— Ти ж знаєш, що мені начхати й на Новий рік, і на подарунки. Я хочу лише одного — свободи. Мамо, я хочу розлучитися! На кухні повисла страхітлива тиша. Єлизавета Борисівна повільно підійшла до доньки й уважно подивилася їй у вічі. — Ти справді хочеш розлучитися з Кирилом? — Так. Будь ласка, зрозумій мене

— Мамо, мені здається, що заміжня за Кирилом не я, а ти! — роздратовано пробурчала Марина. — Так, ти — теща. Але яке тобі діло до шкарпеток мого чоловіка? До того, що він їсть на сніданок? Це виходить за рамки мого розуміння. Зупинися!

Єлизавета Борисівна продовжувала спокійно пити чай, не звертаючи уваги на обурення доньки. Настрій у жінки був настільки гарним, що нічиї капризи не могли їй його зіпсувати.

— Тобі зовсім начхати на те, що я думаю й відчуваю?

— Саме тому, що я про тебе дбаю, ти живеш тим життям, про яке інші можуть тільки мріяти. Хіба я не права? Права! Тому твоє питання автоматично стає неактуальним і навіть дурним.

— Та до чого тут це! — ще більше обурилася Марина. — Я зараз тебе питаю не про гроші. Я говорю про внутрішню складову. Душу! Знаєш, що це таке?

Жінка єхидно посміхнулася:

— Знаю, але не надаю цьому значення. Я прожила занадто багато рочків і подолала занадто багато проблем, щоб зараз розпускати соплі-слині. І тобі не раджу займатися подібною нісенітницею. Краще подумай над тим, що йде Новий рік. Потрібно купувати подарунки для чоловіка та його родичів. Якщо хочеш, можу допомогти. Я чудово знаю вподобання твоєї свекрухи. Ти ж хочеш її порадувати?

Марина відвернулася від матері й подивилася у вікно. На очах заблищали сльози, але вона не хотіла, щоб Єлизавета Борисівна бачила її відчай. Не хотіла перед мамою здаватися слабкою.

Це було неприпустимо із самого дитинства.

— Ти ж знаєш, що мені начхати й на Новий рік, і на подарунки. Я хочу лише одного — свободи. Мамо, я хочу розлучитися!

На кухні повисла страхітлива тиша. Єлизавета Борисівна повільно підійшла до доньки й уважно подивилася їй у вічі.

— Ти справді хочеш розлучитися з Кирилом?

— Так. Будь ласка, зрозумій мене!

У ту ж секунду жінка з усієї сили луснула доньку по обличчю. Дівчина не зрушила з місця, продовживши дивитися на матір.

— Ми обидві забудемо, що ти вимовляла цю фразу!

— Тобі зовсім мене не шкода? — дивлячись в одну точку, запитала Марина.

— А чого мені тебе шкодувати? Назви мені хоча б одну причину! Ти живеш у достатку, з гідним чоловіком, у гарній родині. Тебе видали заміж насильно? Ні! У чому проблема?

— Мамо, ти ж прекрасно знаєш, чому я прийняла таке рішення.

— Мене не цікавлять твої сопливі мотиви. Ти прийшла до мене й сказала:

— Я готова вийти заміж за Кирила. Хочу стати його дружиною!

— Я все організувала, влаштувала тобі життя за твоїми бажаннями. Тепер що ти мені хочеш сказати? Слухати не хочу твоє скиглення! Ти — розбещена, невдячна особа. От і все!

— Я — жінка, яка шукає любові. І має на це повне право.

Єлизавета Борисівна посміхнулася:

— Природно. От і скажи про це своєму чоловікові. А я прийшла до тебе для того, щоб обговорити новорічну сімейну вечерю й подарунки.

Марина витерла сльози й сухо відповіла:

— Нема чого обговорювати. Мій будинок — мої правила. Я сама вирішу, що й як організовувати. Чи ти й сюди готова залізти?

— Загалом, мені все одно. Моя справа запропонувати допомогу, а твоя — відмовитися. Так кажуть? Головне, щоб усе було на вищому рівні й щоб твоя свекруха залишилася задоволена. Ти знаєш, але я ще раз нагадаю.

Я дуже дорожу як дружбою, так і партнерством з Анастасією Миколаївною. І якщо ти спробуєш влаштувати хоч якусь капость, то нарікай на себе!

— Досить мені погрожувати! Досить мене контролювати! Досить лізти в моє життя! — зірвалася Марина.

— По-перше, я забороняю тобі підвищувати на мене голос. По-друге, нагадаю, що ти сама вибрала свою долю. По-третє, ти несеш відповідальність за свої рішення. Як і всі люди. Тож припиняй істерику, приведи себе до ладу й займися ділом. А я пішла. І так занадто багато часу витратила даремно. Днями забіжу.

Щойно двері за Єлизаветою Борисівною зачинилися, Марина схопила тарілки, які були все ще брудними після сніданку, і почала одну за одною кидати їх на підлогу.

Дівчина розуміла, що зараз діє абсолютно шалено, але нічого не могла вдіяти з емоціями, що нахлинули…

… Все почалося дуже давно, коли Марині було всього чотирнадцять років.

Батько завів стосунки на стороні, майже рік зміг приховувати їх від матері. Але одного разу, повернувшись додому раніше, жінка виявила молоду пасію чоловіка у своїй спальні.

Чоловік не став лукавити, відмовлятися й переконувати, що це лише розвага. Навпаки, він чесно зізнався, що покохав іншу жінку й хоче провести залишок життя з нею.

Єлизавета Борисівна, бувши гордою особистістю, не стала втримувати чоловіка й одразу ж погодилася на розлучення. Але це були лише квіточки. Ягідки почалися потім.

День у день жінка перетворювалася на жорстоку «снігову королеву», яка повністю відмовилася від любові, почуттів і позитивних емоцій.

Для неї в житті почало існувати лише два поняття — гроші й вигода. Нові переконання поширювалися не тільки на колег і знайомих, а й на доньку. Дівчинка виховувалася в рамках суворих правил та обмежень.

Через два роки після розлучення Єлизавета Борисівна познайомилася на фітнесі з Анастасією Миколаївною.

Чоловік нової знайомої помер п’ять років тому, залишивши дружині пристойні статки, будинок, три автомобілі та мережу з п’яти магазинів одягу.

Жінки одразу «змогли домовитись» й уже за пів року мати Марини залишила посаду директора міського торгівельного центру й стала бізнес-партнером Анастасії Миколаївни. Точніше, генеральним директором і головним керуючим мережі.

Дохід одразу зріс у три-п’ять разів.

Донька раділа, що мама змогла пережити розставання з батьком і налагодити життя. Єдине, чого вона так і не змогла більше отримати від матері — любов.

Закінчивши школу, Марина вступила до лінгвістичного університету на перекладача, де зустріла своє перше кохання — Олександра. Саша був веселим хлопцем, який своєю харизмою підкоряв серця дівчат «пачками».

Молоді люди зустрічалися три роки, а після отримання дипломів вирішили одружитися.

І тут почалося найцікавіше…

Єлизавета Борисівна одразу ж відмовилася визнавати хлопця своїм зятем.

— Клон твого батька. Я не дозволю тобі вийти заміж за цього «дон-жуана». І навіть не смій сперечатися! Не дозволю, щоб твоє серце було розбите точно так само, як колись моє. Я змогла встати з колін, а ти не зможеш! Ти слабка!

— Мамо, я втомилася від твоїх безглуздих переконань! Я не підкорюся тобі! Вийду заміж за Сашу, навіть якщо ти від мене відмовишся! — Марина не збиралася поступатися матері.

— Ні за що! У тебе мізків не вистачає зрозуміти, але я тобі підкажу. Стати дружиною бідняка, який до того ж не пропускає повз жодної спідниці, — це знищення власного життя.

— Він не такий! Я тобі не вірю! Я зараз же йду жити до Саші!

— Це величезна помилка! — відчайдушно промовила жінка. — Я ще раз прошу тебе придивитися до Кирила. Він дуже гарний хлопець. Ти йому подобаєшся. Анастасія Миколаївна мріє, щоб ти стала її невісткою. Доню, він — єдиний син у заможній родині. Ти розумієш, від чого відмовляєшся?

— Я не хочу виходити заміж через гроші. Я хочу кохати й бути коханою.

— І тому вирішила подарувати своє серце бабію. Молодець! Але повір, ти пошкодуєш!

Марина справді зібрала валізу й пішла. Дівчина не спілкувалася з Єлизаветою Борисівною, хоча й та не шукала приводів для розмови. Здавалося, що все потихеньку починає налагоджуватися.

Однак щастя тривало недовго.

Одразу після подачі заяви в РАЦС, Марина випадково побачила нареченого, який цілувався… з іншою. Вона відчула такий сильний біль, якого не переживала жодного разу в житті.

Людина, яку вона так відстоювала перед матір’ю, яка стала її першим чоловіком, виявилася безжалісним зрадником.

Дівчина була повністю розбита й розгублена.

Вона не знайшла кращого виходу, як піти до Єлизавети Борисівни, попросити вибачення й вийти заміж за Кирила. Може, мама й має рацію. Якщо більше немає коханої людини, то яка різниця, з ким бути.

Мати так зраділа поверненню Марини, що заборонила згадувати минуле.

— Це досвід. З кожним трапляється. Головне, що ти не встигла залізти в нетрі. А з приводу Кирила… ти впевнена? Для мене дуже важливі стосунки з Анастасією Миколаївною. Тут переграти нічого не вийде.

— Я хочу й готова вийти заміж за Кирила! — упевнено відповіла дівчина, повністю поглинена почуттям образи від зради коханого.

Марина навіть не уявляла, на що себе прирікає…

Кожен день сімейного життя перетворювався на випробування. Шлюб подіяв як холодний душ.

Перші місяці дружина намагалася «покохати» того, кого сама вибрала в супутники життя. Але згодом стало зрозуміло, що нічого не вийде. Вона ніколи не зможе стати щасливою з Кирилом.

Час було закінчувати цю театральну п’єсу, але як?

Мама виступала категорично проти, стверджуючи, що донька сама зробила свій вибір і тепер настав час нести відповідальність за свої рішення.

Марина усвідомлювала, що це правда, але не могла змиритися з тим, щоб назавжди позбавити себе любові.

Дівчина знала, що в чоловіка з’явилася інша, але їй було все одно. Абсолютно.

А всі ці свята, Новий рік, сімейні вечері викликали лише роздратування й обурення.

Сьогодні Марина зовсім не змогла стримати емоцій. Ні з чоловіком, ні з мамою.

Щойно Кирило заявив, що за тиждень до них у гості прийдуть його мама, тітки й дядьки, і що за пару днів він надасть дружині бажане меню, вона випалила:

— Яке ще меню? Частування на новорічний стіл вибираю я! І мені начхати на твоїх родичів!

Розгорівся скандал, після якого чоловік грюкнув дверима й пішов. Потім ситуація з мамою, розбитий посуд… Так не могло більше тривати!

Зібравши з підлоги осколки, Марина швидко привела себе до ладу й вийшла з дому. Вона не знала, наскільки правильно чинить, але було зрозуміло одне… настав час розірвати це замкнене коло!

— Ваш син мені зраджує! Немає сенсу продовжувати наш шлюб. Я прийшла, тому що не хочу, щоб ви в чомусь звинуватили мою маму. Вона не винна! — за годину Марина сиділа перед свекрухою, вважаючи, що це єдина людина, яка може їй допомогти.

— А ти вважаєш, що у вашому випадку Кирило не мав на це права? — хитро посміхнулася Анастасія Миколаївна, наливаючи чай.

— Мав. Але я тут не для того, щоб його звинувачувати. Я про маму кажу…

— Ти проживаєш мою долю, — перебила Марину свекруха. — Один в один. Зрада коханої людини, заміжжя за гроші, владна мати.

— Ні, ви неправильно зрозуміли. Мені не потрібні гроші вашого сина, — почала виправдовуватися Марина. — Я прийняла рішення на емоціях. От і все. Зараз я хочу лише одного — свободу.

— Розумію, — Анастасія Миколаївна знову посміхнулася загадковою усмішкою. — Я колись не наважилася, а ти зроби.

— На що не наважилися?

— Піти від людини, яку ніколи не кохала. Боялася.

— Його?

— Маму, яка мені при кожній зустрічі говорила про те, що моє розлучення — її ганьба. Що вона відмовиться від мене, більше ніколи не назве донькою. Та й подобалося їй мати багату сваху. Можна було ходити й розповідати сусідам, які важливі родичі в нас з’явилися.

Марина мовчала. Вона не знала, що ще може додати до всього сказаного.

— Що ти робитимеш, якщо розлучишся з Кирилом? — раптом запитала Анастасія Миколаївна.

— Я хочу виїхати за кордон і почати життя з чистого аркуша. Мені важко дихати в цьому місті.

— Я допоможу тобі втекти від матері.

— А Кирило? — здивовано запитала Марина.

— З ним усе буде гаразд. Ти не думай про це.

— Чому ви мене підтримуєте?

Свекруха зітхнула й задумливо відповіла:

— Хочу, щоб кожен отримав по заслугах. Щоб та людина, яка намагалася перехитрити всіх, залишилася ні з чим. Не можна грати й користуватися життями близьких. Особливо дітей. Я не одразу зрозуміла, що відбувається. Твоя мати переконала мене, що ти закохалася. Просто соромишся. А правда виявилася зовсім іншою. На жаль.

— Я ніколи не забуду те, що ви для мене зробили.

Анастасія Миколаївна допомогла невістці з розлученням і з документами для роботи за кордоном.

Єлизавету Борисівну вона звільнила, хоча та вже й сама не хотіла з нею працювати. Вона вважала, що подруга її зрадила, підтримавши дівчину.

Кирило одружився з новою пасією, а Марина поїхала на постійне місце проживання на Балі, де нарешті змогла знайти любов і створити міцну родину.

Ось так буває…