Я не хочу, щоб чоловік хрестив дитину у двоюрідного брата. У мого чоловіка є двоюрідний брат, а у нього відповідно дружина. І ось вона хоче, щоб мій чоловік був хрещеним дочки. Крім нього ще є 2 брата, але вона віддає перевагу моєму чоловікові в хрещеній дитині.
У мене з’явилася агресивність на неї. Але звідки ці ревнощі? Вони бачилися один раз на похороні батька чоловіка і вже одразу в хрещені. Мене там не було. Я не могла з двомісячною дитиною до села поїхати. Просто вона відразу в соц. мережі додалася до нього у друзі. Почала писати, мовляв, а на 9 днів ти поїдеш? А на 40 днів приїдеш?
Мені це дуже не подобається. Хотіла закатати скандал їй. Сказати: «ти свою дочку охрести спочатку, а потім уже так тісно спілкуватимешся». Але промовчала, щоб не ставити себе в незручне становище. Сам чоловік до цих усіх хрещень недовірливо і байдуже ставиться, а тут аж зайнявся весь. Мене це зозлютило. Після пологів я якась ревнива сильно стала. За 4 роки ніколи не ревнувала взагалі.
А ще мене дратує, що він їде туди на 40 днів, знову без нас. І все так збігається, що потрібно до педіатра, треба робити щеплення. А наша донечка примхливо їх переносить. Три дні востаннє була зовсім не своя. А коли вона так кричить цілий день, я сама не виношу це все.
Може я дурна і ці 40 днів так важливо? Я сирота. Батько помер, мені й п’яти років не було. Мати померла, коли мені було 13 років. Пила, сама винна. Батько чоловіка теж запійний був. Пив 2 місяці до смерті, потім ліг у лікарню з запаленням легень і все.
Я черства людина за вдачею до людей, які так п’ють не просихаючи. Він чудовий чоловік був, але навіщо так пити? Немає жалості зовсім. І за це себе ненавиджу, бо до ладу не можу поспівчувати своєму чоловікові. Тому що у нас дочка народилася, а тут таке горе за 2 місяці!
Найперше, що вона придбала, як тільки переїхала, був вазон з кімнатною квіткою. — Який вам,…
— Валю, ти де? Цілий день телефоную! Чому слухавку не береш? — Голос Надії Петрівни…
Бабуся не встигла: двері автобуса зачинилися, і він плавно рушив від зупинки. І тут же…
Давно це було. З дитинства пам’ятаю Олексія. Коли приїжджала до бабусі в село, то Льошка…
— Батьки Максима, якому пʼять років, будь ласка, підійдіть до центральної стійки інформації, — гучно…
— Олечко, донечко, я тебе прошу, — мама присіла біля Олі навпочіпки. — Нам треба…