Увійшовши до величезного храму, де було безліч різних ікон, Аліса згадала слова бабусі, що якщо вона відчує, що закохалася, нехай попросить допомоги в ікони Пресвятої Богородиці. Вони допомагають створити й уберегти сім’ю

Аліса з Микитою познайомилися на весіллі, куди її за компанію потягла подруга Вікторія, щоб не нудьгувати там на самоті. Крім нареченої Віка також нікого не знала, вони були подругами.

Спочатку Аліса відмовилася від поїздки. Далеко, та й якось без запрошення не зручно.

Але в останню мить ніби інтуїція підказала – треба їхати.

Вона швидко зібрала все необхідне: косметика, парфуми, одяг. Залишилася справа за малим – вибрати саме вбрання.

Відкривши шафу, вона зупинила свій вибір на найкрасивішій сукні до підлоги, як у принцеси.

Аліса її берегла для першого побачення.

Ось тільки вона кілька років так і висіла в шафі. Все якось не було слушної нагоди. Тепер вона настала.

Віка була безсумнівно рада рішенню подруги. Довга дорога на самоті з незнайомими людьми у вагоні не дуже тішила.

Усю дорогу дівчатка згадували роки навчання.

Вони закінчили один університет. Тільки Аліса вчилася на архітектора, а Віка на дизайнера.

Багато годин у поїзді, незважаючи на веселощі та спілкування, втомили дівчат.

Вони були дуже раді, коли показалися перші будинки міста, в якому мало відбуватися весілля. Після весілля ще планувалося вінчання.

На вокзалі їх зустрів друг нареченого – Микита, щоб відвезти в місцевий готель для підготовки до заходу.

Поглянувши зніяковіло в очі усміхненому хлопцю, Аліса насилу відвела погляд. Ще не вистачало, щоб він помітив, що сподобався їй.

До реєстрації залишалося дві години. По-швидкому прийнявши душ, почали наводити красу. Вибравши легкий макіяж і розпустивши свої природні локони, Аліса мала чарівний вигляд у цій сукні.

— Сама принцеса до нас заглянула, – сміялася подруга – тобі й справді личить. Даремно ти його приховувала, давно б нареченого знайшла.

— Віка, ну ти ж знаєш, які в нашому місті наречені. А прогулятися можна і в зручному одязі.

— А той хлопець нічого – мрійливо сказала Віка – тільки він напевно зайнятий. Такі не бувають самотні.

— Ну от і побачимо. Не хвилюйся завчасно, подруго, – весело прощебетала Аліса, приховуючи, що він їй теж сподобався.

Зібравшись, дівчата викликали таксі до призначеного часу.

Дорогою Алісу трясло. Вона ще жодного разу не була на весіллі. В наш час це рідкість, нажаль.

А після того, як побачила наречену з нареченим, і всі ці клятвені промови в РАЦСі, розхвилювалася ще більше. Уявила себе на місці нареченої.

Микита виявився свідком. У красивому костюмі на спортивне тіло, чорне з відливом волосся, усміхнені очі і шикарна посмішка – бачачи все це, і перебуваючи під його чарівністю, у Аліси підкосилися ноги.

Але вона списала це все на втому. Все таки довга дорога. Їхні очі кілька разів перетиналися. Віка теж намагалася привернути його увагу, посилено махаючи йому. Але він швидко відвертався.

Почалися привітання, грюкнула пробка від ігристого. Привітавши “утворений осередок суспільства”, Аліса вибігла на вулицю, ковтнути свіжого повітря.

“Що це зі мною таке? Ні до кого й ніколи я не відчувала схожих почуттів. Чим же він такий незвичайний?” – думала Аліса, намагаючись всіляко заспокоїтися.

Ще не вистачало, щоб усі помітили її стан.

Після РАГЦу всі дружно поїхали до церкви.

Увійшовши до величезного храму, де було безліч різних ікон, Аліса згадала слова бабусі, що якщо вона відчує, що закохалася, нехай попросить допомоги в ікони Пресвятої Богородиці. Вони допомагають створити й уберегти сім’ю.

Як могла Аліса подумки читала слова, які спливали з дитинства. Бабуся раніше багато читала вголос, молитви, Біблію. І маленька Аліса її слухала. У цей час ставало якось добре і спокійно на душі.

А потім маленька дівчинка виросла. І стала по іншому до всього цього ставитися. І на бабусю часу майже не залишилося, адже після школи на неї чекали друзі. Батьків у Аліси не стало, коли їй лише два рочки виповнилося, вгоріли під час веселого вживання. Бабуся їй замінила всіх.

І ось зараз, відчуваючи, що їй дуже потрібна була порада, просила подумки допомоги, щоб не помилитися з вибором.

Почалося таїнство вінчання. Запах ладану і свічки, що горять, – і ось уже спливає в пам’яті образ коханої бабусі, її усміхнене зморшкувате обличчя, яке вселяло надію, що все буде добре.

Після церемонії, проїхавшись пам’ятними місцями міста, прибули до ресторану.

Ведучій дуже цікаво вів програму. Було багато конкурсів. І в одному з них в Аліси збіглася участь зі свідком. Потрібно було притиснутися тісно одне до одного, постаратися не впустити яйце, донести його цілим до інших учасників.

Переборовши свою сором’язливість, вони вправно впоралися з цим завданням.

Поки чекали закінчення конкурсу, Микита не випускав її руку, боячись, що вона кудись зникне.

Мабуть, у них і сталося це кохання з першого погляду, в яке Аліса, як реалістка, мало вірила. На всі повільні танці він запрошував тільки її, незважаючи на спроби Віки привернути його увагу. Віка образливо косилася на подругу. Поки за нею не почав залицятися підпитий брат нареченого.

До кінця вечора, коли оголосили танець молодих, у ресторані погасили світло, вручивши гостям свічки, які горіли. Так у них і стався перший поцілунок. Микита здавався таким знайомим і рідним, ніби їхня зустріч не була випадковістю.

На другий день весілля він уже познайомив її з батьками. Але вони й самі здогадалися, що в молодих усе серйозно.

З того часу вони більше не розлучалися.

Одразу після весілля забрали бабусю, довіривши доглядати за будинком сусідці, і переїхали до Микитиних батьків. Будинок був великий і місця всім вистачило. Зажили однією дружною родиною. І дітки зʼявилися на радість бабусям і дідусеві.

Часто в житті буває ситуація, коли людина не знає, як вчинити або сумнівається, а чи правильно вона робить щось. Кожен шукає свою підказку або благословення на справу, і знаходить її. Випадковості не випадкові.

А у вас є історії, де відносини подружжя почалися зі знайомства на іншому весіллі?