око. Похмуро…
Стояла нестерпна спека. Серпень, схоже, і не здогадувався, що скоро осінь. Не збирався він здаватися.…
Свекруха Світлана Володимирівна сміялася з мене майже з першого дня нашої зустрічі. Не грубо, не…
— Лілю, а ти що це наготувала стільки? Із собою щось хочеш зібрати? — Запитав…
Ольга зайшла в кабінет, стомлено поклала сумочку на кут столу, сіла в крісло, відкинулася на…