Вона була дуже кумедна, волосся біле фарбоване і кучеряве, якась «хімія». Хлопці називали її «Нінка-бомбочка» за те, що в неї був важкий низ, і вона почувалася незграбною, соромилася себе, і, схоже, їй… подобався Володя. Ніна напружено дивилася на Тетяну, і Тетяні стало смішно

Увечері після роботи Тетяна їхала в напівпорожній електричці й раптом відчула на собі чийсь погляд. Навпроти не було нікого, але через прохід сиділа пара приблизно її віку. Повненька молодиця з яскравим макіяжем досить голосно розмовляла по телефону. А чоловік сидів і просто дивився на Тетяну.

Вони зустрілися поглядами, але він не зніяковів, не відвів очей, а навпаки — усміхнувся і кивнув, наче впізнав її. Тетяна також зрозуміла, що його обличчя їй знайоме.

Вона примружилася, бо мала короткозорість, і раптом упізнала його! Це ж Володя Орленко, вони разом вчилися в технікумі, і він був у неї закоханий.

Він ходив за нею, мов прив’язаний, і зазирав Тетяні в очі, намагаючись зрозуміти, чого вона хоче. Морозива чи, може, піти на пляж або в кіно. А Тетяна з ним нічого не хотіла, хоч Володя був добрий хлопець.

Але він здавався їй надто простим зі своєю любов’ю й бажанням зробити для неї все. Він поводився, як малий, а їй подобалися хлопці старші.

На випускному в коледжі, коли Володя побіг по морозиво для Тетяни, до неї підійшла Ніна. Вони не те що дружили, просто часто на заняттях сиділи поруч і давали одна одній переписувати лекції.

Ніна, повненька, з білястими віями, зазвичай весела та завзята, раптом запитала, червоніючи:

— Таню, знаєш, можливо, це дурне питання, ти тоді не відповідай, просто, розумієш, ми ж усі зараз роз’їдемося, і я вже не зможу…

Тетяна нічого не зрозуміла і перепитала:

— Ніно, говори чітко, що ти розвела, нічого не зрозуміло!

І Ніна вся почервоніла й просто запитала:

— Тобі потрібен Володя?

Вона була дуже кумедна, волосся біле фарбоване і кучеряве, якась «хімія». Хлопці називали її «Нінка-бомбочка» за те, що в неї був важкий низ, і вона почувалася незграбною, соромилася себе, і, схоже, їй… подобався Володя. Ніна напружено дивилася на Тетяну, і Тетяні стало смішно.

Якщо чесно, вони з Володею навіть чимось схожі, обидва якісь незграбні, та й зовні, очима чи що? Або світлим волоссям.

— А що? — запитала Тетяна.

Ніна не знала, що відповісти, і Тетяні стало її шкода. І вона сказала зневажливо, їй потім було соромно за себе, що вона так сказала, але вона сказала:

— Хочеш забрати його собі? Забирай, якщо зможеш.

Тетяна, не чекаючи Володі з морозивом, пішла тоді з випускного, бо втомилася і їй було нудно. Слідом за нею вискочили Ігор і Марина, за ними заїхав його старший брат Юрій на машині.

— Поїдеш із нами купатися? — покликала її Марина, і Тетяна погодилася, вечір був теплий, а Юрій так на неї дивився…

Через рік Тетяна та Юрій одружилися, і їй здавалося, що вона щаслива. Юрій був уже дорослий, кликав її «моя дівчинко» і завжди звідкись знав, що вона хоче.

Спочатку Тетяні подобалося, що вони постійно кудись їздили: то з компанією на дачу, то на море, то йшли на якийсь закритий перегляд нового фільму.

Юрій терпіти не міг сірі будні, він завжди кудись біг. Але Тетяні років через три захотілося зупинитися.

Вона раптом дуже захотіла дитину, точніше двох, доньку і сина. Дівчинка нехай буде схожа на батька, кажуть, що тоді вона буде щаслива. У неї будуть такі ж очі кольору чаю, як у Юрія, світло-карі, теплі й веселі. І злегка хвилясте каштанове волосся.

Юрій любитиме їхню красуню й називатиме їх «мої дівчатка». А потім вона подарує йому сина, можливо, він буде, як і Тетяна, світловолосий і спортивний, спритний і швидкий. У них будуть дуже гарні діти, і вони з Юрієм будуть щасливі…

Але чоловік розсміявся:

— Та ти що, ми ж іще молоді? Навіщо нам діти, ну може, років за десять. Сама поміркуй, зараз жінки багато пізніше дітьми себе навантажують, а ми з тобою й не жили ще?

Тетяна зовсім не очікувала такої відповіді, у неї навіть сльози виступили. Вона ж думала, що Юрій мріє про дітлахів…

Вони продовжили свій гучний спосіб життя, Тетяна сподівалася, що Юрій зміниться. А він через три роки раптом видав їй:

— Розумієш, моя маленька, від мене зараз чекає дитину одна малолітка, я й не знав, що вона така молоденька, вона сама до мене прилипла. Це було випадково, ти ж знаєш, що я люблю тільки тебе.

Але так склалося, що доведеться нам тимчасово розлучитися, її татусь погрожує на мене написати заяву в поліцію. А потім я з нею розлучуся і повернуся до тебе, ти ж чекатимеш на мене, правда?

Тетяна була приголомшена його цинічними словами, як у нього, виявляється, все просто.

Зійшовся, розійшовся, та хіба так можна?

— Ха, а я думав ти сучасна, а ти як моя бабця, вона мені весь мозок винесла, як жити треба, — розсміявся тоді Юрій…

Рік тому вони розлучилися, а нещодавно було десять років закінчення коледжу.

І Тетяна згадала раптом Володю, він же був такий щирий і справжній. А вона вважала його малим і примітивним. Тетяна зайшла на сторінку Володі в мережі й дивилася його фотографії.

Чесно кажучи, вона хотіла побачити, що він сам, раптом він однолюб і чекає її досі, адже так буває. Але на фото поруч із Володею скрізь була Ніна.

З такою ж «хімією» і щасливою усмішкою на обличчі. А Володя з фотографії дивився на Таню так, ніби просто їй у душу зазирав… Коли пішли фотографії з дітьми, Тетяна все зрозуміла. Вона сама віддала його Ніні, адже він, напевно, був би чудовим, люблячим і вірним чоловіком…

І ось тепер вони їдуть у пізній вечірній електричці. Ніна з кимось гамірно базікає по телефону, кричить майже на весь вагон, а йому за неї соромно, це видно з його обличчя.

Володя бачив, що Тетяна про нього згадала…

За кілька днів, повертаючись із роботи, Тетяна побачила біля свого під’їзду Володю з букетом квітів. І їй раптом стало смішно: треба ж, які чоловіки всі однакові.І адресу згадав…

Він побачив її в електричці, і ось він уже біля її під’їзду, чекає на Тетяну. А тим часом його Ніна з білими кучерями, нічого не підозрюючи, смажить удома котлетки й картоплю, і каже їхнім доньці та синові: «А скоро прийде наш тато…»

Тетяна вже бачила на фото, що у Володі й Ніни є діти, і її це зачепило, хоча вона сама собі й не зізнавалася…

Тетяна йшла і привітно йому усміхалася, він теж до неї підійшов, не відриваючи очей, і простягнув гарний букет:

— Це тобі, Таню, ти стала ще красивішою, ніж була…

Тетяна усміхнулася, цікаво, що він скаже далі, невже запропонує прогулятися і згадати, як вони вчилися разом. А потім скаже, що промочив кросівки або хоче пити, і запитає, чи не напоїть вона його чаєм…

Але він дивився на Тетяну так, як дивляться востаннє, ніби прощався з нею назавжди, а потім сказав їй несподівано і спокійно:

— Таню, я дуже тебе любив і хотів із тобою одружитися, чого б мені це не коштувало. Навіть коли ти тоді втекла, я став ходити в спортклуб, боротьбою зайнявся. Мене в той період Ніна підтримала, вона стала мені вірною подругою.

А потім я зрозумів, що я тобі просто не потрібен ніякий. Ні багатий, ні спортивний, ні сміливий. У нас із Ніною діти і знаєш, я люблю її. Наша донька схожа на мене, а син на неї, і це моя сім’я, мої улюблені люди, а ти будь щаслива…

Володя пішов, а Тетяна зарилася обличчям у букет і плакала. Ні, вона не любила його, але Володя був саме такий чоловік, якого вона хотіла б полюбити…

Але добрі слова Володі, що колись любив її так щиро, ще по-дитячому, мабуть, мали якусь силу.

Тому що Тетяна через рік зустріла хлопця. Андрій чимось невловимо нагадує їй Володю, але він інший.

Вони кохають одне одного, і Тетяна тепер відчуває, що в них з Андрієм буде справжня сім’я, про яку вона завжди мріяла. Андрій каже, що він бачив її у своїх снах.

Щастя, коли ти знайшов людину, яка теж шукала тебе…

Іноді в житті ми зустрічаємо людей, які дарують нам цінні уроки, навіть якщо ми самі цього не усвідомлюємо.

А чи траплялося у вашому житті таке, що, відпустивши одне, ви знаходили справжнє щастя, якого навіть не очікували?