Втомилася їздити до свекрів в село три рази на тиждень, вони дуже образилася, що я не хочу їхати до них на Новий рік

У мене з батьками чоловіка чудові стосунки. Вони живуть у селі за годину їзди від нас із двома бабусями. Вони добрі люди, люблять нас, допомагають багато. І я дуже вдячна їм за все, що вони для нас роблять. Але, як і всі батьки, вони люблять повчити, засунути свій ніс у наші справи. До появи дітей це мене не дуже турбувало. Ми їздили до них у гості раз на два тижні, і всі були щасливі.

З появою дітей, його батьки та бабусі, мабуть, вирішили, що це їхні діти. Почалися постійні повчання про те, як я повинна одягати, чим годувати, як годувати. Цей список можна продовжувати нескінченно. У нас на цьому ґрунті почалися конфлікти.

Їздити до них у гості ми не перестали, їздили так само стабільно, раз на два тижні. Відповідно, особисте життя у нас із чоловіком зникло, вирішення важливих питань нашої родини стали супроводжуватися непотрібними та нав’язливими порадами батьків та бабусь. Усі свята ми проводили в них у селі.

Але я хочу більше часу проводити зі своєю родиною, без його батьків. Наші вихідні розділилися на поїздки до села та, у вільний від села час, справи (поїздка до магазину, ремонт, прибирання тощо). Часу на сімейний вечір не лишилося. А я хочу проводити час із чоловіком та дітьми.

У результаті, згодом ми починаємо їздити до села раз на три тижні, його батьки починають телефонувати щовечора по відео зв’язку. Відносини почали розпалюватися. Цей Новий рік ми вирішили зустріти вдома, нашою маленькою сім’єю, а на новорічні вихідні поїхати вже у гості до моєї бабусі.

Коли свекруха дізналася, що ми не приїдемо на Новий рік і приїдемо до них лише після новорічних свят, вона похилилася, опустила голову, по її обличчю можна було подумати, що когось не стало. Наше спілкування з нею змінилося. Я, звичайно, дуже через це розлютилася тому, що мою думку знову не хочуть поважати, не хочуть прийняти наше рішення спокійно, адже це наше особисте життя, і ми не зобов’язані всі свята з ними проводити, не зобов’язані питати у них дозвіл на виїзд із міста.

Зараз настав той момент, коли мене вже реально задушила їхня надмірна опіка, вже нудить від їхньої любові і зовсім не хочеться їхати до них у гості.