— У мене є заощадження, — говорить Алла. — Мені платитимуть допомогу, батько моєї дитини не визнаватиме її офіційно, але обіцяв матеріально підтримувати по мірі сил, хоча я на нього й не розраховую — ця дитина для себе. І що? Я мала сестрицю питати, чи можна? Вона взагалі яким боком тут? Сестра животик Алли побачила сама. І влаштувала просто дику істерику на тему того, що Алла сяде мамі на шию

— Алло, ось так просто ти вирішила сісти на шию нашій мамі? Чудовий хід, сестричко, що й казати! А я думала, яку схему ти придумаєш, щоб тобі все дісталося!

Сестра Алли, Оксана, була просто не в собі від новини, що називається, рвала й метала. Мама, звичайно, намагалася стати між доньками буфером, але вдавалося їй це дуже слабо.

Оксана звинувачувала сестру в хитрості, егоїзмі, винайденні схеми з майбутнього відбирання в неї маминої квартири — спадку, який має бути по праву поділений між сестрами.

Потім, коли мами не стане.

— А нічого, що це я вже кілька років матеріально мамі допомагаю? — кричала Оксана. — Значить, ти зібралася сидіти й на шиї моєї сім’ї, в тому числі? Розумно, дуже розумно. А потім ти й маму обробиш, мовляв, куди тобі, сирітці, подітися? Так? І мама розм’якне і підпише тобі дарчу чи заповіт.

Ну як же, у старшої доньки все є, а молодшій — треба? Тільки нічого, що старша донька з чоловіком це «все» заробили? А тобі хтось заважав зробити те саме? Чи зручно було на всьому готовому сидіти й вирішила закріпити за собою цей привілей?

Аллі 40 років, Оксані майже 50. Рідні сестри.

Є ще мама, їй зараз майже 75. Батько спочив давно, квартира була спадкова, мамина — від бабусі дісталася. Оксана давно заміжня, у неї двоє дорослих дітей. Доньці 26 років, сину 22.

Трикімнатна квартира, машина, дача. Начебто племінниця Алли влітку збирається заміж.

У самої Алли нічого немає. Був шлюб, бездітний протягом 10 років. Розлучилися вісім років тому, чоловік загуляв, думав, що коханка йому дасть дитину.

Не дала, виявилося, що чоловік безплідний, хоча й у Алли були деякі проблеми.

У шлюбі жінка жила на території чоловіка, потім повернулася до мами.

— Ну і правильно, — казала мама, коли Алла відмовилася від думки зараз купувати собі окреме житло. — Нам із тобою удвох не тісно, а я молодшою не стаю. А раптом ти заміж вийдеш, ти збирай, доню, а потім із Оксанкою поділитеся, якщо вже так вийде, що не складеться із заміжжям, купиш собі квартирку невелику — я ж не вічна.

Алла збирала кошти, із заміжжям більше так і не склалося.

Кілька років тому вона пройшла комплексне лікування, навіть операцію зробила. Навіщо? Раптом зрозуміла, що особистого життя в неї може й не бути, а дитинку дуже хочеться.

— Я няньчилася з племінниками, коли вони маленькі були, — зізнається Алла. — Але вони виросли. До того ж, це племінники. У них є батьки, а Оксана… Ми із сестрою ніколи особливо й не були близькі. 10 років різниці — це ж не жарт.

Останні роки мама Алли й Оксани хворіє. Як у більшості людей у віці, з кожним роком кількість «болячок», на жаль, тільки додається.

І Алла почала замислюватися й про те, а як вона житиме, коли залишиться сама. Страшно. Не про квадратні метри думалося, а саме про самотність.

З мамою вони жили в повній злагоді й матеріальному достатку. Алла останні кілька років непогано заробляла, і те, що Оксана зараз говорить про те, що вона «спонсорувала» маму, м’яко кажучи, не відповідає дійсності.

— Ми або з мамою разом відпочивати їздили, причому за мій кошт, або навпіл із сестрою платили за путівку в санаторій для мами, — впевнено каже молодша сестра. — Так, бувало, Оксана платила за щось, наприклад, могла подарувати мамі гроші на встановлення зубного протеза. А бувало, платила я.

За ту саму медицину, що поза межами державного забезпечення була. І комуналку я оплачувала, і продукти купувала повністю. Мама на свою пенсію подарунки онукам, нам із сестрою й зятеві купувала, ну й ще речі собі сезонні. І відкладала. Хто з літніх людей не має накопичень?

Алла вважає, що вона вкладалася й у квартиру.

Рік тому зробила непоганий ремонт усюди, давно оновила техніку, купила новий кухонний гарнітур, меблі в мамину спальню. Оксана тоді ще, пам’ятається, сказала:

— Ну, ти живеш, ти всім користуєшся, тож усе справедливо — платиш ти, за себе і для себе. Хоча, яке для себе, якщо йдеться про мамину кімнату.

Але Аллі не спадало на думку рахунок сестрі виставляти.

І ось, жінка чекає на дитину, мамі сказала, та зраділа, хоча хвилюється за молодшу доньку сильно: вік уже, страшнувато.

Але в маминих тривогах і тіні не було того, що вона переживала, що матеріально Алла й майбутній онук чи онучка впадуть їй на шию.

— У мене є заощадження, — говорить Алла. — Мені платитимуть допомогу, батько моєї дитини не визнаватиме її офіційно, але обіцяв матеріально підтримувати по мірі сил, хоча я на нього й не розраховую — ця дитина для себе. І що? Я мала сестрицю питати, чи можна? Вона взагалі яким боком тут?

Сестра животик Алли побачила сама. І влаштувала просто дику істерику на тему того, що Алла сяде мамі на шию зі своєю дитинкою, продавить ту на заповіт або дарчу на квартиру.

І взагалі, за мамою ось-ось потрібен буде догляд, а Алла доглядатиме за своїм пізнім капризом, і мама плавно опиниться тягарем тільки старшої доньки.

— Так, ти мала й мене запитати, — вважає Оксана. — Ти чекаєш на дитину не у своїй квартирі, а в маминій, яка — і мій спадок теж. Мої діти якось тебе стосувалися? Ні. Вони стосувалися тільки мене та мого чоловіка, а твоя дитина стосується нас усіх. Мамо, мовчи вже, га? Чи все вирішено давно?

Улюбленій і нещасній молодшій — все, а я обійдуся? Мої діти обійдуться, якщо Аллусі піти нікуди буде з дитинкою?

Мама хапається за серце, Алла нервує. Так, непогано було б, якби мамина двокімнатна квартира дісталася тільки їй, але вона про таке навіть не думала, коли зважилася на дитину.

І не думає, і на мамину пенсію вона в декреті жити зовсім не розраховує. І взагалі, народжувати — її особистий вибір, а сестру вона питати й не зобов’язана.

Або зобов’язана? Як гадаєте?