– Я хотів влаштувати тобі свято. Привітати якось незвично. Вирішив прибратися, випрати і приготувати святкову вечерю. Взяв відгул, завантажив пральну машину, сходив на ринок Тобто, спочатку сходив на ринок, купив телятину, а вона потекла

У хаті підозріло пахло підготовкою до свята. Це Маруся зрозуміла, ще не ввійшовши до передпокою. По сходовій клітці їдко тягло гаром, а сходами стікали потоки мильної води.

Відчинивши двері, Маруся звалила на тумбу купу квітів з корпоративу, скинула остогидлі за день туфлі і начепила капці. Хоча було б доречніше вдягнути чоботи.

Води було більше, ніж на сходах. У глибині квартири здавлено кричав кіт. І ще щось шваркало, бурчало, і диміло.

– Сашко, що трапилося?!

Чоловік показався за кілька секунд. У трусах, босий, перемазаний сажею, з обпаленим і подряпаним обличчям і солідним фінгалом під оком. Голова замотана рушником, на зразок чалми.

– Марусенько, ти вже? А я не чекав так скоро. Я думав, корпоратив, ти ж директор, до останнього гостя
Видихнувши, Маруся втомлено опустилася на пуф і веліла:

– Розповідай, лиходію. Що цього разу?

– Е-е-е Радість моя, – пробелькотів наляканий Сашко, – ти тільки не хвилюйся

– Я хвилювалася,– перебила Маруся, – коли в дев’яності на мене рекет наїжджав. Нервувала, коли дефолт був, нервувала, коли була криза. Після цього мені все до одного місця. Доповідай, що у будинку відбувається?

– Розумієш
– Коротше!

– Добре! Я хотів влаштувати тобі свято. Привітати якось незвично. Вирішив прибратися, випрати і приготувати святкову вечерю. Взяв відгул, завантажив пральну машину, сходив на ринок Тобто, спочатку сходив на ринок, купив телятину, а вона потекла.

– Телятина? – уточнила Маруся.
– Ні. Пральна машина. Але не одразу. Я поставив у духовку телятину, пішов прибиратись, а тут кіт.

– Він живий?
– Звичайно, – образився Сашко. – Тільки трохи мокрий. Розумієш, коли я вмикав машинку, кота в ній не було. Клянусь! А потім він якось опинився всередині.

– Як? Як кіт міг потрапити до закритої пралки?!
– Не знаю. Мабуть, просочився.

Прикривши очі, Маруся продовжила:

– Продовжуй. Стає все цікавіше. Тільки покажи спершу кота. Хочу переконатись.

– Сонечко, я не можу. До нього треба йти.
– Сподіваюся, лапи в нього на місці?

Витерши подряпане обличчя, Сашко похмуро підтвердив:

– І ще як! Тільки тимчасово знерухомлені, з метою безпеки.

– Гаразд, згодом. Що далі?

– Загалом, поки кіт купався так би мовити, я відчув запах гару. Пішов у кухню, відкрив духовку, припалив пальці, м’ясо горіло, я хлюпнув олії. Але ж я не знав, що воно спалахне!

– Волосся обгоріло, повалив дим, я почав гасити. І тут закричав кіт. Я побіг до машинки, побачив очі кота за склом і зрозумів, що йому там не комфортно. Відключив машинку, хотів відкрити, а вона не вимикалась. А кіт репетує. А плита горить. Я взяв гвоздодер. Ну, загалом машинка потекла відразу і рясно, але кіт на волі.

– Поки я гасив плиту, ця наволоч носилася по квартирі і кричала, розбив дві вази, обгадив килим, зірвав штори, подряпав шпалери, розбив ігристе зі столу, по батареї стукали сусіди знизу, здається, обіцяли каструвати. А чого його каструвати? Ми ж його два роки тому чи вони це про мене? Але, загалом все гаразд, ти тільки не хвилюйся

Витерши сльози від сміху, Маруся підвелася, відсунула чоловіка і пройшла до квартири. Погром був якісний. Все, як описав Сашко. Плюс ще з десяток деталей, від яких у менш підготовленої жінки кров застигла в жилах.

Тільки не в Марусі. Двадцять років управління великою компанією виробили стійкий імунітет до стресів та депресії. Головне, онуків на відвідання не було, а чоловік і кіт живі, як Сашко не намагався.

Щоправда, кіт був розіп’ятий на батареї, прив’язаний усіма чотирма лапами, і морда замотана старим шарфом. Але живий, не палений, і на тому спасибі. Сашко поспішив пояснити:

– Розумієш, кохана, він не хотів сидіти на батареї. Я боявся, що не висохне. Віджати його не вдалося, не давався. Ну і довелося прив’язати. А морду щоб не кричав. А то сусіди вже разів десять у двері дзвонили, і загрожували пожежниками та поліцією. Здається, навіть відьму обіцяли покликати, щоби прокляла.

Відв’язавши кота, Маруся заспокоїла його, обтерла зірваним з лисою тепер голови Сашка рушником і звільнила коту морду.

– Сволота ти, Сашко. Він же задихнутися міг. Хоча після прання йому вже нічого не страшно, як і мені.

Опустившись на диван, Маруся обняла кота і виразно подивилася на чоловіка.

– Ну?
– У сенсі? засмутився Сашко. – Мені одразу вішатися? Чи не позбавити тебе задоволення?

– Оххх, – сумно зітхнула Маруся. – Восьме березня сьогодні.

Широко посміхнувшись, Сашко побіг до сусідньої кімнати, повернувся важливий і загадковий, ховаючи руки за спину. Опустився перед дружиною навколішки, і урочисто промовив:

– Марусенько, сонечко моє. Ми з тобою разом тридцять років, і я не перестаю тобі дивуватися. Ти найкрасивіша, загадкова, вишукана, терпляча, чуйна і любляча дружина, мама та бабуся. Я вітаю тебе з жіночим днем, і бажаю, щоб ти завжди залишалася такою, якою ти є.

Ось.

Витягши руки з-за спини, Сашко простягнув коробочку із золотою каблучкою і букет троянд, зім’ятий і обдертий. Зніяковіло пояснив:

– Квіти були гарні, щоправда. Просто не витримали спілкування з розлюченим котом. Не гнівайся на мене. І на нього. Він точно не винний. Будь ласка. Я дуже хотів зробити тобі приємне. Притиснувши голову чоловіка до колін, Маруся понюхала квіти та посміхнулася.

– Треба ж вони ще й пахнуть. І навіть не гаром. Ти не експериментуй більше, Сашко. Ага? Достатньо просто квітів. Ще одного такого свята будинок не витримає. Сусіди тим паче.

– Та я подумав, що тобі на роботі дарують дорогі подарунки, шикарні букети, от і захотілося чогось незвичайного. Щоб із родзинкою, з вогником. Щоб здивувати

– І тобі вдалося, горе ти моє, – посміхнулася Маруся. – Навіть із вогником. І не має значення, що там на роботі. Адже ти від душі і з любов’ю.

А тепер ходімо, бідолахи мої, дім прибирати, і з сусідами миритися. А то справді відьму покличуть. А в неї, напевно, свій чоловік є, і теж, можливо, хотів зробити сюрприз. Мало що в неї на думці після цього.