Я пішла від коханого чоловіка через свекруху, з якою жили разом, чоловіка люблю досі, але він маменькин синок, не захотів йти на орендоване житло, залишився в квартирі свекрухи, намагався переконати мене повернутися, що мати його більше не принижуватиме і пригнічуватиме мене

Я пішла від коханого чоловіка через свекруху, з якою жили разом. Чоловіка люблю досі, але він маменькин синок, не захотів йти на орендоване житло, залишився в квартирі свекрухи, намагався переконати мене повернутися, що мати його більше не принижуватиме і пригнічуватиме мене, і що вона буде з нами жити періодично, тому він не бачив жодної проблеми.

Але я не вірю. Це все слова.

Плюс переїзд спочатку в Польщу до чоловіка дався мені тяжко, роботу за півроку я так і не знайшла. А у такій ситуації зі свекрухою я не можу залежати від чоловіка фінансово.

Загалом поїхала до своїх батьків на батьківщину, в Україну. Тут працюю, зустрічаюся з друзями, ходжу до зали, себе балую.

Іноді ходжу на побачення, але не більше ніж поспілкуватись та попити каву. Ніхто не чіпляє, та й я себе запустила через стрес при зросту — 163 і вага 73 кг, думаю, що у 27 років на тлі інших дівчат я не така гарна.

Так, я ходжу до зали, але в мене, мабуть, депресія та смуток від усієї цієї ситуації. Я не знаю, як переконати себе, що не залишуся одна, мені страшно, що я більше нікого не зустріну. Як змінити це у своїй голові?