Я не люблю, а точніше ненавиджу свою свекруху. Спочатку мене все влаштовувало, навіть більш ніж. Вона і допомагала нам з чоловіком, їжу привозила з іншого міста, квартиру свою віддала, машину сину подарувала, все здавалося ідеальним, поки вона не почала дзвонити щодня моєму чоловікові, приїжджати раз на тиждень і говорити який у нас безлад (хоча я прибираюся регулярно).
Останньою точкою мого кипіння було 8 березня, коли свекруха вирішила познайомитись з моїми батьками, щоб зрозуміти, з ким увесь цей час живе її син.
Я прийшла з роботи з нічної зміни і лягла спати, тут приїжджає вона. Я її проігнорувала і просто пішла у ванну, щоби не бачити і не чути. Пізніше приїхали мої батьки, начебто посиділи нормально. Але після того, як свекруха поїхала, вона написала мені цілу поему, як їй не сподобалася моя нещирість і те, як її зустріла.
Після цього я її ані чути, ані бачити не хочу. А зараз вона і чоловіка до себе в місто заманила роботою, щоб син поряд був. І як пізніше з’ясувалося, квартира, яку вона нібито подарувала і машина, за документами належать їй. І зараз я просто зриваюся на чоловіка через ненависть до неї і в місто туди не ногою, ні в цю квартиру, ні в машину, краще заробити самим, ніж так.
Кімната доньки стояла пусткою зовсім недовго. Скільки там того часу минуло? Може, тиждень, може, заледве…
Марина ніяк не могла збагнути, з якого дива вона раптом стала в усьому винною. Не…
Дмитро відсунув порожню філіжанку з-під кави і з насолодою потягнувся. Недільний ранок був просто розкішним:…
— Та нормальне в мене було дитинство, як у всіх, — зітхає Тетяна. — Ніхто…
Нашій Ксенії от-от стукне тридцять п'ять. Жінка вона вільна, під вінцем ніколи не стояла. Діточок…
Мене звати Аня. Мені 32 роки, і я маю власну квартиру в Києві. Купила її…