Я важила близько 48 кг при зрості 170 см, потім 43 кг, мама всіляко мене лаяла за такий вигляд, говорила, що це страшно і огидно, я зірвалася і стала їсти, як не в себе, все підряд без розбору, зараз важу близько 70 кг, зжеру батон хліба за раз, після тарілки борщу, а мама скаже: «Ну, а що ти таке з’їла?», а те, що за пару годин до цього я вминала тарілку вівсянки на молоці з родзинками, рясно посипану цукром це майже нічого

Мені 25 років. Я одержима худорлявістю, для мене немає нікого кращого за худеньких. Протягом двох років я і сама залишалася такою, тримала себе в їжакових рукавицях, навіть у якийсь момент здавалося, що їжа не потрібна взагалі.

Важила близько 48 кг при зрості 170 см, потім 43 кг. Мама всіляко мене лаяла за такий вигляд, говорила, що це страшно й огидно, але ні про яке звернення до лікаря не йшлося. У результаті наприкінці 2020 я зірвалася і стала їсти, як не в себе, все підряд без розбору. Зараз важу близько 70 кг.

Отже, я стала жирна, але здаюся собі вдвічі більше Тесс Холлідей, плюс у мене весь жир скрізь, але груди ні на сантиметр не збільшилися. До того ж з’явилися невеликі, але неприємні проблеми зі спиною, серцем, але найстрашніше — комплекс жирної потвори, просто нестерпна відраза до себе та страшна депресія.

На тлі цього рідко виходжу з дому, не звертаю увагу на зовнішній вигляд, ношу один і той же одяг (все одно жирна) з друзями не бачуся (брешу, що зайнята). Про кохання взагалі й мови бути не може — не варта, працювати теж не можу, бо за найменшого стресу (навіть похід у магазин, поїздка у транспорті) — починається паніка, оскільки починаю думати про те, яка я потворна.

Ну, а мама що? А мама рада, що донечка нарешті їсть, а все інше, їй все не має значення, головне дочка до відвалу черево набиває.

Заохочує мене постійно в ненажерливості: зжеру батон хліба за раз, після тарілки борщу, вона скаже: «Ну, а що ти таке з’їла?». А те, що за пару годин до цього я вминала тарілку вівсянки на молоці з родзинками, рясно посипану цукром це майже нічого.

Божеволію від того, що мій рот постійно набитий їжею і я не можу це контролювати, коли я їм, я заспокоююся, таке умиротворення.

Сама до лікаря піти не можу, грошей немає, і психологічно важко себе змусити, хоча в глибині душі розумію, що потрібна консультація фахівця, я так втомилася від цього, сил просто немає.

Ненавиджу себе за те, що така безвольна ганчірка, яка не вміє контролювати елементарні інстинкти, бридко і гидко від себе і від байдужості матері.