— Ти здурів? Це ж мамина пральна машинка! — Світлана витріщила очі. — Чому ти її своїм віддав? Ми ж із тобою чудово все обговорили, ми й нову купували, щоб мамі моїй віддати нашу стару, власне, не нашу стару, цю машинку моя мама й купувала для бабусі. — Боже мій, забув

— Матусю, я вже домовилася з подругою та її чоловіком, вони приїдуть. Ми з Віталієм і чоловік подруги завантажимо, завеземо, а потім і машинку одразу під’єднаємо, — Світлана йшла з роботи й телефонувала мамі.

Йшлося про побутову техніку, яку Світлана мала намір передати мамі.

Власне, цю техніку років десять тому купувала сама мама — для бабусі, у її квартиру. Мама тоді добре заробляла, мала змогу полегшити літній бабусі життя та побут.

Потім було багато всього: бабуся хворіла, Світлана 5 років тому вийшла заміж за Віталія, у них зʼявилася дитина, доньці вже три з половиною рочки. Спочатку молода сім’я мешкала в орендованій квартирі.

Два роки тому бабусі не стало, Світлана з чоловіком і донькою переїхала у заповідану їй нерухомість.

Якраз два з половиною роки тому, коли бабуся хворіла, мама й була змушена звільнитися зі своєї роботи — треба було доглядати за старенькою. Підробляла з дому, звісно, а потім, коли бабусі не стало, знову шукала роботу.

У маминому віці (а їй до пенсії залишилося 5 років) високооплачуване місце знайти вже важко. Мама влаштувалася, куди брали. Доходи в неї вже не такі шикарні, але їй вистачає.

Живе, сама себе утримує, та ось нещодавно зламався холодильник.

Мама вигребла залишки заощаджень із колишніх часів, придбала новий. А нещодавно полетіла пральна машина.

— Мама засмучена вся дзвонила, ледь не плакала, — згадує Світлана. — Мабуть, ще й нерви здали: все одне до одного. Одне слово, вибила її ця машинка з колії.

Світлана маму постаралася заспокоїти. Вони й так із чоловіком планували: Світлані на 30-й день народження чоловік дарує нову пралку, наворочену модель, із сушінням та іншими зручними функціями.

День народження у Світлани наприкінці листопада, вона поговорила з чоловіком, вирішили, що куплять подарунок трохи раніше.

За два дні до того відбулася доставка, наступного дня було ніколи, а потім Світлана домовилася з друзями, що ті приїдуть.

Одну машинку від’єднають, другу під’єднають, стару відвезуть до Світланиної мами, і вже там чоловік подруги її встановить. Мама, зрозуміло, про майбутню «операцію» була попереджена.

Чоловік Світлани того дня мав відгул, доньку із садочка пообіцяв забрати сам. Подруга з чоловіком мали ось-ось під’їхати до будинку, де Світлана жила.

Жінка вирішила їх дочекатися й не піднімалася у квартиру, зайшла заразом і продукти необхідні купила в магазинчику на першому поверсі. Дочекалася друзів, разом піднялися до неї у квартиру.

— О, Тетяно, Сергію! Чудово, а в мене м’ясо готове й навіть пляшечка «чаю» є, — зустрів їх у передпокої чоловік Світлани.

— Віталію, який чай, — відмахнулася Світлана, доки чоловік подруги роздягався й діставав привезені із собою інструменти. — Зараз справи зробимо, потім уже чай.

— Сюрприз, — чоловік усміхався. — А я вже все зробив. Ні, не сам, батько вдень заїхав, усе під’єднав.

— Ну, мамі ж теж треба під’єднати, — відповіла Світлана й озирнулася довкола, шукаючи колишню машинку, яку свекор із чоловіком, виявляється, вже демонтували. Машинки не було, довелося спитати.

— У сенсі де? — залопотів очима чоловік. — Ми з батьком її вже й відвезти встигли.

— До мами? — не зрозуміла дружина.

— Ні, мама тут, у місті, вона на роботі сьогодні, — відповів Віталій. — Ми на дачу її відвезли й теж уже під’єднали.

У Світлани та її мами дачі немає, вона є у батьків чоловіка — колишній сільський будинок бабусі. Туди, як виявилося, відправилася пралка, обіцяна її мамі.

— Ти здурів? Це ж мамина машинка! — Світлана залопотіла очима. — Чому ти її своїм віддав? Ми ж із тобою чудово все обговорили, ми й нову купували, щоб мамі моїй віддати нашу стару, власне, не нашу стару, цю машинку моя мама й купувала для бабусі.

— Боже мій, забув, — чоловік картинно грюкнув себе по лобі. — Тетяна із Сергієм переводили погляд з одного подружжя на інше. — Батько побачив, зрадів, у них на дачі активаторна ж була, руки не доходили. Світланко, ну що поробиш, усе, машинку вже відвезли, вона під’єднана, не забирати ж тепер, твоя мама потерпить.

І тут Світлану накрило: мама потерпить?

А чи не хоче чоловік ходити до тещі й прати руками постільну білизну, наприклад? Яке право він мав узагалі розпорядитися чужим? Забирати соромно? А хто його уповноважив віддавати?

Подруга з чоловіком, бачачи таку сцену, поспішили піти, а у Світлани з чоловіком скандал продовжився.

— Ах, машина була твоєї мами, — уїдливо нагадав Віталій. — Цікаво, а цю хто купив? На мої гроші куплено, між іншим. На мою премію.

Звісно, Світлана одразу ж нагадала чоловікові, що він два роки живе у квартирі, яка взагалі-то тещина. І весь цей час його штани пралися в машинці, яка цій самій тещі належала.

Чоловік звинуватив Світлану в тому, що та докоряє йому його квартирою. Світлана підтвердила: докоряє, тому що нічого ухвалювати рішення про її майно без неї.

— У свекрів на дачі, де вони не бувають місяцями, стоїть тепер машинка-автомат, а мама має терпіти й прати руками? І потім, це, як я розумію, подарунок, я маю на увазі нову пралку? Чудово, мені на ювілей. Ану, любий чоловіче, викликай завтра батька й вези мою машинку назад. Мені байдуже, що ти працюєш. Думати треба було перш ніж розпоряджатися.

Спати Світлана лягла в доньчиній кімнаті, мамі написала, що сьогодні зірвалося.

Уранці завела доньку в садок і пішла на роботу. Повернувшись, жінка виявила, що нової пралки у квартирі немає, зате під’єднана її стара, та, що поїхала на дачу свекрів і мала їхати до мами.

— А я просто повернув усе як було! — кривувато посміхнувся чоловік. — Весь сир-бор був через машинку? Вона на місці, радій, а нову пралку на дачу відвезли. Вважай, що я батькам на Новий рік подарунок зробив.

— Вважай, що дім у тебе теж тепер на дачі в батьків, або в них у квартирі, — серйозно сказала Світлана. — Геть із моєї квартири.

Чоловік зібрав речі, пішов. Від свекрів слухавку Світлана не бере.

Мама переживає, що вона опосередковано стала причиною розладу доньки та зятя. Світлана чоловікові на прощання сказала, що нову пралку купить собі на гроші від його аліментів.

— Через якусь мотлохню ти родину руйнуєш! — на прощання трагічно промовив Віталій.

***
Іноді маленька побутова річ, як-от пральна машинка, стає лакмусовим папірцем для стосунків. У цій історії чоловік настільки знецінив потреби та майно дружини і її матері, що не посоромився вчинити як хазяїн, який розпоряджається чужим.

Життєве спостереження: якщо чоловік не поважає твоїх батьків і їхні потреби, а свої потреби й родичів ставить понад усе, це, на жаль, лише питання часу, коли така неповага перекинеться й на тебе.

А чи траплялося вам бачити, як незначна суперечка про майно чи подарунки розкривала справжню сутність людини, яка поряд?