Я вийшла на пенсію цілком свідомо та добровільно. На той час дочці була потрібна допомога з онуком. Вона хотіла швидше вийти на роботу. Ну, як тут не допомогти? Ось я й пішла зі своєї посади. Я добре заробляла, звикла дозволяти собі походи до театрів та дорогі парфуми, а тепер я живу на пенсію.
У дочки гроші просити не можу, а вона сама не пропонує. Ще й дивиться, щоби я допомогла, за старою звичкою. З чоловіком у нас завжди гаманці були окремі. Але я витрачала гроші не лише на себе. Купувала продукти, оплачувала музичну школу дочки, ще різні дрібниці.
Хоча чоловік майже всі витрати брав на себе. Тепер шкодую, що не відкладала. Зараз би було не так важко фінансово. Кому сказати, засміють. У мене часом на колготки грошей немає, а мені 60 років ось-ось виповниться. Так, я знала жінок мого віку, які не могли купити собі потрібні ліки, але тоді я їх не розуміла.
Зараз опинилася у такій самій ситуації. На колишню роботу мене вже не візьмуть. Намагалася влаштуватися бодай прибиральницею, але дочка сказала, що я потрібна їй удома. Вони іноді привозять онука до мене на кілька годин, а то й цілий день. Із садка я теж його забираю. Відмовити не можу, образяться. Вже прикидаю, що продати із квартири. Бачив би зараз мене мій чоловік!
Буває ж так у житті: людина роками живе поруч із нами, всміхається, вітається, а в…
— Припленталася, «зірка», — злостиво шепоче жінка собі під ніс, — буде тепер сидіти, балухати…
— Мамо, та заспокойся ти вже! — намагалася заступитися за бабу Тоню донька, але Женя…
— Оленко, а може, млинчиків? — лагідно спитала бабуся, зазираючи дівчині в очі. — Ні,…
Я завжди, знаєте, з якоюсь тихою ненавистю чекала свій день народження. Не тому, що роки…
Знаєте, Валентина — жінка рішуча. У неї все по поличках, усе до ладу. І зараз…