Удає з себе спокушеного й покинутого, гидко дивитися. А Міла, здається, починає танути. Уже пішли розмови: “Він же батько дітям”, “Мені 36, важко знайти чоловіка, який прийме мене з двома дітьми”, “Лев так розкаюється, так розкаюється…”, тьху

— Це, звісно, неприємно, але, здається, вони таки зійдуться, — зітхнувши, ділилася думками Олена Глібівна. — А я не знаю, як мені з ним спілкуватися. Не хочу і все!

— Ти його після такого пробачиш? Та ясно ж, як Божий день: він повертається, бо йому просто нікуди діватися! Не через велику любов він знову починає окучувати Людмилу.

— Ой, і не кажи! Удає з себе спокушеного й покинутого, гидко дивитися. А Міла, здається, починає танути. Уже пішли розмови: “Він же батько дітям”, “Мені 36, важко знайти чоловіка, який прийме мене з двома дітьми”, “Лев так розкаюється, так розкаюється…”, тьху!

Людмила, чи просто Міла, як її називали в сім’ї, — старша донька Олени Глібівни. Окрім неї, є ще Катя, якій 28. Вона живе в іншому великому місті, незаміжня і, здається, взагалі не шукає чоловіка для життя.

А ось Міла ще з підліткового віку мріяла про сім’ю. Завжди казала, що в неї буде чоловік, не менше двох дітей, і вона сидітиме з ними вдома: готуватиме, наводитиме затишок, виховуватиме й чекатиме чоловіка з роботи.

Олена Глібівна пригадувала, як старша донька навіть вищої освіти не хотіла здобувати: “Навіщо? Я ж буду домогосподаркою”. Переконали, вивчилася на вчителя початкових класів, на старших курсах закохалася в Максима, а після отримання диплома одразу вийшла заміж.

Квартира в Міли була від бабусі. Молодша сестра свою квартиру від іншої бабусі продала й купила житло в іншому місті. Людмила спочатку навіть не думала шукати роботу, бо сподівалася на швидке поповнення в сім’ї.

Але з дітьми вийшов суцільний стрес, у них з чоловіком ніяк не виходило. Чоловік, старший за Мілу на п’ять років, заробляв достатньо, але відправив дружину на роботу, щоб вона не заганялася через відсутність дітей.

Довгоочікувана дитина з’явилася, коли Людмилі було 28. Зʼявився на світ синочок. І якщо жінка не побігла звільнятися одразу після заповітного двосмужкового тесту, то це завдяки батькам, які буквально вмовляли її не поспішати.

— Знаєш, мені здається, що Лев був розчарований сімейним життям, — обережно припускає Олена Глібівна. — Треба правді в очі дивитися: Міла розчинилася в дитині. І, звісно, вона звільнилася, коли онукові виповнилося три роки. Ну і що? Сиділа вдома, наводила затишок. Навіть молодша сестра сказала, що Міла перетворилася на типову домашню квочку.

— Розчарований чи ні — це не привід зраджувати, — вважає подруга. — Навіщо тоді він на другу дитину погоджувався, якщо та інша вже маячила на горизонті?

Чоловік Людмилі дійсно почав зраджувати ще до її другої дитини. Дружина, як водиться, про роман чоловіка дізналася останньою, коли донька вже зʼявилася на світ. Було це півтора року тому, немовляті було лише півроку. Шок, істерика, вказівка чоловікові пальцем на двері.

— А це взяв, та радісно зібрав речі, – обурюється Олена Глібівна. – Ні вибачення не просив, нічого. Навіть аліменти заплатив тільки коли Міла на них подала. Ще й у претензіях був, що багато їй присудили. А те, що залишив жінку в декреті з двома крихітними дітьми – це як? Сволота. Якби не ми з чоловіком, не вижила б Міла.

Батьки допомагали доньці матеріально, особливо перший час, а ось із моральним станом нічого вдіяти не могли. Міла була в депресії: поява немовляти, зрада чоловіка, відсутність роботи, двоє дітей на руках.

Тут хто завгодно б зламався, можна говорити про те, що Людмила сама частково і винна, Олена Глібівна і каже. Але все ж доньку їй було шкода: мрія про міцну і щасливу сім’ю з двома дітками зруйнувалася.

— У серпні відправила я доньку працювати, – зітхає Олена Глібівна. – У ту ж школу, вчителів завжди не вистачає. Онук у садок ходить, з онукою сама сиджу, зарплата в доньки нормальна, найчастіше о 3-й годині дня вона вже вдома.

Якось повеселішала вона чи що, все ж не вдома сама з собою, а на людях. Живемо. І все б нічого, та тільки Лев знову на горизонті виник.

З коханкою у нього не склалося. Там була вже двічі розлучена жінка, бездітна, ефектна, з усталеним побутом, зі своїми звичками. Імовірно те, що Лев піде від дружини і звалиться на її голову зі своїми шкарпетками-трусами, у плани дами не входило.

— Звісно, – посміхається подруга Олени Глібівни. – Забавлятися з чоловіком, якому пере, прасує і готує дружина – це одне. Це ж свято душі й тіла. А от жити з ним, коли він живий, коли він псує повітря, хропе, використовує унітаз за прямим призначенням, упускає на стіл крихти, чухає дзвіночки вранці й залишає в раковині чашку – це інше. Це проза.

— Саме, а проза в її плани не входила, – розводить Олена Глібівна руками. – Він узагалі Мілі поскаржився, що вона й від самого початку його обманювала, мовляв, закликала розлучатися, співала солодко про кохання, а сама просто використовувала. Ну цирк! Спокушений і кинутий.

— Я не зрозумію, як Люда взагалі його слухати погодилася. Він же, як я розумію, не цікавився практично, чим вона живе, на що вона живе. З онуком зустрічався час від часу? Батько року. А що в нього донька ще грудна була? Це не рахується? – обурена подруга.

— Мамо, він учора зайшов до дітей весь такий занедбаний, – розповідала Олені Глібівні донька. – Очі, як у собаки побитого. Живе на квартирі. Я йому борщ налила, так він руки мені потім цілував…

— Дурепа ти, – Олена Глібівна розлютилася. – Ти хочеш мені сказати, що Лев шкодує про своє розлучення? Він про борщ і чисті шкарпетки шкодує. Щось не було його на горизонті, коли ми з батьком тебе тягли з чорної депресії, коли тобі з дітьми їсти нічого було.

Ах він бідненький, ні в чому не винен! Ось як є ти дурепа. Попереджаю, Людо, якщо зійдетеся – на нашу допомогу більше не розраховуй. Якщо він знову тебе кине – колупайся сама. І так, на роботі піди в декрет, не здумай звільнитися від гріха.

— Мамо, ну сама подумай, кому мої діти потрібні, крім батька…

— А батькові вони сильно потрібні?

— Мамо, ну де я чоловіка знайду собі? А жінки знаєш які бувають, хижачки, а в чоловіків інстинкти. Чоловіки слабкий народ.

Поманили його поглядом звабливим і панчішками мереживними, він і піддався. Я й сама частково винна, заковирялася в дітях, – захищає колишнього Міла, а в Олени Глібівни все всередині кипить.

Що думаєте? Бувають жінки хижачки і не винні в зрадах чоловіка?