У моїй голові міцно засіли страхи та сумніви, як я буду одна в Мехіко? Я знаю лише англійську, іспанської не знаю взагалі. Тут у мене улюблена робота, все зрозуміло і звично, а там немає нікого і нічого, крім нього і нашого з ним кохання

Мені 28 років, до 27 років я мешкала з батьками. Сім’я в нас цілком благополучна, мене дуже любили, балували і виховали таким чином, що в житті в мене має бути все найкраще.

Минулого року моя сім’я поїхала з Донецької області  з усіх відомих причин, і я розпочала самостійне життя в Києві, чому була дуже рада. У мене стабільна, цікава і добре оплачувана робота, оточують близькі й дорогі мені люди, не вистачало однієї — коханої та люблячої людини поруч.

У березні місяці я познайомилася в інтернеті із чудовим хлопцем із Мексики. Він вихований, гарний, освічений, довго жив і навчався в Європі, зараз має свій юридичний бізнес у Мехіко, який активно розвивається.

Ми почали зустрічатись, він приїжджав до мене, я їздила до нього, і все було дуже серйозно та романтично. Незабаром він зробив мені пропозицію, познайомив із своєю сім’єю.

Проблема в тому, що мої батьки взагалі не знали про нього. Я боялася сказати, бо всі попередні хлопці мені, на їхню думку, категорично не підходили.

Загалом, коли я вирішила, що ця людина дійсно та, з ким я хочу бути, я все розповіла батькам. Ми з коханим хотіли організувати весільну церемонію, після поїхати до нього.

Але несподівано зіткнулися з повним нерозумінням моїх рідних. Батьки ридали, кричали, що чим нещаснішою я там буду, тим щасливішими вони будуть тут, бо тоді я повернуся.

Після цього у моїй голові стався збій. Оселилися сумніви в найтвердіших переконаннях, я почала сумніватися у всьому, шукати в людині, яку так любила, погане.

Ми почали лаятись і сваритися на порожньому місці. Він розуміє, що всі наші сварки через батьків.

У моїй голові міцно засіли страхи та сумніви, як я буду одна в Мехіко? Я знаю лише англійську, іспанської не знаю взагалі.

Тут у мене улюблена робота, все зрозуміло і звично, а там немає нікого і нічого, крім нього і нашого з ним кохання. Я боюся поїхати і втратити тут багато чого, до чого звикла, і боюся відмовитися від нього, а потім все життя думати, що я втратила свого чоловіка і справжнє велике почуття.

Я знаю, що вибір це моя відповідальність і ніхто за мене його не зробить, але підкажіть, будь ласка, як впоратися зі страхами? Чи варто їм піддатися і нічого не міняти?