— Я тобі дам — інтернат! — закричала вона, вриваючись до кімнати. — Я бачила, як там баба Клава живе, ворогу не побажаєш! Ти рідну матір у притулок зібрався здати, іроде?! Ольга зайшлася реготом: — О диво! До нашої мами Марії пам’ять повернулася, щойно про казенні харчі зайшла мова! Мамо, припиняйте цю комедію, а то дограєтеся до смугастого халата в закладі

— Невже тут не знайдеться для мене чистого куточка? Та бодай у сарай ведіть! Там, певно, чистіше буде, ніж у вашій спальні, — заскиглила свекруха, картинно тримаючись за одвірок.

Микита підкликав до себе Ольгу і почав їй щось настійно шепотіти на вухо. Жінка спочатку закотила очі, мовляв, «знову за рибу гроші», але потім таки поступилася: — Добре, зроблю.

— Ольго, де тебе чорти носять? — простогнала Марія Павлівна, намагаючись підвестися з крісла.

Невістки поруч не було, і жінку охопило сильне роздратування. Лікар їй казав: не хвилюватися, бо тиск підскочить під саму стелю.

Але Марію Павлівну такі дрібниці мало цікавили: вона понад усе любила вчити всіх життю і вважала, що без її «цінних вказівок» увесь світ піде за водою. Щоправда, Ольга, дружина молодшого сина, мала іншу думку і на випади свекрухи просто не зважала.

— Звісно, мамо Маріє, — відповідала молода й робила все по-своєму.

Марія, бачачи, що невістка чудово обходиться без її намов, ледь на стіну не лізла, щоб довести, хто в хаті найрозумніший. Нарешті вона вигадала підступний план…

Коли Ольга вкотре зробила все не за «інструкцією», Марія прикинулася, що їй зле. Викликали лікаря, той порадив берегти нерви й більше дихати свіжим повітрям.

Тільки-но подружжя виставило крісло на веранду й вийшло, як пролунав гуркіт: Марія «оступилася» й гепнулася головою об підлокітник дивана.

Микита злякався не на жарт і накинувся на дружину: — Ти ж бачила, що їй погано! Чому залишила саму?

— Ми разом вийшли, — нагадала Ольга, — бо я збиралася в аптеку за твоїм же списком. Ти чому не лишився?

Слухаючи, як син вичитує невістку, Марія потайки всміхалася: «Ось так тебе треба за живе брати! Тепер тримайтеся».

Вона полежала з заплющеними очима, послухала метушню навколо й переконалася: тільки в такому стані син ставиться до неї, як до кришталевої вази, а не танцює під дудку цієї нахабної дівки.

— Мамо, як ти? — голос Микити тремтів від переляку.

Марія довго мовчала, потім видала страдницький стогін. Випила води й зобразила на обличчі щирий жах:

— Ви хто? Де я? Що взагалі відбувається?

— Мамо, ти чого? — Микита мало склянку не впустив. — Це ж я, Микита, син твій!

— Микита? Мій син? Хіба в мене є діти? — Марія виглядала так, наче вперше бачить білий світ.

Син розгубився. Невже так сильно вдарилася, що рідну дитину не впізнає? Він миттю зателефонував старшому братові Іллі: «Приїжджай негайно, мати пам’ять втратила! І Леру бери!»

Марія тим часом «вивчала» обстановку. — Молодице, — звернулася вона до Ольги, — а тебе як величати? — Ольга я, — з готовністю відповіла та.

— От скажи мені, Ольго, — зашепотіла свекруха, — хіба це схоже на порядну хату? Навколо якийсь старий колгосп, пилюка, безлад! Якщо ти тут за господиню, то як ти до такого свинарника дім довела? Діти є?

— Поки немає, мамо Маріє. На ноги спершу стати треба.

— Ну й правильно, — схвалила свекруха. — А ти з братом моїм живеш чи як?

Ольга аж присіла. Вона не думала, що все так серйозно. Чи це вже… початок кінця? Молода жінка не вельми любила свекруху, але й зла їй не бажала. Вона спостерігала, як Марія приговорює від одного фото до іншого й бурчить:

— Оце що за мара? Господи, і де ж такі страшні беруться? — Це вона про весільні знімки невісток — Ольги та Валерії.

Невдовзі у двір в’їхала старенька «Нива». Старший син Ілля з дружиною Лерою теж потрапили під «роздачу». — А це що за краля? Теж така нечупара, як оця, що підлогу мити не вміє? — видала мати.

Лера, невістка зі стажем, на неприязнь свекрухи відповіла холодно:

— Іллюшо, з твоєю мамою все ясно. Поїхали додому, тут просто «артистка великих і малих театрів».

Час ішов, а Марія щогодини виснажувала Ольгу своїми іграми в «амнезію».

Микита, щоб не накричати на матір, тікав з дому під будь-яким приводом, лишаючи дружину наодинці з витівками «хворої». Нарешті терпець Ольги увірвався.

— Або ти займаєшся матір’ю сам, або я збираю речі. Чому все на мої плечі звалили? — виставила вона ультиматум чоловікові.

Микита, який завжди обирав шлях найменшого опору, раптом запропонував:

— Слухай, Олю, а може… може, маму в інтернат для престарілих оформити? Ну, вона ж не при собі, сама за собою не догляне, ми боїмося її лишати… Там фахівці, догляд…

Марія Павлівна, яка «випадково» гріла вуха під дверима, мало не впала.

— Я тобі дам — інтернат! — закричала вона, вриваючись до кімнати. — Я бачила, як там баба Клава живе, ворогу не побажаєш! Ти рідну матір у притулок зібрався здати, іроде?!

Ольга зайшлася реготом:

— О диво! До нашої мами Марії пам’ять повернулася, щойно про казенні харчі зайшла мова! Мамо, припиняйте цю комедію, а то дограєтеся до смугастого халата в закладі.

Микита довго не міг повірити, що мати так підступно його розігрувала. Але після цього Марії Павлівні довелося забути про плани вижити невістку з хати. Ольга такий «компромат» зібрала, що за сто років не відмиєшся.

Тепер тільки-но свекруха відкриває рота, щоб когось повчити, Ольга лагідно питає: «Мамо Маріє, ви часом адресу інтернату не забули? Бо можемо нагадати…»

Ось таку історію розповіла нам читачка Ольга. Як то кажуть у народі: «Хто хитрує, той сам себе й лікує». Часом варто лише натякнути на «зміну декорацій», як усі вигадки розвіюються, наче дим над хатою.

А як ви вважаєте, чи припустимо так маніпулювати почуттями дітей, щоб привернути до себе увагу? Чи, може, у старій жінці просто говорила самотність? Як би ви вчинили на місці Ольги?