— Віднімайте від своєї тисячі шістсот гривень! — Чому це шістсот?! За що?! — побагровіла від обурення Любов Олегівна. — За те, що ви з’їли чотири великі шматки солоної горбуші, ікру, пів банки згущеного молока, пів пачки дорогого печива і випили цілий пакет соку, — холоднокровно і чітко заявив Віталій. — І це, зауважте, тільки за сьогоднішній день. А скільки часу ви вже берете з Насті гроші

— Ой, ледь з ніг не збив! — замахала руками в повітрі теща, на яку мало не налетів Віталій із великим пакетом продуктів просто на порозі.

— Чого так довго? Я ж казала Насті, що мені сьогодні на манікюр треба! Сиджу тут на старті, як на голках, — додала вона, поспіхом намотуючи на шию шарф.

— А де діти? — чоловік розгублено озирнувся довкола.

— У своїй кімнаті, — байдуже відгукнулася Любов Олегівна і хутко шмигнула за двері.

Віталій скинув із себе куртку та черевики і швидким кроком попрямував до дитячої. Трирічна Злата і п’ятирічний Арсеній, розкидавши по всій кімнаті іграшки, весело в них борсалися, піднімаючи хмари куряви.

Чоловік стиха пробурмотів кілька незлих тихих слів на адресу тещі за таку недбалість і пішов на кухню розбирати пакети з покупками. Відчинивши холодильник, він із величезним здивуванням виявив, що баночка червоної ікри відкрита, і рівно половина її вже з’їдена. Віталій одразу ж збагнув: це справа рук Любові Олегівни, яка щойно так вправно втекла.

Ні, Віталієві зовсім не було шкода для тещі дорогого делікатесу, якби не одне вагоме «але». Цю саму банку попросив приховати в себе хороший друг, який дуже боявся, що вдома, не дочекавшись Нового року, її просто зметуть домашні.

— Любове Олегівно, а навіщо ви відкрили банку з ікрою? — обурено запитав чоловік, набравши номер тещі.

— Що за жадібність я чую в твоїх словах?! — уїдливо зареготала у відповідь жінка. — З’їла я всього лиш половину, там же ще залишилося! І на вашу сім’ю з головою вистачить!

— По-перше, це взагалі не моя банка! Мене просто попросили її потримати в себе! А по-друге, якщо вже бути чесним, то нас у сім’ї четверо, а ви одна з’їли таку значну частину, — огризнувся у відповідь Віталій, який щиро сподівався, що теща хоча б вважатиме за потрібне перепросити за свою самоуправність.

— Ну треба ж, який ти виявився жмикрут! — ображено пробурмотіла теща і кинула слухавку.

Зять розлютився на Любов Олегівну не просто так. Це був далеко не перший випадок, коли вона нишком з’їдала щось смачненьке з їхнього холодильника, не залишаючи господарям ані крихти. Минулого разу теща накинула оком на баночку домашньої грибної ікри, яку з села передала мати Віталія, і вмолола її всю до останньої ложки.

Коли Настя побачила, що мама з’їла гостинець, який ще ніхто з родини навіть не скуштував, розгорівся чималий скандал.

На всі докори доньки Любов Олегівна безапеляційно заявила, що дочка стала такою ж жадібною, як і її чоловік, і жодного уроку з тієї ситуації не винесла.

За тиждень історія повторилася: вона з’їла з доньчиного холодильника приготовлену ще звечора рибну запіканку, залишивши на деку лише голову від горбуші, ніби на сміх.

Настя знову спробувала обережно і тактовно поговорити на цю тему з матір’ю, проте жінка у відповідь спалахнула, мов сірник, і заявила: за те, що вона панькається з їхніми дітьми, дочка має їй ще й доплачувати!

— Між іншим, мені запропонували підробіток на пенсії. У кіоску газетами торгувати! І я могла б піти, заробляти свою копійку, але ж ходжу до вас, няньчуся, а ви мені ще й шматка їжі шкодуєте! — з осудом пробурмотіла Любов Олегівна.

— Мамо, та ми ж не шкодуємо, просто просимо залишати хоч трохи й нам, — спробувала виправдатися Настя, яка раптом чомусь відчула себе страшенно винною.

Розмови про той кіоск із газетами мати почала заводити дедалі частіше, і якоїсь миті категорично заявила, що від неї вимагають термінової відповіді — або йде працювати, або ні. Ці слова змусили дівчину не на жарт запанікувати.

Де вона зараз знайде хорошу, перевірену няню для двох дітей? До того ж довіряти своїх кровинок зовсім чужій людині було просто страшно.

— Мамо, а давай я буду тобі платити по п’ятсот гривень за день? — запропонувала Настя, панічно боячись, що Любов Олегівна таки піде в той кіоск. — Це ж теж непоганий підробіток до пенсії?

— Тисячу! І тоді я точно відмовлюся торгувати газетами! — впевнено і безапеляційно заявила жінка.

Насті нічого іншого не залишалося, як погодитися на її умови. Однак говорити чоловікові про те, що тепер вона платить власній матері гроші за те, що та сидить з онуками, дівчина не наважилася.

Щойно Любов Олегівна почала вимагати «зарплату», донька стала рідше кликати її сидіти з дітьми, адже присутність матері в домі тепер влітала їй у чималу копієчку. Дівчина чудово розуміла, що рано чи пізно чоловік помітить ці дірки в сімейному бюджеті й обов’язково запитає, куди зникають гроші.

Після прикрого випадку з банкою червоної ікри, яку Віталієві довелося купувати заново за власний кошт, Любов Олегівна і зовсім не з’являлася в їхньому домі кілька днів.

Вона скаржилася всім родичам на високий тиск, який нібито підскочив у неї виключно через докори невдячного зятя. Віталій чудово розумів, що теща просто намагається ними маніпулювати, але здаватися і йти на поступки не збирався.

За кілька днів Любов Олегівна таки з’явилася на порозі квартири дочки. Вона зіткнулася з Віталієм у коридорі, але у відповідь на його ввічливе привітання лише гордо задерла носа, навіть не удостоївши його кивком.

Проте ввечері їм усе одно довелося поговорити. Настя трохи затрималася на роботі, і теща зустріла зятя на порозі. Чоловік щиро сподівався, що вона мовчки взується і піде додому, але жінка цього разу не збиралася так швидко залишати їхню територію.

— Значить так, мені ніколи тут висиджувати, давай ти мені віддаси гроші замість Насті, — схрестивши руки на грудях, зверхньо промовила Любов Олегівна.

— Які ще гроші? Дружина мені нічого такого не казала…

— Вона винна мені рівно тисячу гривень.

— За що це? — недовірливо поцікавився чоловік, який був абсолютно впевнений, що Настя нізащо не стала б позичати гроші у своєї матері.

— За те, що я цілий день сиджу з вашими дітьми, — незворушно, як про щось буденне, відповіла теща.

— Що?! Ви берете з рідної дочки гроші за те, що бавитеся зі своїми ж онуками?! — сторопів Віталій. — Ви це зараз жартуєте так?

— Ні, які вже тут жарти? — пирхнула Любов Олегівна. — Будь-яка праця має бути оплачена!

Зять кілька хвилин розгублено дивився на тещу, ніби бачив її вперше в житті, а потім раптом рішуче взяв її за лікоть і потягнув на кухню. Відчинивши холодильник, він швидко оглянув його вміст і зупинив свій погляд на нижній полиці.

— О, бачу, знову сьогодні добре під’їли в нас. Сідайте, шановна, будемо рахувати, на скільки ви сьогодні наїли, — твердо промовив Віталій і майже силоміць посадив жінку на стілець.

— Навіщо це ще рахувати?!

— Ну раз ви берете зі своєї дочки гроші за допомогу, то чому ми не повинні брати з вас гроші за їжу? Думаю, так буде справедливо і чесно! — чоловік поклав перед тещею аркуш паперу і ручку. — Віднімайте від своєї тисячі шістсот гривень!

— Чому це шістсот?! За що?! — побагровіла від обурення Любов Олегівна.

— За те, що ви з’їли чотири великі шматки солоної горбуші, пів банки згущеного молока, пів пачки дорогого печива і випили цілий пакет соку, — холоднокровно і чітко заявив Віталій. — І це, зауважте, тільки за сьогоднішній день. А скільки часу ви вже берете з Насті гроші?

— Хамло неотесане! — несподівано верескнула теща і, зібгавши чистий аркуш паперу, жбурнула ним просто в зятя. — Рахунок він мені, бачте, виставляє…

— А чим ви кращі за мене? — парирував чоловік. — Як у вас узагалі совісті вистачає брати з рідної дитини гроші?!

— Ах ти ж, чортів жлоб! — Любов Олегівна замахнулася на зятя сумкою. — Та вдавіться ви своїми грошима!

Проклинаючи Віталія всіма відомими їй словами, теща кулею вилетіла з квартири, гучно грюкнувши дверима.

Увечері між подружжям відбулася довга і серйозна розмова. Настя покаялася перед чоловіком, зізнавшись, що просто розгубилася і не знала, як правильно вчинити в тій ситуації.

— Я тут усе прикинув і порахував: нам фінансово значно вигідніше віддати дітей у хороший приватний садочок, ніж платити твоїй матері та ще й годувати її делікатесами, — спокійно промовив чоловік.

— Але ж там чужі люди… Мені якось лячно довіряти їм своїх дітей, — розгублено відповіла Настя. — До того ж там, можливо, зараз і місць вільних немає…

— Ти маєш на увазі той садочок у нашому районі, де в групі всього по десять діток?

— Ну, не знаю, якось так незвично… — знизала плечима Настя.

— А до школи ти як дітей відправляти збираєшся? Будемо вчителів додому замовляти, чи, може, твоя мати візьметься їх грамоти навчати за окремим тарифом? — нервово усміхнувся Віталій. — Я вважаю, що іноді краще взагалі не мати ніяких фінансових справ із родичами, щоб не доводити до такого абсурду, який маємо зараз.

— Ну так, мабуть, ти маєш рацію, — зітхнула дівчина, розуміючи, що чоловік говорить слушні речі.

Вже за тиждень подружжя оформило дітей у чудовий дитячий садок, і більше такої «золотої» допомоги від тещі вони не потребували.

Ось такою життєвою історією з нами поділилися, про те, як родинні стосунки розбиваються об фінансові питання. Знаєте, недарма в народі кажуть: «Хочеш мати спокій у родині — не змішуй родинні почуття з грошима».

Іноді чужі люди за договором виконують свої обов’язки набагато чесніше і без зайвих нервів, ніж найближчі родичі. А як ви вважаєте, чи припустимо бабусям і дідусям брати гроші за те, що вони сидять із власними онуками? Поділіться своїми думками!