Я й терпіла, доки не дійшло до того, що дочка його просто дуже грубо стала виганяти мене з квартири, вразила не ця її витівка, а його поведінка, просто стояв поруч і мляво намагався щось сказати своїй дочці

Зустріла свого чоловіка, вдівця, у 55 років. Його дочка з самого початку почала мене ненавидіти.

Три роки ми зустрічалися, і вже сім років живемо з ним разом. Його доньці зараз 36 років, вона заміжня, двоє дітей.

Але дуже ревнує батька, ненавидить мене, як і раніше, демонстративно ігнорує, не йде на контакт. Мій чоловік усі ці роки просить мене просто потерпіти, не зважати.

Я й терпіла, доки не дійшло до того, що дочка його просто дуже грубо стала виганяти мене з квартири. Вразила не ця її витівка, а його поведінка, просто стояв поруч і мляво намагався щось сказати своїй дочці.

З розмов з його друзями та родичами я зрозуміла, що він дуже балував свою дочку, ставив вище матері в сімейній ієрархії, і дочка просто дуже любить свого батька. Лише дивна ця любов — бажати батькові жити одному, без жіночого піклування та підтримки. Моя дочка відразу сказала: “Мамо, я за тебе спокійна, ти не одна”.

А ось дочка мого чоловіка дивно уявляє щастя свого батька. Може, річ ще й у тому, що мій чоловік так і не визначив перед родичами та друзями мій статус.

Якось його брат запитав мого чоловіка, хто я для нього, він промовчав, мені довелося назватися подругою, і він знову промовчав. Я чекала, коли ж він скаже своїй дочці, що я його дружина, я господиня в квартирі, тому вона повинна поводитися поважно, як належить.

Але жодного разу він не був серйозно обурений поведінкою своєї дочки, а отже, потурає їй. Якщо забути про третю силу в наших відносинах, то можу сказати, що ми дуже близькі з моїм чоловіком, живемо дружно, ладно, допомагаючи одне одному у всьому.

І як тут бути? Токсичний ігнор, ненависть із боку його дочки я вже не можу винести.