— Я погана дружина, тітонько Ніно, — з гіркою образою в голосі відповіла їй Валентина. — А він що, кращий варіант знайшов, чи як? — не повірила власним вухам свекруха. — Він зараз взагалі де живе? — Гадки не маю. Ми з ним уже місяці три не спілкуємося. І донька йому, видно, теж не потрібна. Треба їхати і розбиратися на місці, тут без варіантів. Яка муха того Сашка вкусила

Про те, що син розлучається з дружиною, Ніна Дмитрівна дізналася через треті руки. Без жодних подробиць — просто спільні знайомі переказали, що молоді розбіглися, разом більше не живуть і нічого спільного одне з одним мати не бажають.

А на розлучення подав сам Сашко — до суду, бо ж у сім’ї є маленька дитина.

Якби розлучатися надумала Валюша, у Ніни Дмитрівни жодних запитань з цього приводу навіть не виникло б. У її Сашка ні розому в голові, ні нормальної освіти, ні стабільної роботи зроду не було.

Нібито поїхав колись вчитися кудись на заробітки, а потім з’ясувалося, що навчання він закинув, перебивається з хліба на воду, ночує то в одних дружків, то в інших. Випиває, десь перехоплює якісь копійки на підробітках.

І до матері у Вінницю повертатися категорично не хотів. Ніна Дмитрівна сама до нього їздила, вмовляла, плакала, а він — ні в яку. «Я, мовляв, уже дорослий, дай мені дихати вільно».

Сам не дзвонив жодного разу, на материні дзвінки відповідав рідко й сухо: «так», «ні», «відчепися». А роки зо три тому раптом одружуватися надумав, навіть на весілля запросив.

Валентина — дівчина розумна, вродлива, дуже відповідальна і з міцним характером. Квартира в неї своя, до декрету мала хорошу роботу зі стабільною зарплатою. Що вона в тому шибенику Сашкові знайшла — одному Богу відомо.

Але в Ніни Дмитрівни за сина хоч якась гордість тоді з’явилася: видно, не зовсім він безнадійний, якщо така порядна жінка на нього оком накинула.

І справді, після весілля Сашко ніби за розум взявся. Влаштувався водієм у якусь солідну фірму, почав нормально заробляти, та й до чарки ніби байдужим став.

Ніна Дмитрівна в сім’ю до дітей не лізла — з власного досвіду знала, що молодь цього терпіти не може.

Та й куди там лізти, якщо вони живуть так далеко? Коли зʼявилася на світ маленька Вікуля, щаслива бабуся щиро запропонувала свою допомогу, але Валентина дуже ввічливо відмовилася: мовляв, квартира однокімнатна, тісно нам усім буде.

Проте в гості запрошувала кілька разів. Сашко тоді невдоволено пирхав, а Валя кликала. Між ними завжди все було мирно, по-сімейному тепло, і тут на тобі — розлучення.

Ніна Дмитрівна одразу зателефонувала синові спитати, як же так сталося, а у відповідь почула:

— Не твоє діло, мамо. Самі розберемося.

Сашко завжди був грубіяном.

Як років у п’ятнадцять характер зіпсувався, так відтоді нічого й не змінилося. Усе до батька тікав, у якого на той час у другій сім’ї ще двоє таких самих йолопів підростало. Батько його проти рідної матері й налаштував.

Зателефонувала Ніна Дмитрівна і невістці Валюші.

— Я погана дружина, тітонько Ніно, — з гіркою образою в голосі відповіла їй Валентина.

— А він що, кращий варіант знайшов, чи як? — не повірила власним вухам свекруха. — Він зараз взагалі де живе?

— Гадки не маю. Ми з ним уже місяці три не спілкуємося. І донька йому, видно, теж не потрібна.

Треба їхати і розбиратися на місці, тут без варіантів. Яка муха того Сашка вкусила?

Наставляти його на шлях істинний — справа марна, але ж Валентині треба якось допомогти. Вона ж не чужа людина. Як вона там сама з малям?

Вікулі лише два рочки виповнилося, хворіє часто, через це Валя навіть з роботи змушена була звільнитися.

Зібралася Ніна Дмитрівна, перекрила в квартирі воду, ключі сусідці залишила, щоб та квіти поливала, і поїхала на Київщину.

Приїхала і з порога за головне взялася — з’ясовувати, коли, чому і яка чорна кішка між молодими пробігла.

А Валя й сама толком не знала, що сталося. Усе ж нормально було. Сашко по відрядженнях часто мотався, втомлювався страшенно, але навіть голосу на дружину чи доньку ніколи не підвищував.

А тут раптом наче з ланцюга зірвався.

Того дня навіть відрядження не було — по місту якісь вантажі розвозив, він же експедитором на складі працював. Прийшов з роботи пізно ввечері, свіжий розсольник прямо в раковину вилив, тарілку розбив, на Вікулю нагримав, а самій Валентині ледь руку не викрутив.

Побив би, мабуть, та вчасно зупинився.

Ночувати вдома не лишився, грюкнув дверима й пішов. А наступного дня повернувся за речами і сухо кинув, що подав на розлучення. І найстрашніше — причиною розірвання шлюбу вказав подружню зраду дружини.

— Може, ти йому якийсь привід дала? — обережно припустила Ніна Дмитрівна.

— Та який привід?! — аж спалахнула від образи Валя. — Я з дому виходжу тільки на дитячий майданчик з малою погуляти, та ще в магазин і в поліклініку. Подруга в мене всього одна, та й з тією ми рідко бачимося, бо їй вічно ніколи.

Дякую батькам, що хоча б грошима зараз допомагають, а то ж Сашко як пішов, так жодної копійки й не дав…

А я ж не працюю.

Дивна ситуація, геть незрозуміла. Спробувала Ніна Дмитрівна знову з сином поговорити. Набрала його номер, сказала, що приїхала.

— Ну от і живи з цією хвойдою, якщо вона тобі так подобається! — люто гаркнув Сашко і після цього на материні дзвінки відповідати перестав.

Почала Ніна Дмитрівна думати-гадати, чому ж усе так погано обернулося. Валентина — дівчина дуже видна, фігуриста. Після появи малечі трохи погладшала, але все одно красунею залишилася.

На таких чоловіки оглядаються, це правда.

Могла й вона у відповідь на когось подивитися якось не так, а Сашко це зрозумів по-своєму.

Або навпаки — все він дуже правильно зрозумів. Він же не дурень. Три роки душа в душу прожили, на порожньому місці такі страшні підозри не виросли б.

Сашко ж зі шкіри пнувся після весілля, спосіб життя докорінно змінив, усі свої дурні звички переламав. Не міг він просто так до іншої жінки піти. Але ж і Валю такими брудними підозрами ображати не хочеться.

От як тут бути?

Крапку в цій заплутаній історії поставив суд. Валя була категорично проти розлучення: якщо був факт зради, то нехай Сашко це доведе в суді. Оббрехати людину легко, коли треба себе вибілити.

Сашко спалахнув, мов сірник. Заявив, що прямих доказів у нього немає, зате є свідки. Слово за слово…

Суддя перенесла засідання ще на місяць, оскільки чоловік із дружиною, як з’ясувалося, досі навіть не розібралися, хто з них винен і чи справді вони хочуть розлучатися.

У коридорі суду Валентина перехопила Олександра і рішуче зажадала пояснень — раніше в неї просто не було можливості зустрітися з ним віч-на-віч і все з’ясувати.

І причина таки знайшлася.

Про те, що Валя нібито «гуляє», поки чоловік мотається по відрядженнях, Сашкові по секрету розповів його колега Діма. А в Діми були «вільні стосунки» з тією самою Олесею — єдиною подругою Валентини.

Саме від Олесі Діма й дізнався цю «гарячу новину». Звідки така брудна інформація взялася в самої Олесі, ніхто не знав, але ж вона — найкраща подруга!

Валентина була просто розлючена, Сашко від неї не відставав — вони так кричали одне на одного, що судова охорона вигнала гучне подружжя на вулицю.

Уже там, на свіжому повітрі, вони дійшли взаємної згоди — негайно їхати до Олесі і все з’ясувати. Викликали таксі, поїхали. Повернулися додому теж разом.

Обоє злі, як чорти, але разом.

Ніна Дмитрівна в цей час сиділа вдома з маленькою Вікулею, вона ще нічого не знала.

— То що там сталося? — запитала пошепки, бо онучка щойно заснула. — Усе? Розлучилися?

— Мамо, от тільки ти не лізь у це, благаю тебе! — роздратовано відмахнувся Сашко. — Самі якось розберемося.

А на кухні в цей час Валя на підвищених тонах сварилася по телефону зі своєю матір’ю. Виявляється, батькам Валентини Сашко не подобався від самого початку.

Вони були категорично проти цього шлюбу, хоча на весіллі й поводилися пристойно, аби не ганьбити доньку перед гостями.

Валя все це чудово знала, і Сашко теж здогадувався, тому вони й звели спілкування з родичами до мінімуму. А тут раптом на горизонті намалювався якийсь успішний, багатий, вродливий і дуже розумний однокурсник Валентини.

Він був палко закоханий у неї ще з інститутських часів, а тепер, дізнавшись про її сімейні негаразди, ладен був узяти кохану жінку за дружину не лише з чужою дитиною, а й з усіма її проблемами.

От Валина мама й розробила цей хитрий план порятунку доньки від «недолугого чоловіка». Вона наплела три мішки гречаної вовни тій самій Олесі, нібито Валюша таємно зраджує Сашку з колишнім хлопцем.

А в Олесі ж язик без кісток — вона цю плітку в потрібні вуха миттю і рознесла. Подруга, називається.

— Це не вона погана дружина, Сашо, це ти поганий чоловік, — гірко підсумувала Ніна Дмитрівна. — Як же ви далі під одним дахом жити збираєтеся, якщо ти віриш першому стрічному, а не власній жінці?

А вони й не жили.

З’ясувати-то все з’ясували, але важкий, гіркий осад лишився в обох. Довіра розбилася, як та розсольна тарілка. Валентина дала офіційну згоду на розлучення, і вони розбіглися остаточно.

Через рік Сашко трагічно загинув в автомобільній аварії. А Валя зібрала речі й переїхала з Вікулею до Вінниці, ближче до Ніни Дмитрівни — якомога далі від своїх токсичних батьків та їхніх грандіозних планів на її життя.

Заміж вона вдруге вийшла, лише коли доньці виповнилося п’ять.

Кохання коханням, старі образи образами, а дитині потрібна повноцінна, щаслива родина.

Чи вийшла з неї вдруге хороша дружина, чи ні — то вже інша історія, але в житті маленької Вікулі нарешті з’явився люблячий, турботливий чоловік, якого можна з гордістю називати татом.

А згодом і братик народився. І це, мабуть, найголовніше.

Ось таку непросту, заплутану життєву історію розповіла нам наша дорога читачка. Кажуть, що довіра в сім’ї — як тонкий кришталь: розбити її чужими плітками дуже легко, а от склеїти так, щоб не залишилося шрамів, майже неможливо.

А як вважаєте ви: чи варто було героям намагатися зберегти шлюб після такої страшної брехні, чи вони прийняли єдино правильне рішення?