— Я свої гроші вкладала в цю квартиру, Денис п’ять років сам платив внески, а ти приходиш на все готове і за якісь копійки отримаєш частку? Це нечесно! Нічого поганого в шлюбному договорі немає, пропишемо і ваш бюджет, і твоє матеріальне забезпечення в декретній відпустці. Вибач, але зараз надто багато розлучень

«Якби не його матір, ніякого контракту в нас би не було, жили б як усі люди, — каже Галина. — Мене це, скажу відверто, тоді дуже принизило, а тепер мене ще й просять з чоловіком про те ж?»

— Гадаю, можна просто анулювати шлюбний контракт — та й по всьому, — пропонує подруга Валентина.

— Е ні, — відповідає Галина. — Який сенс зараз анулювати той договір? Його іпотека вже майже виплачена. І якщо що, я ані метра в тій квартирі не отримаю, а кредит, у разі чого, мені платити все одно, хай і половину. Так уже не піде. Не хочу я на себе це вішати, все розумію, але не хочу.

— Тоді… розлучення?

Галина знітилась, бо питання загнало її в глухий кут. Їй було прикро: виходить, із нею так можна було, а з ними — ні? Та й потім, вона обмірковувала взяти іпотеку на себе, а тут анулювати контракт і зв’язати себе цим кредитом? Сума там чимала.

Десять років тому Галина виходила заміж за Дениса. На той момент їй було 26, чоловікові 30.

Він уже кілька років мав у власності двокімнатну квартиру, куплену в іпотеку — з першим внеском, на який грошей дала свекруха.

Саме Анастасія Володимирівна (мама Дениса) лягала кістьми, вимагаючи від майбутньої невістки підписати шлюбний контракт і вести з чоловіком окремий бюджет.

Мама Галини була дуже здивована і навіть натякала, щоб донька добре все обміркувала. Але Галина не обдумала: була закохана, і вимоги свекрухи (і майбутнього чоловіка!) здавалися частково справедливими.

— Я свої гроші вкладала в цю квартиру, Денис п’ять років сам платив внески, а ти приходиш на все готове і за якісь копійки отримаєш частку? Це нечесно! Нічого поганого в шлюбному договорі немає, пропишемо і ваш бюджет, і твоє матеріальне забезпечення в декретній відпустці. Вибач, але зараз надто багато розлучень, — тиснула свекруха на обраницю сина.

Денис не тиснув, але переконував, що договір допоможе їм уникнути багатьох проблем, а вона згодом також зможе купити собі те, на що чоловік не зможе претендувати.

Він закликав бути «сучасними», мовляв, в Європі вже давно такий договір обов’язково підписують, і в цьому немає нічого страшного. І Галина погодилася.

На той час вони отримували практично одинакові зарплати. Бюджет довелося вести вдумливо, спочатку були і плутанина, і образи, але потім все заспокоїлося — звикли.

Галина почала відкладати, а коли зʼявилася донька, чоловік у декретній відпустці повністю взяв усі витрати на себе. Галина вийшла на роботу — і бюджет знову розділили. Звикли й на дитину скидатися, і на господарство.

— Мені навіть подобався початок, — зізнається Галина. — У мене були свої гроші, до яких чоловік не мав жодного стосунку. Машина… Машину купили в спільну власність, про це домовилися. У мене і стимул є робити кар’єру, щоб більше заробляти.

Доньці Галини і Дениса зараз майже 8 років, жінка дійсно робить успіхи в кар’єрі — її нещодавно підвищили.

І гроші на рахунку в неї є: мама отримала в спадок від бабусі квартиру в області, яку продала і розділила гроші навпіл із братом, і свою частину передала доньці.

Чоловік про те, що теща передала дочці кошти, не знає. Це ж її гроші, а не спільні.

Іпотеку чоловікові залишилося платити зовсім небагато. А Галина давно замислюється про придбання власного житла. Ні, з чоловіком до недавнього часу вони непогано жили, просто вона хотіла, щоб і в неї теж було житло у власності.

Дітей вона більше не планує, не та ситуація, знову в декрет не хочеться, та й чоловік не горів бажанням.

Але нещодавно все змінилося: Анастасія Володимирівна захворіла. Дуже важко. Її, звісно, лікують, але жінка вперто не вірить лікарям, читає про свій діагноз в інтернеті, сидить на якихось форумах.

Нещодавно вичитала, що операції ефективно роблять в іншій країні. Платно, звичайно ж. Лікарі переконати свекруху не змогли, кажуть, що там точно такий самий протокол лікування, а беруться… тому що беруться — аби були гроші.

Накопичення у свекрухи якісь є, але їх мало. Чоловік вперто платить свою іпотеку, та й зарплата в нього зараз зовсім не здається великою.

До речі, маму Денис цілком переконав, що треба їхати і оперуватися «там». А за грошима… можна і до Галини звернутися, мовляв, у неї і заощадження, мабуть, є, і кредит, якщо що, їй дадуть.

— Чоловікові точно не дадуть, — пояснює Галина. — У нього іпотека, крім того, він для друга брав у банку автокредит, а друг постійно затримував оплату. Загалом, кредитна історія зіпсована, а сума потрібна досить велика. І до кого з цим? До мене. Добре ще, що про мої заощадження та їхній справжній розмір ніхто не в курсі — живцем би не злізли.

Галина набралася рішучості і відверто сказала, що не хоче вішати на себе кредит.

І навіть навела аргументи: і «якщо що», і те, що лікарі свекрухи мають рацію, за кордоном тільки б гроші взяти, а результат не гарантований. Не втрималася і нагадала про те, як її саму «обробляли» перед реєстрацією шлюбу.

— Твоя мама тоді дуже боялася, що мені належатиме частина квартири, — дорікнула Галина чоловікові. — А я боюся, що мені доведеться платити ваш кредит. Так, ваш. І мама не моя, і в нас договір, якщо пам’ятаєш.

— Як ти можеш? — обурився і образився чоловік. — Йдеться не просто про гроші, а про життя людини! У таких ситуаціях не рахують!

— А в яких рахують? — запитанням на запитання відповіла Галина.

— Ну, хочеш, давай анулюємо наш шлюбний контракт?

— А мені це щось дасть? Якщо що, у мене буде все той самий кредит, хай і його половина. І іпотеку до погашення для покупки своєї квартири я взяти не зможу, а від твоєї мені дістанеться в кращому разі якась смішна частка. Ні, вибач, але ні. І з нотаріальною розпискою теж ні.

— Ну ти і… — чоловік перейшов до образ.

— Розлучитеся, — вважає Валентина. — Одужає свекруха чи ні, а ви розлучитеся.

— Значить, — міркує Галина. — Усе було правильно.

Чи можна було би в цій ситуації все ж взяти кредит, вимагаючи при цьому від чоловіка нотаріально засвідчене зобов’язання щодо виплати?

У кожній угоді, окрім грошей, має бути і моральний бік.