Історія ця про те, як власний син виживає мене із квартири. Живемо в однокімнатній квартирі разом із дорослим сином. Йому 28 років, неодружений. У цьому він звинувачує нас, що він не має нормального житла.
Син працює, але заробляє мало, вистачає лише на життя, відкласти не виходить. У нас теж ніяких накопичень немає, хоч усе життя пропрацювали. Чоловік учитель, а я бібліотекар.
Цього року його колишній однокласник запропонував поїхати з ним до Чехії. Чимало друзів сина поїхали на заробітки за кордон, дехто вже й на квартири заробив. Цей друг їде вже втретє, але син відмовився.
Я не можу його змусити, але все ж таки не обурилася і сказала, що пора вже дорослішати, а не чекати нашої поки нас не стане, щоб отримати цю квартиру. Син образився, зараз повністю нас із чоловіком ігнорує.
У мене в селищі мешкає мама. Будинок хороший, але там немає роботи. Але син не раз уже натякав, що ми маємо виїхати і жити там, звільнивши йому нашу квартиру.
Як жити далі не знаю просто. Син створює таку обстановку, щоб ми не витримали і поїхали. Але я не вважаю це чесним і правильним – він сам може і повинен про себе подбати, а не лінуватися і жити за наш рахунок. Чи я не маю рації?
— А що я такого зробив? — Ти ще питаєш? Ти при своєму глузді? —…
— У нього одна відповідь: йому було треба, — ображена Людмила. — А те, що…
— Катрусю, — промовив він проникливим голосом, заглядаючи мені у вічі, — вибач, не міг…
— Я просто не зможу там жити, от і все. І нерви мені ані зараз,…
— А ми б допомагали, якби зять до нас інакше ставився, — каже подрузі Ірина…
В Алли скоро день народження. Вона сиділа, втупившись у вікно, й байдуже розглядала перехожих, що…