— Вибач, ми більше не можемо бути разом. Я виходжу заміж, – вона сунула Олегу в руки якусь книжку, розвернулася і сіла в машину

Олег одружився з Надією на зло своїй коханій. Хотів їй довести, що не страждає від того, що вона його покинула.

Вони з Марією зустрічалися майже два роки. Олег кохав її , був готовий носити на руках. Вважав, що справа йде до весілля. Щоправда, йому не дуже подобалося, коли вона відмовлялася:

— Навіщо нам зараз одружуватися? Я ще інститут не закінчила, у тебе на фірмі справи просуваються нестабільно. Ні машини пристойної, ні житла свого. Олька, звісно, моя найкраща подруга, але зустрічатися з нею щоранку на кухні я не хочу. От якби ти будинок не продав, жили б там.

Це трохи ображало Олега. Але сенс в словах Маші був, вони з сестрою жили у квартирі, що залишилася від батьків, і в справах сімейного бізнесу він тільки-тільки почав розбиратися. Хто ж знав, що доведеться брати управління у свої руки, не закінчивши університету?

Олег і так розривався, намагаючись витягнути компанію й отримати диплом.
Будинок продавали за згодою з Олею. Вирішили, що важливіше зберегти бізнес.

За півроку, поки не вступили у спадок, борги накопичилися, обидва студенти, він на останньому курсі, Оля на третій перейшла. Продаж будинку дозволив закрити все, що заборгували, частину вкласти в закупівлю товару для магазину, і ще подушка безпеки залишилася.

А Маша вважала, що потрібно жити тут і зараз, а не чекати міфічного завтра.
Їй добре так міркувати під наглядом у батьків.

А коли ось так, відразу, стаєш старшим у сім’ї, надією і опорою для сестри, починаєш думати по-іншому. Справи налагодить, буде і машина хороша, і будинок, і сад.
Нічого не віщувало біди.

Чекав Машу на зупинці біля кінотеатру, телефоном домовилися сходити на новий фільм. Вона сама сказала, щоб не заїжджав за нею.

Олег здивувався цьому, не любила Маша громадський транспорт. Виглядав її з маршрутки, а вона під’їхала на крутезній тачці.

— Вибач, ми більше не можемо бути разом. Я виходжу заміж, – вона сунула Олегу в руки якусь книжку, розвернулася і сіла в машину.

Олег довго стояв, переварюючи почуте. Що могло статися за три дні, поки його не було в місті? Оля все зрозуміла по обличчю Олега:

— Уже знаєш?
Мовчки кивнув.

— Знайшла заможного чоловіка. Двадцять п’ятого весілля. Мене в свідки кликала, я відмовилася. Підла вона! За спиною в тебе романи крутила, – Оля розплакалася від образи за брата.

— Заспокойся, – він гладив сестру, як маленьку, по голові. — Нехай у неї все буде добре, а в нас ще краще. Майже на добу замкнувся в кімнаті. Оля скиглила під дверима:

— Ну, хоч поїж. Я млинців спекла.
Надвечір вийшов:

— Збирайся, – сказав він сестрі.
—Що ти задумав?

— Одружуся з першою зустрічною, яка погодиться вийти за мене заміж, – відповів Олег.

— Так не можна, – намагалася відмовити його Оля. — Ти не тільки зі своїм життям граєшся.

Але все було марно.

— Не підеш зі мною, піду один.
У парку гуляло багато людей. Одна дівчина, почувши пропозицію, покрутила пальцем біля скроні. Друга шарахнулася, як від ненормального, а третя, уважно подивившись в очі, погодилася.

— І як тебе звати, красуне?
— Надія, – відповіла дівчина.

— Потрібно відсвяткувати заручини, – Олег потягнув нову знайому і сестру в кафе.

За столиком виникло незручне мовчання. Оля просто не знала, що говорити. Олега охоплювали думки про помсту. Він уже знав, що зробить усе, щоб його весілля теж було двадцять п’ятого.

— Напевно, є серйозна причина, через яку ви зробили пропозицію незнайомій дівчині, – порушила тишу Надя. — Якщо це спонтанне рішення, я не ображуся і піду.

— Ні. Ви дали слово. Завтра подаємо заяву і йдемо знайомитися з вашими батьками.
Олег підморгнув:

— Для початку, пропоную перейти на ти!
Весь місяць до весілля зустрічалися щодня, розмовляли, вивчали одне одного.

— Може, поясниш, чому? – запитала якось Надя.

— У кожного є скелети в шафі, – уникнув відповіді Олег.

— Головне, щоб вони не заважали жити.
—А ти чому погодилася?

— Уявила себе панянки, яку першого зустрічного заміж видають. Такі казки добре закінчуються: «Жили вони довго і щасливо». Ось і захотіла сама перевірити.

Насправді не все так просто було. Велике кохання закінчилося розбитим серцем і втратою, хоч і невеликих, заощаджень. Зате навчила розбиратися в людях. Хуліганів, які зграями вилися біля неї, відважувала на раз.

Спеціально Надя того, єдиного, не шукала, але точно знала, їй потрібен розумний і самостійний чоловік, здатний на вчинки. В Олегові вона побачила рішучість і ґрунтовний підхід до справи.

Якби він не з сестрою був, а з друзями, пройшла б повз, не замислюючись.

— І яка ти панянка, – Олег задумливо дивився на дівчину.

— Поцілуй, дізнаєшся, – жартувала вона.

Але не було ні поцілунків, ні більшого.
Олег сам займався підготовкою до весілля.

Наді потрібно було тільки вибирати з того, що він пропонував. Навіть купівлю сукні та фати Олег не довірив нікому.

— Ти будеш найкрасивіша, – казав він.
У РАЦСі, в очікуванні урочистої реєстрації, перетнулися з Марією та її нареченим. Олег натягнув усмішку на обличчя:

— Дозволь тебе привітати, – він поцілував свою колишню в щічку. — Будь щаслива зі своїм гаманцем на ніжках!

— Не влаштовуй шоу, – нервово відповіла Маша.

Вона оцінювально оглянула обраницю Олега. Ставна, красива, не просто красива – ефектна дівчина. І тримається з королівською гідністю. Маша програвала за всіма статтями.

Ревнощі терзали душу. Відчуття щастя не було. Не полишало відчуття, що прорахувалася, що не отримає того, на що сподівалася. Олег повернувся до Наді:

— Усе гаразд, – награно сказав він.

— Ще не пізно зупинитися, – прошепотіла Надя.

— Ні. Граємо партію до кінця.

І тільки в залі реєстрації, глянувши в сумні очі тепер уже дружини, він зрозумів, що накоїв.

— Я зроблю тебе щасливою, – вимовляючи це, Олег вірив у свої слова.

І розпочалися сімейні будні. Оля і Надя потоваришували, вони чудово ладнали і доповнювали одна одну.

Запальна Ольга навчилася справлятися з емоціями, а Надя зі знанням справи, організовувала побут і непомітно керувала всіма.

Як хороший, грамотний економіст, і фахівець, що знається на бухгалтерії та оподаткуванні, Надія швидко навела лад у фінансах. За півроку відкрили другий магазин, а трохи згодом створили бригади оздоблювачів – тепер не тільки торгували будматеріалами, а й займалися косметичними ремонтами. Прибуток збільшився в рази.

Здавалося, живи та радій, але Олега обтяжувало, що немає того п’янкого почуття, яке він відчував із Машею. Все розмірено, передбачувано, спокійно.

«Рутина, — думав він, — яка засмоктує мене, як болото. Не люблю я її, цим усе сказано».

Стараннями Надії вийшли на новий рівень у бізнесі, зайнялися будівництвом котеджів під ключ. І першим побудували будинок для себе.

Що краще йшли справи, то частіше Олег згадував Марію: «Не могла потерпіти. Бачила б, на якій машині я їжджу. А будинок – не будинок, а палац!» — пишався він собою. Його все частіше відвідувала думка: «А що, як…»

Надя бачила, що чоловік переймається. Вона прагнула стати коханою, але серцю, тим паче чужому, не накажеш.

Оля теж спостерігала за братом.

— Ти втратиш більше, ніж знайдеш, –сказала вона, заставши його на сторінці Маші в соціальних мережах.

— Не лізь, куди не слід! – казав Олег.

Ольга зиркнула потемнілими очима:

— Дурень, Надя тебе кохає по-справжньому, а ти все в ігри граєш!

Його все сильніше тягнуло до Маші. І він написав їй.

Маша скаржилася, що особисте життя не склалося. Чоловік її виставив за поріг ні з чим. Інститут вона так і не закінчила.

Роботи нормальної немає, до батьків не повернулася, живе в обласному центрі на орендованій квартирі. Олег кілька днів вагався: «Їхати? Не їхати?».

Але тут обставини склалися так, що залишився один на кілька днів, збільшуючи спокусу – дружина поїхала на тиждень до хворої бабусі в село. Зважився, призначив зустріч.

До неї він їхав швидко, не звертаючи уваги на дорожні знаки. Душа тремтіла, уявляв, що скаже, куди поведе. Реальність виявилася суворою.

— Який ти красунчик, – кинулася йому на шию Марія.

Запах немитого тіла шибнув у ніс. Гидливо відсторонився:

— Люди дивляться.
— А мені байдуже! – розреготалася вона.

Коротка спідниця, дешевий макіяж, парфуми сумнівного походження… Ця вульгарна особа програвала його Надійці в усьому: «Але ж вона і раніше була такою. Як я цього не помічав?» – мучився він, дивлячись, як колишня кохана тримає пляшку.

— Ти мені грошей дай, я тобі віддячу, – Маша грайливо облизала губи.

Він уже не знав, як позбутися цієї жінки.

— Ти вибач, у мене справи, – піднявся Олег з-за столу.

— Пізніше зустрінемося?
— Не думаю, – Олег покликав офіціанта. —Розрахуйте, будь ласка.

— Я ще хочу посидіти, – сказала Маша.

— Нехай дівчина відпочиває в межах цієї суми, – досить велика купюра опинилася в папочці офіціанта.

— Точно, дурень, – лаяв себе Олег, — мала рацію Олька! Навіщо затівав усе? Чи не даремно з’їздив?

«Але ж я ніколи не називав дружину Надійкою. У мене ж немає ближчої і ріднішої людини», – він різко загальмував, усвідомивши це. Хвилин п’ять сидів, прокручуючи в голові роки, що минули з дня весілля.

Олег бачив перед собою обличчя дружини, її очі, яскраво-сині, з поволокою, згадував, як Надійка посміхається, побачивши його, як ніжно скуйовджує йому волосся своїми довгими, доглянутими пальцями.

«Я ж обіцяв зробити її щасливою», – він озирнувся, здогадуючись, де зупинився, завів машину і, проїхавши кілометрів двадцять трасою, звернув на путівець.

— Тиждень – занадто довго. Я не зміг прожити без тебе навіть два дні, — сказав він, коли Надя вискочила до нього назустріч із будинку бабусі.

— Ось божевільний, – вона посміхалася зі сльозами на очах.

— Надійко, кохана, – шепотів Олег на вушко дружині, і голова від щастя паморочилася в обох.