Я думала, що йому якось натякну, він зрозуміє, але оскільки чоловік він дорослий, йому 45 років, а мені 22 роки, різниця у віці велика, можливо, що він не зрозумів і я весь рік все таки відкладала цю думку про визнання

Свого сина я назву ім’ям коханого чоловіка. Я торкнуся теми нерозділеного кохання. Вона мене дуже сильно турбує останнім часом, і я хотіла б поділитися своїм досвідом з вами. Нерозділене кохання — дуже важке почуття, яке я б нікому не захотіла відчути на собі. Це абсолютно незрозуміле почуття і воно за межею сприйняття.

Перший рік я зовсім не наважувалася освідчитися йому в коханні. Я думала, що йому якось натякну, він зрозуміє, але оскільки чоловік він дорослий (йому 45 років, а мені 22 роки) різниця у віці велика, можливо, що він не зрозумів якихось там натяків, і я весь рік все таки відкладала цю думку про визнання.

Звичайно, я не така людина, яка не може зізнатися, дотримується принципів, я заради кохання готова багато на що. У результаті наступного року я написала йому листа, віддала йому, і він мені відмовив. Я шалено страждала і переживала, потім настало літо, і я два місяці його не бачила. Думала, що я його забуваю, але мої міркування з цього приводу були помилковими. Я його не забула. Коли людину не бачиш, тобі простіше забувати.

Звісно, що він був завжди в моїх думках, я багато думала, мріяла і прокручувала в голові сюжети, що якби ми були разом, як би ми проводили час, гуляли, розважалися, але йшов час, а він ніяк не вилітав з голови. Тому я не знала, що робити. З одного боку, любов — це прекрасне почуття, яким люди насолоджуються і живуть зі щастям у житті, народжують дітей.

А ось у мене такого не було, і я вирішила переключитись на себе. Почала більше часу приділяти своєму саморозвитку, тілу, душі, читати книги, займатися спортом, адже життя продовжується і в жодному разі не можна замикатися на одній людині. Як би він не був дорогий.

Ще через рік я стала дуже гарною, підтягнутою і чоловіки повертали голову на вулицях, в автобусах, у дворі. Мені було приємно і дуже лестило їхню увагу, але думки про нього нікуди не поділися. Навіть якщо в мене буде син, я хочу назвати його ім’ям, і нехай він буде моїм коханим чоловіком. Може це більше схоже на божевілля, але мені так легше, впевнена, що багато жінок зрозуміють мене правильно.