Вже 8 років живемо усі разом, ще й мій син три роки тому привів дівчинку до нас, отак колгоспом і живемо, квартира трикімнатна, мама трохи заспокоїлася, але, незважаючи на те, що вона постійно кудись їздила відпочивати (то в гості, то в санаторії, то на море, то на екскурсії), вона знову починала демонструвати  незадоволені злі обличчя і пирхати, коли не дай Боже , ми кудись зберемося і її з собою не візьмемо, образа на тиждень

Мені вже 45 років. Невдало виходила заміж. Повернулась додому з дитиною. Тата невдовзі не стало. І ми з мамою почали вирощувати дитину.

Коли син підріс, я зустріла чоловіка. Він прийшов до нас жити. Звичайно мамі це не сподобалося.

Було гнівне мовчання, злі репліки, косі погляди, а за спиною всієї рідні нас брудом обливала. Так ось жили, притиралися. Вже 8 років живемо усі разом.

Ще й мій син три роки тому привів дівчинку до нас. Отак колгоспом і живемо. Квартира трикімнатна.

Ну, наче мама трохи заспокоїлася. Але, незважаючи на те, що вона постійно кудись їздила відпочивати (то в гості, то в санаторії, то на море, то на екскурсії), вона знову починала демонструвати  незадоволені злі обличчя і пирхати, коли не дай Боже , ми кудись зберемося і її з собою не візьмемо. Образа на тиждень.

Ост так і не розмовляє. Ходить скривджена. Хоча ми практично нікуди не їздили. Було складне матеріальне становище (кредит, невдалий бізнес).

Ми видерлися з чоловіком як могли. Видерлися, слава богу. І начебто потихеньку починаємо озиратися навколо і планувати якісь поїздки. якийсь відпочинок нам із ним на двох. Хочеться відпочити. Адже й так усім колгоспом живемо, проштовхнумося.

Але мама ображається. Її треба брати скрізь. Вона їздила, та їй мало. А те, що від нас просто відпочити, коли ми поїдемо, її не влаштовує.

Ось мене це вже дратує. Якщо чесно. Ось він інший бік такої любові. І це я ще лагідно написала. Усі емоції не опишеш.

Я відчуваю, мама вампірує мою енергію. І так живемо разом. Спілкуємось. Ні! Їй треба 24 години на добу спілкуватись.

Вона ж на пенсії. Їй нудно. Вона записала мене у найкращі подруги. Нещодавно я до подруги поїхала, мама істерику влаштувала.

Я їй говорю, що тебе треба було взяти до моєї подруги? Ні. Вона хотіла зі мною на дачу поїхати. А без мене не їде.

Ні, дорогі мої батьки, які сильно люблять своїх дітей, ви душите у своїх обіймах своїх дітей. Я реально сили втрачаю,  коли мама поруч.

Мені від неї треба відпочивати, а не з нею. Вона тепер уже навчилася і на жалість тиснути.

Вік уже. Це маніпуляція. І мене дратують такі стосунки. Треба все-таки навчитися відпускати дітей, а самим вміти розважити себе. А якщо ще дозволяє вік, навіть і чоловіка знайти для спільного проведення часу.