Важко зітхнувши, Гліб роздягнувся і пройшов на кухню, у роті з учорашнього дня не було жодної крихти, від голоду і втоми вже паморочилося в голові, але на кухонному столі на нього чекала лише самотня пачка локшини швидкого приготування. Але звідки ж тоді відчувався цей чудовий запах справжньої домашньої їжі, яку Тамара вже не готувала, напевно, цілу вічність. Здебільшого вони купували вже готові страви в супермаркеті неподалік. Його погляд упав на відро для сміття, в якому лежали пакування з-під їжі з логотипом не такого вже й дешевого кафе, що розташоване через дорогу

Гліб познайомився з Тамарою, коли приїхав у невелике містечко у відрядження. Дівчина швидко запаморочила його голову, і через кілька місяців, коли настав час повертатися, він вирішив – Тамару забере з собою.

Батьків у дівчини, можна сказати, і не було. Батько з’являвся раз на півроку, а потім йшов у довгий загул, а в матері єдиною турботою було дістати пляшку. Тамара була нещаслива в сім’ї, тому, коли Гліб запропонував їй поїхати разом із ним, вона з радістю погодилася.

Дівчині вже було двадцять років, і вона не стала питати ні в кого дозволу, лише поставила матір перед фактом, що їде і буде дзвонити час від часу.

Для Тамари переїзд став ковтком свіжого повітря. Вона раділа, що нарешті зможе зітхнути на повні груди і звільниться від тиску матері. Гліб їй теж дуже подобався. Не сказати, що він став коханням до тремтіння в колінах, але Тамара з повагою ставилася до нього, і їй було приємно проводити час із чоловіком. Вона вважала, що цього буде достатньо для того, щоб жити разом.

Анастасія Андріївна, мама Гліба, дуже здивувалася, коли син повернувся не сам, а, як він заявив «з нареченою», але вона поставилася до Тамари з добротою. Жінка працювала директором у школі й отримувала не те, щоб багато, але й не бідувала.

На перший час оселилися жити в Анастасії Андріївни, але вже за кілька місяців винайняли невеличку квартирку і з’їхали. Жінка допомогла синові та його обраниці купити необхідні меблі та побутову техніку, та й допомагала всім, чим тільки могла.

Тамара і Гліб розписалися, коли дізналися про те, що дівчина в положенні. Тамара довго думала – чи потрібно їй дитина саме зараз. Вона сумнівалася, але Гліб сказав, що якщо Бог послав, то відмовлятися від такого подарунка не слід.

— Ти тільки уяви! У нас буде дитина! Маленька крихітка, схожа на тебе або мене! – захоплювався Гліб.

Тамара погодилася з його думкою, і через дев’ять місяців у них зʼявився син. Дитину дівчина полюбила всім серцем. Ось тільки вона нічого не могла вдіяти з тим, що схожих почуттів до свого чоловіка не відчувала. У Глібі вона бачила лише шанс втекти з місця, в якому їй було вкрай неприємно перебувати, але більше нічого…

І ось тепер, коли вони одружилися, відчуття неправильності того, що відбувається, стало тільки сильнішим. Тамара не розуміла, як жити далі і чи впорається вона з тим, що залишок днів своїх доведеться провести поруч із чоловіком, якого не любить.

Сімейна пара оформила квартиру в іпотеку. Гліб добре заробляв, часто виїжджаючи у відрядження. Вони стали вносити за кредит великі платежі.

— Чому ти колюча така? – одного разу не витримав Гліб, коли Тамара вже вкотре сказала, що втомилася, і його обійми зараз так не доречні.

— Я нормальна. На себе подивися. Що ти чіпляєш до мене? – фиркнула вона на чоловіка. – Поговорити чи що, більше нема з ким, чи просто шукаєш привід для скандалу?

Гліб лише похитав головою. Він щиро не розумів, що саме робив не так і чим заслужив таке ставлення до себе. Можна було перерахувати на пальцях, скільки разів за останні кілька місяців у нього з дружиною була близькість.

Останньою краплею для Гліба став один із вечорів, коли він прийшов додому вже ближче до півночі, вкрай виснажений після роботи. Йому хотілося лише трохи тепла і затишку після важкого трудового дня, але вдома на нього чекала лише байдужість і холод. Син уже давно спав, а дружина сиділа, втупившись у планшет, дивилася чергову серію свого дурнуватого серіалу і навіть не підняла погляд на чоловіка.

Важко зітхнувши, Гліб роздягнувся і пройшов на кухню, у роті з учорашнього дня не було жодної крихти, від голоду і втоми вже паморочилося в голові, але на кухонному столі на нього чекала лише самотня пачка локшини швидкого приготування. Але звідки ж тоді відчувався цей чудовий запах справжньої домашньої їжі, яку Тамара вже не готувала, напевно, цілу вічність. Здебільшого вони купували вже готові страви в супермаркеті неподалік. Його погляд упав на відро для сміття, в якому лежали пакування з-під їжі з логотипом не такого вже й дешевого кафе, що розташоване через дорогу.

Усередині все закипіло – і ось так чинить любляча дружина? Байдужість Тамари різала по свідомості. Гліб наблизився до неї, відняв планшет і подивився на неї.

— Ти мене кохаєш? – запитав чоловік суворим голосом.

— Що? Ти при своєму розумі? Там такий момент цікавий був… – почала кричати вона.

— Ти мене кохаєш? – повторив своє запитання Гліб, але дружина не відповіла.

Він просто зібрав речі і пішов, бо більше так жити не міг. Навіть син почав ставитися до нього останнім часом, як до непотрібної речі. Є тато вдома і є… Він брав приклад із матері, і це пригнічувало.

Тамара не дзвонила і не писала чоловікові кілька днів. До того моменту, поки гроші в гаманці не закінчилися.

— Ти додому думаєш повертатися? – запитала вона незадоволеним голосом.

— Ні… Я вже подав на розлучення. Аліменти платитиму. Синові допомагатиму речами, іграшками теж, на більше не розраховуй! Як хочеш, так і плати свою половину іпотеки. Зрозуміла?

Тамара була шокована такою поведінкою чоловіка. Їй здавалося, що Гліб у ній обожнює, але він так різко повівся, що й відповісти було нічого.

Розлучення з чоловіком відбулося, і Тамара наполягла в суді, щоб зустрічі з дитиною відбувалися виключно в її присутності. А оскільки зустрічатися з нею зайвий раз Глібу не хотілося, та й син не виявляв ентузіазму під час прогулянок із батьком, то ці зустрічі зводилися до мінімуму. Лише Анастасія Андріївна приходила на вихідні й дарувала хлопчикові різні солодощі, сиділа з ним, поки Тамара ходила у своїх справах. На свята свекруха завжди дарувала онукові гарні подарунки: машинки, конструктори, дорогі солодощі. І так минули три роки.

Гліб зустрів жінку і перебрався в інше місто, звідки переказував мізерні аліменти, і Тамарі доводилося гарувати як віл, щоб справлятися з оплатою своєї половини іпотеки. Вона жила в постійному страху, що одного разу чоловік заявиться і пред’явить права на свою частку, змусить їх з’їхати з сином у якусь комірчину. Для особистого життя часу не залишалося, і жінка остаточно розлютилася.

Під Новий рік свекруха приїхала, як завжди, з подарунком для онука. Вона стояла на порозі й широко посміхалася.

— Я ось подарунок Віті принесла!

Останнім часом щедрість від свекрухи поменшала, і Тамара ледь не вирвала пакунок із рук жінки, заглядаючи в нього.

— Ну і що це? – запитала вона.

— Подарунок новорічний. Як у старі добрі часи: фрукти, цукерки… Зібрала все, що змогла! Адже я тепер на пенсію живу, особливо не розгуляєшся… А у Гліба проблеми з роботою…

У Тамари все закипіло всередині. Проблеми з роботою у Гліба… Ну звісно! Просто витрачається більше на іншу жінку. Узяв і кинув її, ту, що кохала його.

— Сама б і їла свої цукерки, навіщо дитині така дурниця? – обурилася вона.

Анастасія Андріївна широко розплющила очі, явно не очікуючи такого прийому. Їй стало не по собі і захотілося заплакати від образи. Нижня губа здригнулася, але вдалося придушити в собі ці емоції.

— Томочко, ну що ж ти прямо так боляче сприймаєш? Це ж вітаміни… І цукерки не найдешевші! Я від щирого серця подарунок Вітюші зробити хотіла. Купила все, що змогла.

— Ну тоді нічого сюди приходити було! Забирай свій жебрацький подарунок і йди! – крикнула жінка і мало не виштовхала свекруху з квартири.

Вітя все бачив, і йому стало прикро за бабусю. Хотілося побігти, наздогнати її й обійняти. Він був ще маленький, але розумів, що мамина поведінка недозволена.

Минуло ще десять років. У Тамари за цей час змінилася купа залицяльників, але жоден із них не затримався довше, ніж на кілька місяців. Сина вона не била, але часто кричала на нього і недодавала йому головного – материнської любові й турботи.

Віті вже виповнилося шістнадцять. Він сказав мамі, що хоче зустріти Новий рік із друзями. І вона залишилася одна в порожній квартирі.

І тут раптом Тамара замислилася, що перетворилася на ту жінку, яку зневажала все своє усвідомлене життя – на свою матір. Заплакавши, Тома згадала, як добре їй було з Глібом, як він любив її і піклувався, і дуже сильно пошкодувала про свою поведінку. Перед очима з’явився розгублений погляд Анастасії Андріївни, і серце боляче стиснулося. Тома вчинила дуже погано з жінкою під час їхньої останньої зустрічі десять років тому. І саме цієї новорічної ночі їй захотілося виправитися – піти й попросити вибачення, адже свекруха завжди була такою доброю до неї.

Тамара спішно зібралася. Грошей багато не було, але вона купила подарунок із цукерок і мандаринок, майже такий самий, як тоді принесла до їхнього дому Анастасія Андріївна. Добравшись до будинку свекрухи, Тамара почала сумніватися. Можливо, жінка вже давно не жила там, але вона вже приїхала, а тому зателефонувала в знайомі двері.

Свекруха сильно змінилася: посивіла, а на обличчі з’явилося чимало зморшок. Вона подивилася на Тому, а та простягнула їй пакет із подарунком.

— Це вам! – прошепотіла вона. – Вибачте мені, будь ласка! Я так винна перед вами! – схлипнула Тамара.

— Бог пробачить, а я зла давно не тримаю.

Свекруха пропустила Тамару в будинок.

— Роздягайся і мий руки! Новий рік адже скоро.

Тома роздяглася і побачила на вішалці знайомий пуховик. Серце з силою вдарилося об грудну клітку.

— Я радий, що ти прийшла, мамо! – усміхнувся Вітя.

Тома зрозуміла, що весь цей час син тісно спілкувався зі своєю бабусею.

— Проходьте швидше! Скоро наступить новий рік! – торкнувся слуху ще один до болю знайомий голос.

Тамара помила руки й увійшла в зал з опущеною вниз головою. Вона боялася, що там Гліб зі своєю щасливою родиною, але він сидів один.

— Дружина ще не приїхала? – запитала Тома, опускаючи погляд.

— Не зрослося з дружиною якось… Ставте фужери швидше! Уже починається! Віть, давай, запалюй бенгальські! Мамо, а ти відпочивай сиди! Ми все зробимо самі.

Усередині Тамари з’явилося стійке відчуття втрати. Вона втратила таку чудову сім’ю через якісь забобони й дурниці. Можливо, вона сама себе переконала в тому, що не любить чоловіка, хоча почуття до нього були завжди. Однак з приходом нового року у серці зародилася надія на те, що все ще можна повернути, незважаючи на згаяний час….