Він самостійно збирав у контейнер обід для Лізи на роботу — «я не хочу, щоб ти їла невідомо що у вашій їдальні». Дозволяв випивати їй одну чашку кави на три дні, а чай можна було пити тільки зелений. Кількість солодкого теж контролювалася жорстко, хоча дівчина не була ласункою, та й зайвої ваги в неї не спостерігалося

— «Тепер я твій чоловік. І, як нормальний чоловік, тепер несу відповідальність за тебе. За свою дружину», — ось так, трохи пафосно, але від того не менш зворушливо сказав Стас Лізі наступного дня після весілля.

Сказати, що Ліза була щаслива, — не сказати нічого. Вона не вірила, що все це відбувається насправді, що їй так несамовито пощастило в житті. А, зважаючи на досвід її мами й сестри…

Мама «тягнула» тата до останнього. Фактично, це була третя дитина в їхній родині.

Тато був людиною добродушною, спокійною, ніколи не сварився, нічого не вимагав, не скандалив. А мама часто називала його «розмазня». І, мабуть, була не так уже й далеко від істини.

Тато не міг розігріти собі вечерю, сидів голодний поруч із повним холодильником їжі. Не міг сам записатися до лікаря, тим більше щось перепитати, уточнити чи попросити направити його на додаткові обстеження.

На роботі він не міг заперечити, коли на нього навішували чужі обов’язки й забували виплатити премію.

А, коли оголосили про скорочення й сказали, що він перший кандидат на звільнення, просто мовчки кивнув.

Його звільнили, і відтоді він перебивався випадковими заробітками — якщо мамі вдавалося кудись його прилаштувати. Він не міг нічого сам вирішити: відпустка, ремонт, купівля холодильника.

Його улюбленою відповіддю мамі було: «Як скажеш. Вирішуй сама».

Мама й вирішувала.

Напевно тому зараз, попри далеко не похилий вік, вона виглядала років на двадцять старшою. Та й почувалася так само. Тата не стало три роки тому, і тільки після його відходу мама почала хоч щось робити для себе. На жаль.

Час був згаяний, і бажань, крім як подивитися серіал, майже ніяких не залишилося.

У старшої сестри сімейне життя не склалося із самого початку. Вона вийшла заміж за чоловіка, який був на тринадцять років старший.

«Він дорослий, розумний, у нього життєвий досвід. Він давно живе сам, самостійно. Ідеальний варіант!» — говорила вона.

Але розрахунок не виправдався.

Її чоловік виявився точною копією тата. Єдина різниця була в тому, що він підвів під це цілу теорію:

«Ти ж молодша, отже, сил у тебе більше. І енергії. І мізки краще працюють. Тому ти й роби».

Сестра витримала близько п’яти років, а потім зрозуміла, що, якщо у родині зʼявиться дитина, вона не витримає. І розлучилася.

І ось тепер Ліза вийшла заміж за чоловіка мрії. Який готовий відповідати не тільки за себе самого, а ще й за неї, як за свою дружину. «Нехай хоч у тебе все добре буде», — зітхала мама.

— «Пощастило тобі», — сумно посміхалася сестра.

А в Лізи починалося сімейне життя. З відповідальним чоловіком.

Спочатку Ліза мала просто писати повідомлення чоловікові, що вона доїхала до роботи або, навпаки, додому. Потім, приблизно за місяць, Стас встановив на її телефон програму, що відстежує місцеперебування Лізи.

«Я несу за тебе відповідальність, я повинен знати, де ти перебуваєш», — пояснював він.

Стас вивчив медичну картку дружини й склав графік обстежень на найближчий рік, а потім купив для неї вітаміни, які, як він вважав, Лізі зараз були потрібні найбільше.

За їхнім прийомом він стежив, змушуючи дівчину приймати пігулки в нього на очах.

Він зажадав паролі від усіх її соцмереж та електронної пошти — раптом її атакують шахраї, а він не зможе цьому запобігти. Тепер він перевіряв її листування — і в месенджерах теж, кожні два дні забираючи в неї телефон.

«І на віруси заодно перевірю», — пояснював він. — «Я ж несу за тебе відповідальність!»

Він самостійно збирав у контейнер обід для Лізи на роботу — «я не хочу, щоб ти їла невідомо що у вашій їдальні».

Дозволяв випивати їй одну чашку кави на три дні, а чай можна було пити тільки зелений. Кількість солодкого теж контролювалася жорстко, хоча дівчина не була ласункою, та й зайвої ваги в неї не спостерігалося.

«Це шкідливо для здоров’я! З роками ти це зрозумієш».

Одного разу Ліза прийшла додому після роботи й нарвалася на скандал.

Стас підійшов, щоб поцілувати її, і відчув, що від неї пахне кавою. «На вулиці дощ, мене на сон хилило, а доробити графік потрібно було терміново», — виправдовувалася вона, але Стас нічого не хотів слухати: вона його обманула!

Порушила заборону!

Потім він, звісно, заспокоївся і простив дружину, але попередив, що це перший і останній раз. А, щоб не було спокуси, вона повинна віддати йому свою зарплатну картку. Проїзний у неї є, обід є, до магазину вони ходять разом — навіщо їй картка? Нехай побуде в нього.

На цьому етапі Ліза зрозуміла, що в їхньому житті щось не так, і вирішила порадитися з мамою, однак та заспокоїла її, сказавши, що ідеальних людей не буває.

Що це плата за спокійне життя.

«Зате ти як за кам’яною стіною живеш», — сказала вона, і в її голосі проскочила легка нотка заздрості.

А Стас, тим часом, продовжував закручувати гайки. Він заборонив Лізі ходити до косметолога — шкідливо для здоров’я, на манікюр — занесуть інфекцію, фарбувати волосся — не можна хімією труїти.

Спортзал теж опинився під забороною: антисанітарія, та ще й купа чоловіків навколо, у яких тільки одне на думці. Вони можуть образити Лізу, доки чоловіка немає поруч.

Ліза терпіла.

Але коли Стас вкотре забрав її телефон і сказав, що поставить «батьківський контроль», щоб вона «не дивилася й не завантажувала всяку нісенітницю», обурилася: «Мені не десять років! А ти не мій батько! Я доросла людина і маю право сама вирішувати, що мені дивитися, що читати й у що грати!»

«Ти моя дружина!» — гаркнув Стас і раптом вліпив їй ляпаса.

— «Я несу за тебе відповідальність! Я за тебе відповідаю! І я буду вирішувати, що ти їси, дивишся та в що одягаєшся!»

І ось тут Лізі стало страшно. Вона зрозуміла, що те, що відбувається в їхніх стосунках, можна назвати як завгодно, але тільки не турботою чи відповідальністю.

І, попри погрози чоловіка та вмовляння мами, подала на розлучення. Їй хотілося знову нести відповідальність за своє життя самій.

«Кам’яна стіна» в її випадку дуже швидко перетворилася на тюремну камеру, і дівчину це зовсім не влаштовувало.

***
Іноді те, що здається щастям і надійною «кам’яною стіною», насправді виявляється отрутою у стосунках. Багато жінок виростають із хибним уявленням, що «справжній» чоловік має тотально контролювати їхнє життя, щоб довести свою любов і відповідальність.

На жаль, як показує історія Лізи, надмірний контроль — це не турбота, а прояви тиранії.

Справжня відповідальність полягає в повазі та підтримці самостійності партнера, а не в перетворенні його на слухняну дитину.

А чи доводилося вам, дорогі читачі, у житті зустрічати «турботливих» чоловіків, чия «відповідальність» душила свободу?