Мені 24 роки, 2 роки заміжня. Мій чоловік ні в чому собі не відмовляє у житті. Робить усе, що хоче за спиною.
Він не думає, що буде зі мною, якщо я дізнаюся про це. Він робить висновки, що треба від чогось відмовлятися заради відносин, а тому вважає себе завжди правим.
Якщо він захоче зрадити, я впевнена, що його не зупинить страх. Але найцікавіше те, що мені забороняє все.
Він спілкувався в компанії друзів із дівчатами легкої поведінки, а мені влаштував скандал через листування з іншим чоловіком. У будь-якій сварці шантажує поданням заяви на розлучення, але до справи не доходить.
Він тримає мене в рамках і мало не по його, каже, що вчинить зі мною так само. Він постійно маніпулює.
Я точно знаю, що на будь-який мій вчинок він відповів би тим самим. Він нічого не боїться, робить що хоче, ну а якщо я дізнаюся про щось, він впевнений, що я пробачу його, тому що, не маючи фактів, пред’явити нічого не можна, та й знайти пояснення не важко, перевірити слова на брехню неможливо.
Якщо розмови та скандали ні до чого не призводять, а віддзеркалення вчинків приведе до помсти з його боку, що робити? Це несправедливо, що він отримує від життя все, а я нічого.
Може поводитися так само, але не афішувати, а по-тихому для задоволення? Прикро ж дізнаватися, що він живе повним життям, а я багато в чому відмовляю собі.
По суті він не гідний чесності з мого боку, але й розлучатися з ним я не готова. Чоловік обмежує мене у свободі, бо боїться поганого впливу на мене, спілкування з чоловіками, невірності, мого відходу до іншого.
Боїться того, що в компанії може з’явитися чоловік, який почне виявляти до мене увагу. Він цього не приховує.
Але чомусь його абсолютно не хвилює, що на роботі такі ситуації можуть виникнути і виникають, я сама розповідаю про них, і він не переживає. Як боротися із такою несправедливістю?
— От чесно вам скажу: я ще тоді, у день знайомства з його родиною, нутром…
Ірина виросла у звичайній робітничій сім’ї. Її мати, Галина Семенівна, все життя пропрацювала кастеляншею в…
— То що, нам знову до твоєї мами пакувати валізи?! — грізно, аж із металом…
— Усе б нічого, якби не одне «але»: дітлахи — то ж моєї старшої сестри…
— Ну просто збожеволіла, чесне слово! Іншого пояснення я не знаходжу, — бідкається Олена своїй…
Ризиковано, звісно, не дочекавшись темряви, йти до Зіньки — з сусідських вікон усе видно як…