Вона готувала, прибирала, прала, доглядала за Борисом, встигала робити уроки за двох і не забувала про майбутню свекруху. Раз на три дні до них приходила «інспекція». Марія Гаврилівна перевіряла, чи нагодований синочок, чи чисто в квартирі й чи все добре в дітей. Ганна втомлювалася, але дуже намагалася сподобатися, і Марія Гаврилівна не скупилася на похвалу

Це було давно, коли ще справжні романи зароджувалися в студентських їдальнях. Так трапилося з нашою героїнею Ганною. Сиділа вона якось, поглиблена в конспекти, і готувалася до важливого заліку, аж раптом її слух розрізав нав’язливий дзенькіт ложки об порцелянову чашку.

Погляд її, спочатку роздратований, зустрівся з поглядом юнака, який з неприхованим задоволенням крутив ложкою в склянці.

— Молодий чоловіче, ви не могли б поводитися тихіше? — не витримала Ганна, а її книга, немов гучний знак оклику, гупнула об стіл.

— А я хіба заважаю? Це ж їдальня, а не читальна зала! — весело відповів незнайомець, і, здавалося, готовий був лопнути від сміху. Тоді Ганні дуже захотілося «погладити» його по голові підручником. Саме з цієї зухвалої, на перший погляд, сварки й почався їхній роман.

Цей юнак, Борис, виявився справжнім шибеником: постійно кепкував з Ганни, жартував їй услід, а вона лише зітхала й терпляче чекала, коли ж той уже нарешті запросить її на справжнє побачення. І цей день настав.

Борис запропонував Ганні піти в кіно, а після того, як фільм закінчився, одразу ж покликав знайомитися з батьками. Це неабияк здивувало дівчину, але вона радо погодилася, адже це був знак серйозних намірів.

Скромна й вихована Ганна одразу ж припала до душі батькам Бориса, і вони, як то кажуть, «благословили» їхню пару, запропонувавши молодим жити разом у порожній квартирі бабусі.

Для Ганни, яка приїхала з провінції й тулилася в гуртожитку, це було схоже на справжнє диво. Подруги заздрили й не розуміли, чим же вона так «приворожила» такого заможного кавалера. Вони б, мабуть, вже давно з’їхалися б з ним, та Ганна не поспішала.

— Люба, в чому справа? — здивовано питав Борис, коли вона після кожного побачення просила провести її до гуртожитку.

— Я вихована так, що не можу жити з чоловіком до шлюбу. Мої батьки проти, — спокійно відповідала Ганна.

— Ну це ж пережитки минулого! — обурювався Борис.

— Для мене це важливо, — наполягала дівчина.

— Можливо, ти боїшся, що нам доведеться спати разом? — прямо запитав Борис.

— Так, — відповіла Ганна.

— Гаразд, я готовий чекати. Можеш переїхати, але спати будемо в різних кімнатах, — сказав Борис, потайки усміхаючись, адже він знав, що дівчина все одно буде його. Це було лише питання часу.

Його гаряче підтримали батьки, і Ганна здалася. Вона розуміла, що ніхто не буде її довго вмовляти, і вона залишиться біля розбитого корита. Борис був непоганим варіантом, до того ж Ганні він подобався.

Вона сказала батькам, що незабаром вони одружаться, а поки будуть вести спільний побут, не переходячи межі дозволеного, і переїхала до Бориса.

Ганна розуміла, що тепер на неї чекає нове, доросле життя і хотіла довести Борису та його родині, що вони не помилилися у виборі нареченої.

Вона готувала, прибирала, прала, доглядала за Борисом, встигала робити уроки за двох і не забувала про майбутню свекруху.

Раз на три дні до них приходила «інспекція». Марія Гаврилівна перевіряла, чи нагодований синочок, чи чисто в квартирі й чи все добре в дітей. Ганна втомлювалася, але дуже намагалася сподобатися, і Марія Гаврилівна не скупилася на похвалу.

— Що за дівчинка, розумниця! Золотою дружиною будеш нашому синочку, — говорила вона. Борис кивав і посміхався. Він був задоволений і навіть не переживав щодо близькості.

Кілька разів отримавши відмову, він відступився від Ганни, а вона намагалася його зайвий раз не спокушати. Вона носила вдома безрозмірні розтягнуті штани й майки, не фарбувалася, прибирала волосся в безформний вузол… загалом, поводилася тихо, як миша, і виглядала непоказно.

Так минула зима.

Настала весна, Марія Гаврилівна приїхала в гості й сказала, що час готувати сад до літа.

— У мене справи, мамо. Вибач. Аню візьміть, вона вже все здала, заздалегідь. А я, як завжди… в боржниках.

Ганна подивилася на Бориса. Вона вчилася за двох, але не всі предмети можна було скласти за нього. Відмовляти майбутній свекрусі було страшно і нетактовно. Тому в сад поїхали обмеженим складом: Ганна і батьки Бориса.

Звикши до роботи в саду з дитинства, Ганна дуже якісно допомогла майбутній свекрусі.

Марія Гаврилівна залишилася в захваті від поїздки і з того моменту стала брати Ганну із собою постійно. А ось у Бориса завжди знаходилися якісь відмовки.

Одного разу, коли Ганна копала грядку, її телефон задзвонив. Вона взяла слухавку і проговорилася мамі, що гарує на чужому городі. Мати почала її лаяти і висловила їй усе, що думала.

— Ти до нас уже пів року не приїжджаєш, а на чужих людей гаруєш! Не соромно? Де твій Боря? Обіцяв одружитися, а дату досі не призначили? І довго ти в них безплатно будеш працювати?

Поки мати кричала в слухавку, на Ганну пильно дивилася Марія Гаврилівна. Вона була поруч і чудово чула все, що не призначалося для її вух.

У підсумку вона схрестила руки на грудях і заявила, що рідня дівчини — невдячна. І що Ганна має припинити спілкування з матір’ю, поки та не вибачиться перед нею та її родиною.

Хоч як сильно Ганна кохала Бориса, вона не могла відмовитися від спілкування з мамою. Вона закінчила з грядкою і, вмившись крижаною водою, сіла на траву.

— Що розсілася? Втомилася? Тобі ще обід готувати, — сказала Марія Гаврилівна.

— Молодь нині пішла слабка… — розсміявся Костянтин Костянтинович, батько Бориса.

Вони начебто й жартома їй це сказали, але Ганна раптом подумала, що це зовсім не було жартом. Під прикриттям жартів і похвали в цьому домі до неї ставилися як до прислуги.

Ганна того вечора була сама не своя. Вона вирішила зателефонувати Борису і попросити, щоб він приїхав по неї. Але він не взяв слухавку.

Тоді вона набрала номер його друга, з яким вони того дня мали складати борги по навчанню.

Ігор взяв телефон одразу ж.

— Привіт, Ганю. Як самопочуття?

— Ем… — розгубилася вона. — Ну, чесно кажучи, не надто добре. Але це не має відношення до здоров’я. А чому ти питаєш?

— Боря сказав, що в тебе пневмонія. Що ти в лікарні вже третій тиждень. Ми хотіли з хлопцями тебе провідати, але Боря сказав, що це заразно…

— А що ще він сказав?

— Ну… я тобі передзвоню, пізніше, вибач, — Ігор зрозумів, що сказав зайвого і скинув виклик. Ганна кинула ополоник, зняла фартух і вийшла з кухні.

— Ти куди?

— У справах.

— Які в тебе можуть бути справи? — насупилася Марія Гаврилівна. — Усі твої справи тут.

— Сіль скінчилася. По сіль.

— Так? А ти добре подивилася на полицях?

— Дуже добре. За супом послідкуйте. Я вмить повернуся, — збрехала Ганна. Вона не хотіла говорити матері Бориса, що поїхала до нього. Боялася, що Марія Гаврилівна його попередить.

На щастя, електрички ходили без заторів. За годину Ганна вже сідала в метро. А коли її спохопилися, вона відчиняла двері своїм ключем.

Удома було тихо, але дуже брудно. За два тижні Борис жодного разу не вимив підлогу, не викинув сміття і навіть не спромігся помити посуд.

Але це все було не так страшно, головне — Ганна не застукала Бориса з дівчиною, хоч і припускала, що він може так вчинити.

Вона трохи видихнула, вирішивши, що він не такий поганий, як їй могло здатися. Ганна подумала, що Ігор міг спеціально набрехати, щоб їх посварити.

Подейкували, що Борис колись повів у Ігоря подружку і відтоді Ігор спав і бачив, як би йому помститися.

Прибравшись, вона дістала з морозилки курку і вирішила зробити Борису сюрприз. Але він не прийшов ні через годину, ні через дві. А потім він сам їй зателефонував.

— Привіт, Ганю. Як там справи? Усі грядки перекопала?

— Ще залишилося. А ти як?

— Здаю, вчуся в поті чола. Ось додому прийшов… зараз перекушу і спати. Дуже не вистачає твоєї кулінарії. Бутербродами харчуюся, весь шлунок зіпсував!

— А що в тебе там за сміх на тлі?

— Телевізор голосно працює. Ну гаразд, Ганю, я втомився і зголоднів. Додому коли збираєшся?

— Та ще не скоро… сам знаєш, скільки справ, — Ганна зайшла на сторінку Ігоря в соціальній мережі й побачила фотографії з вечірки, де був у той момент її Борис.

«Втомлений і голодний» він витанцьовував з її подружкою і не хвилювався про те, що батьки шукають його Ганну по всьому селу.

Вона була їм просто необхідна, адже тільки Ганна знала, як правильно садити помідори.

— Шкода, дуже шкода, — зітхнув Борис, і вона зрозуміла, що їй теж дуже шкода свого часу, витраченого на цю сім’ю пристосуванців.

Ганна поїла на самоті, а потім, залишивши брудний посуд на столі, зібрала речі й поїхала до батьків.

Там на неї чекали «свої» грядки. Номер Бориса і його рідні вона заблокувала.

***

Кохання, яке будується на обмані та розрахунку, не може бути довговічним. Адже повага і турбота — це не примус, а щире бажання.

І якщо тебе цінують лише за твої робочі руки, а не за серце, то варто тікати якнайдалі.

Любі читачі, а чи доводилося вам у житті зустрічати людей, які настільки використовували інших, що не бачили в цьому нічого поганого?