Я тільки почала звикати, що в мене немає батька, як мама знову вийшла заміж, для мене це був шок, я не хотіла, щоб з нами жила чужа людина, мама тоді мене посварила і сказала, що я така ж егоїстка, як і мій батько

Коли мої батьки розлучилися, мені було 7 років, я пішла в перший клас. Першого вересня вони ще разом відвели мене до школи, і я сподівалася, що це їх помирить, і ми знову житимемо всі разом, але відразу після лінійки тато поїхав, сказавши мені, що приїжджатиме до мене і забиратиме до себе на канікули.

Я тільки почала звикати, що в мене немає батька, як мама знову вийшла заміж. Для мене це був шок, я не хотіла, щоб з нами жила чужа людина.

Мама тоді мене посварила і сказала, що я така ж егоїстка, як і мій батько. Вітчим мені відразу не сподобався, але спочатку він добре ставився до мене, купував подарунки, намагався всіляко зі мною подружитися.

Але коли в мене з’явився брат, він різко змінив своє ставлення до мене, іноді, коли мама не бачила, він навіть міг мене образити. Коли я скаржилася мамі, вона не вірила і теж кричала на мене.

Коли стало зовсім погано, я розповіла про все батькові. Після того, як тато поговорив з вітчимом, стало трохи легше, але ненадовго, мабуть, він причаїв на мене образу.

Тоді тато вирішив забрати мене до себе, але на той момент він теж уже був одружений і тому не я захотіла жити з ним. Тоді він запропонував мені жити у бабусі, його матері, вона теж жила в нашому місті.

Тоді мені було десять років. Мама, дізнавшись про це, влаштувала нам скандал, сказала, що я ганьблю її перед сусідами та знайомими, і що якщо я поїду до бабусі, то вона ніколи не захоче мене бачити.

Але я все одно поїхала, сказавши мамі, що я повернуся додому тільки в тому випадку, коли там не буде вітчима. Але видно для мами він був важливіший, ніж я, тому що ми з нею бачилися дуже рідко.

Вона ніколи більше не говорила про моє повернення додому. До нас додому мама не приходила через бабусю, а зустрічала мене після уроків.

Вона питала, як справи, як навчання, і більше нам не було про що говорити. Зараз мені 25 років, бабусі вже немає 5 років, я живу в її квартирі, спілкуюся з батьком та його сім’єю, де я маю молодшу сестру, з нею ми дуже дружні.

З братом ми чужі люди, бо за ці роки бачилися лише кілька разів. З мамою, як і раніше, бачимося рідко, при зустрічах вона скаржиться, що вітчим п’є, але я так жодного разу і не почула, що вона шкодує, що я пішла.

Мені соромно про це писати, але вона для мене — чужа людина, яка колись мене зрадила. Тепер навіть не знаю, що саме відчуваю до неї.