— Ти з нею дружиш, а вона по ліжках скаче! Значить, ти теж про таке думаєш. Заздриш, мабуть, подружчиним розповідям? Сваряться, аж до того, що чоловік нагрубіянив Ірині, і вона сказала подрузі, що до неї додому вона більше не прийде, але в себе подругу з дітьми завжди рада бачити

Ніколи за чоловіком Ганни не помічалося тиранських замашок. Вісімнадцять років у шлюбі, двоє дітей: шістнадцятирічний син та одинадцятирічна донька. Їм по сорок чотири роки, жили завжди непогано.

— І в декретній відпустці не посварилися. Ані в першій, ані в другій, — пригадує Ганна. — А коли донька зʼявилася на світ, ми, між іншим, борги сплачували за свою двокімнатну. І самодуром Михайло ніколи не був, і грошей я в нього не випрошувала. Ну, були дрібні непорозуміння, але вирішували все розумно. А тут наче підмінили чоловіка!

Останні пів року подружжя тільки те й робить, що свариться. Мало не щодня.

Причина — подруга Ганни, найкраща подруга, яка рік тому розлучилася з чоловіком.

А Ірина ж була майже частиною родини. Ганна з нею ще у школі почала дружити, у старших класах.

— У різних інститутах навчалися, але зв’язку не втрачали, і нові знайомі з’являлися, й особисте життя, але ми продовжували одна для одної лишатися близькими людьми.

Ганна й Ірина не вийшли заміж за двох друзів. Першою одружилася Ганна, Ірина була на її весіллі свідком, пізніше стала хрещеною мамою їхньої з чоловіком доньки.

П’ятнадцять років тому сім’ю створила й подруга. Зі своїм майбутнім чоловіком познайомилася на роботі. Жінки спробували потоваришувати й своїх чоловіків, але якось не пішло.

Ні, чоловіки спокійно витримували якісь спільні свята, спілкувалися, але не більше.

Ганна з Іриною намагалися розуміти: «по рознарядці» дружити не станеш.

Дуже вони різними були, їхні чоловіки. У Ганни — домосід, «домовитий» майстер на всі руки.

В Ірини — душа компанії, вічно чимось новим був захоплений.

Як виявилося, не лише «чимось», а й «кимось». Дружина, як водиться, дізналася останньою, що багато років уже чоловік їй не був вірним.

Ганна втішала подругу, чоловік Ірині теж співчував. Потім зізнавався дружині, що колишній чоловік її подруги ніколи йому особливо й не подобався.

— Було в ньому щось слизьке, — казав чоловік. — Виявилося, мої передчуття не обманювали. Не людина, а «гидота». Не влаштовує дружина? Скажи чесно, чого в хату всілякий бруд тягнути?

Ірина залишилася сама із сином, йому зараз дванадцять років.

Жінку підтримували батьки, квартира в неї своя, а колишній буквально потонув у «гулянках», відчувши себе вільним чоловіком.

Ірина довгий час страждала, не знаходила собі місця, а потім, десь пів року тому, якось стрепенулася, озирнулася навкруги й почала оживати.

Жінка зробила нову зачіску, записалася на фітнес, якось причепурилася, вбралася, а потім і зізналася подрузі, що в неї почало налагоджуватися особисте життя.

— А що їй, молодій і гарній? — вважає Ганна. — До кінця сльози лити за чоловіком, який виявився «кабелюючим елементом»? Дитина в неї є, житло є, робота є, головне — є ще й інтерес до життя.

За подругою залицяються чоловіки, щось нове з’явилося в неї в погляді й поставі.

Заміж не кличуть, утім, жінці й самій це вже абсолютно не потрібно.

Як вона сама каже, їй хочеться легких необтяжливих стосунків, залицянь, красивих слів і — так, інтиму теж хочеться.

Чоловік Ганни, який після розлучення на прохання дружини (і з нею разом) заїжджав до Ірини щось у квартирі полагодити, якось проїжджав повз будинок подруги дружини й побачив Ірину, яка випурхувала з машини свого залицяльника.

Разом із ним. Зайшли в під’їзд. І від того дня чоловіка Ганни «перемкнуло».

— Швидко ж вона від трагедії відійшла, — того ж вечора сказав чоловік за вечерею з кривуватою посмішкою. — То сльози лила, колишнього чоловіка у зраді звинувачувала, а тут — потягла в хату чоловіка! А син? Їй не соромно?

— Син у бабусі, — знизала плечима Ганна. — І в чому кримінал? Вона жива, і вік ще зовсім не той, щоб себе ховати. Чоловік колишній? Колишній. Нікому вона вірність уже зберігати не зобов’язана. Чоловік є? Я за неї рада.

— Ах, ти рада! Ти її «гулянки» ще й виправдовуєш? — скипів чоловік. — Може, теж мрієш про таке? Дітей до тещі, а сама з іншим у ліжко?

— Ти здурів? — запитала чоловіка Ганна й гучно грюкнула посудом, складаючи його в посудомийку.

Але з того дня чоловік на Ірину просто збісився. З тим чоловіком подруга невдовзі розлучилася, тепер зустрічається з третім, може, з четвертим.

Бурхливе особисте життя, але ж важко знайти постійного кавалера, з яким буде комфортно зустрічатися тривалий час.

До хати Ганни вона своїх прихильників не тягне, але чоловікові Ганни байдуже, він кипить.

— Ти з нею дружиш, а вона по ліжках скаче! Значить, ти теж про таке думаєш. Заздриш, мабуть, подружчиним розповідям?

Сваряться, аж до того, що чоловік нагрубіянив Ірині, і вона сказала подрузі, що до неї додому вона більше не прийде, але в себе подругу з дітьми завжди рада бачити.

— Нема чого туди доньку тягати, — гарчить чоловік. — Я не потерплю, щоб наша дівчинка нахапалася від твоєї «подружайки» всякого… І взагалі, тобі там теж робити нічого, а то чайку поп’єш і підхопиш!

Ех, я думаю, а може, Генка не такий уже й винен був? Просто Ірина приховувала свої «гульки», а чоловіка звинуватила перша?

Ганна, звісно, чоловіка з його дурнуватими замашками послала, з Іриною продовжує спілкуватися, тільки вдома з кожним днем обстановка все більш напружена.

— Що, Ірина пише, поспішає розповісти, як їй із новим мужиком? — глузливо каже Михайло, коли Ганна ввечері бере телефон до рук.

— А куди ти така гарна зібралася? Ірина з кимось познайомити обіцяла? А то! Ти — заміжня, вона… навіть не знаю, як і назвати. Різні у вас тепер інтереси, і немає чого вам дружити. І взагалі, тобі хто дорожчий: сім’я чи подружка-вертихвістка?

— Нервів уже жодних немає, — зізнається Ганна. — І головне, не збагну, що з ним! Я не даю приводу, Ірина його ніяк не зачіпає. У чому кримінал, що ми спілкуємося?

📝
Ось такою історією з нами поділилися, коли заздрість чи, швидше, страх чоловіка перед свободою жінки починає руйнувати його ж власний, здавалося б, міцний шлюб. Чоловік, що «підмінився» після побаченого, насправді, можливо, боїться, що його дружина теж захоче такого ж вільного життя.

Іноді найбільші «тиранії» народжуються не від влади, а від страху втрати.

А чи доводилося вам спостерігати, дорогі читачі, як «добропорядний» чоловік починав підозрювати дружину лише через її вільну подругу?