Російські загарбники катували та допитували українців на захоплених територіях Харківської області. За словами голови Токарівської громади Вікторії Колодочки, ЗСУ деокупували село вчора, 11 вересня, вранці.
Люди почули гуркіт російської військової техніки. Росіяни зібралися та втекли, залишивши багато боєприпасів.
Колодочка заявила, що місяці окупації були для місцевого населення “дуже страшними”. За її словами, окупанти з луганської “народної міліції” поводилися як бандити. Вони шукали проукраїнських мешканців, вилучали їхні телефони та громили будинки, били та залякували людей.
“Вони забрали людей у підвал школи, били струмом, змушували копати окопи, змушували давати інформацію про людей, які працювали в українських державних органах. Але вони нікого не вбивали”, – сказала вона.
Колодочка зазначила, що росіяни привезли гуманітарну допомогу в село тільки у серпні. Для місцевих привезли трохи цукру та борошна. Люди в основному виживали користуючись тим, що вирощували на власних городах.
“Залишилися [в Токарівці] люди, які дуже-дуже чекають наших військових. Людям дуже потрібна допомога. Є десять паралізованих стареньких. Є люди з діабетом і астмою. Вони виживають, як можуть. Дуже потрібні ліки”, – зазначила Колодочка.
Вона додала, що жертв російської агресії ховали просто у їхніх дворах. Попри деокупацію серед місцевих все ще існує велика невизначеність щодо майбутнього.
“Люди все ще налякані. Чи перестануть стріляти? Чи правда, що росіяни пішли? Вони так чекають українських військових… Ми все переживемо, щоб бути вдома”, – зазначила Колодочка.
Валентина Василівна Ткачук мешкала на другому поверсі звичайної старої п’ятиповерхівки. Знаєте, з тих затишних будинків,…
На кухні в Оксани вирувало життя. У духовці саме підрум’янювалася домашня піца, щедро посипана тягучим…
Я стою в темному коридорі власної квартири, боязко прислухаючись до звуків. З нашої кухні знову…
Знаєте, що найстрашніше в невеликих містах? Те, що твоє особисте горе рано чи пізно стає…
Оленка поверталася додому з поліклініки, і на душі в неї шкребли коти. Здавалося б, ну…
Знаєте, це таке дивне відчуття — у свої п’ятдесят з хвостиком по-доброму позаздрити власній майбутній…