Як чудово, що я потрапив у цю сім’ю! Тесть — бізнесмен, правда, не олігарх, але котедж нівроку, машина є. Гроші теж водяться. Сам він якийсь дрібний, непоказний, та й на роботі цілими днями

— Як же мені пощастило! — думав Артем, розлігшись на ліжку. — Зараз молода дружина сніданок приготує. Як чудово, що я потрапив у цю сім’ю! Тесть — бізнесмен, правда, не олігарх, але котедж нівроку, машина є. Гроші теж водяться. Сам він якийсь дрібний, непоказний, та й на роботі цілими днями пропадає. Я його тільки вечорами бачу, і то мигцем.

— Артеме, ходімо снідати! — зазирнула до спальні молода дружина. — Вже йду, кохана!

Він неквапливо вмився і зайшов у простору кухню. На столі парувала кава, лежав дорогий сир, цукерки, шматочок торта. Артем із насолодою втягнув носом аромат, що линув із чашки.

— Сонечко, крапни трішки, для аромату. Дружина миттю дістала з холодильника пузату пляшку з міцним запашним напоєм і щедро хлюпнула в каву.

І тут на кухню зайшла Софія Петрівна, господиня котеджу, а за сумісництвом — теща Артема. Жінка була статна, з характером, про таких кажуть: «Коня на скаку зупинить».

— Що це ви з самого ранку починаєте? — суворо запитала вона, змірявши зятя поглядом.

— Мамо, це ж лише кілька крапель для аромату, — сяйнув фірмовою усмішкою Артем і додав медовим голосом: — Як ви сьогодні чудово виглядаєте!

А про себе подумав: «Цю “залізну леді” ніякими компліментами не проб’єш. Ну нічого, я тебе ще навчу зятя поважати».

— Ви б краще ділом яким зайнялися, — продовжувала бурчати теща. — Вже тиждень боки в ліжку відлежуєте.

— Мамо, у нас же медовий місяць! — надула губки донька.

«Ну, тещо, ти вже зовсім совість втратила! Не для того я на твоїй дочці одружився, щоб горбатитися», — майнула думка в Артема.

— Рито, батько сказав, що з понеділка ви до нього на роботу виходите, — наче прочитавши його думки, відрізала Софія Петрівна.

— Звісно, мамо! — миттю відповів зять замість дружини, а сам уже прикидав: «Пора бізнес тестя до рук прибирати».

— Мамо, так сьогодні ж субота, — спробувала заперечити донька.

— Батько і по суботах працює, — відрубала мати, але потім трохи пом’якшала: — Гаразд, до понеділка відпочивайте!

Теща вийшла, і молодятам вдалося спокійно поснідати.

Медовий місяць тривав. Артем одразу відмовився від весільної подорожі, мовляв, хоче провести весь час лише зі своєю коханою в затишному сімейному гніздечку.

А насправді просто не хотів показуватися на людях із такою простачкою, як його дружина. Він був упевнений: скоро настане час, коли він прибере бізнес тестя до своїх рук. Ось тоді й почнеться те життя, про яке він мріяв.

«Бурчання тещі поки можна й потерпіти. Вона хоч і твердошкіра, але доньку свою любить, значить, і зятя шануватиме. Зате дім у них — повна чаша.

Треба дружині натякнути щодо машини, а то її «Пежо» — це несерйозно. Підбурю її, щоб тесть цю іграшку на нормальний позашляховик поміняв, і бажано на мене оформив. Має ж у улюбленого зятя бути солідне авто».

Вихідні пролетіли, і все сімейство, включаючи зятя, вирушило на завод, що належав тестеві.

Ця власність дісталася Федору Трохимовичу у спадок від батька. Підприємство було чималим, там працювало понад тисячу людей.

На ранкову нараду Федір Трохимович зайшов разом з усією родиною. Софія Петрівна одразу сіла на своє звичне місце за столом — вона займала на заводі серйозну посаду.

А сам власник представив решту: — Знайомтеся! Моя донька — Маргарита Федорівна. Мій зять — Артем Сергійович. Поки що вони обійматимуть невисокі посади, а далі — як себе покажуть.

Риту відправили в бухгалтерію. А Артему тесть сказав прямо:

— Попрацюєш майстром у механічному цеху. Кожен рік буду підвищувати. Ти мусиш зрозуміти виробництво з самих низів. Якщо станеш моїм наступником, то тільки гідним, або не станеш зовсім.

Тон тестя Артему не сподобався, але він промовчав.

Почав Артем працювати на найнижчій керівній посаді. Поводився з підлеглими по-хамськи, ніс себе високо. З іншими начальниками цехів тримався зверхньо.

Але начальнику цеху, де він працював, такий майстер був на руку. Адже дружина в нього — у бухгалтерії, теща — кадри й охорону тримає, а тесть — взагалі власник заводу.

Будь-які проблеми можна через цього зятя вирішити. От він і нахвалював нового майстра перед Федором Трохимовичем.

А Артем продовжував нахабніти. Єдине, що його дратувало, — це теща, яка ставилася до нього з якоюсь недовірою та зневагою. Вирішив він при нагоді поставити її на місце. І такий випадок невдовзі трапився. От тільки вийшло з того зовсім не те, на що сподівався Артем.

Рита працювала в заводській бухгалтерії. Колектив там був суто жіночий. Лише програміст, який відповідав за всю оргтехніку, був хлопцем. Юрко.

Далеко не красень, скоріше, типовий «ботанік» в окулярах. Але щось тягнуло Риту до нього. З ним було цікаво говорити, у ньому не було тієї пихи, яка аж через край била з її красеня-чоловіка.

Але ж колектив жіночий, язики довгі. Тут тобі красуні незаміжні, а тут — якась сіра мишка, у якої чоловік-красень і тато — власник заводу, а вона ще й програмісту очі будує.

Звісно, відкрито сваритися з Ритою ніхто не наважувався, але ж інтриги ніхто не скасовував.

У Юри був свій кабінет, заставлений комп’ютерами та принтерами. Вхід — прямо з великої зали, де сиділи бухгалтери.

Хлопець недавно закінчив інститут і в програмуванні розбирався блискуче, як, власне, і в багатьох інших речах. Сама Рита вчилася на заочному, закінчувала лише другий курс. От і бігала до Юрка з усіма питаннями — і по роботі, і по навчанню.

Якось, коли вони сиділи в нього в кабінеті й мирно обговорювали курсову, увірвався її чоловік. Очі його горіли злістю.

— Артеме, що сталося? — підвелася зі стільця Рита. — Сиди! — гавкнув той.

Юрій кинувся на допомогу, але миттю опинився на підлозі. Вагові категорії були надто різні.

— Ще раз побачу вас разом… — злісно процідив крізь зуби Артем.

— Ти що робиш?! — кинулася до нього Рита.

— Йди на своє робоче місце! — він грубо виштовхнув дружину з кабінету.

Потім підійшов до програміста, який ледве підвівся: — Сподіваюся, ти все зрозумів.

Артем вийшов із кабінету і, не звертаючи уваги на заплакану дружину, покинув залу.

З перекошеним від люті обличчям він прямував до свого цеху, коли його перестрів охоронець:

— Артеме, тебе Софія Петрівна, теща твоя, кличе.

— Що їй треба?

— А ти піди й дізнайся.

З тим самим виразом обличчя він зайшов до кабінету тещі.

— Зятьку, ти що витворяєш? — різко запитала вона. — Берегів не бачиш?

— Це ваша донька берегів не бачить!

— Ти, я бачу, людської мови не розумієш? — на обличчі Софії Петрівни проступило роздратування.

— Та йдіть ви!.. — і зять загрозливо підняв руку.

І тут раптом кабінет перевернувся перед його очима, стеля помінялася місцями з підлогою, і він опинився на килимі, боляче вдарившись боком. — Швидко встав! — пролунав короткий наказ тещі.

Артем насилу підвівся, тримаючись за забите місце. — Сподіваюся, урок засвоїв? — уже спокійніше промовила Софія Петрівна. — А тепер марш на робоче місце.

Наступної миті зять вилетів із кабінету, ледь не збивши з ніг співробітників у коридорі. Похнюпивши голову, Артем поплентався в цех, насилу усвідомлюючи, що щойно відбулося.

Чутки про надзвичайні події в будь-якій організації розлітаються швидше за вітер. Він сидів у кімнаті майстрів, коли туди зайшов літній колега:

— Що, Артеме, кажуть, ти з тещею побився? Дарма! Вона в молодості майстром спорту із самбо була.

— Та пішов ти…

Увечері відбулася сімейна рада. Першим слово взяв господар котеджу:

— Сьогодні сталося два неприємних інциденти, і обидва — за участю Артема. До його появи в нашій родині нічого подібного не було. Вважаю, що його за ці вчинки треба покарати. До того ж, він повинен усвідомити свою провину й вибачитися перед дружиною та тещею.

— Я — вибачатися?! — зять аж підскочив від обурення.

— А як ти хотів? — вступила в розмову теща. — Нашкодив, як кіт, то май сміливість відповідати!

— Ви що, мене за хлопчика маєте?

— А ти і є хлопчик, — спокійно відповіла Софія Петрівна. — Дурний, пихатий хлопчисько.

— Ах так? Тоді ноги моєї у вашому домі не буде! — він вичікувально подивився на свою молоду дружину.

Та плакала, витираючи сльози хустинкою, але мовчала. Артем, скрегочучи зубами, розвернувся і пішов геть.

Наступного дня він подав дві заяви. Одну — у відділ кадрів на звільнення, другу — в РАЦС на розлучення.

Життя родини поступово увійшло у звичну колію. Рита продовжила працювати в бухгалтерії заводоуправління. Вона не сумнівалася, що сама не залишиться.

Навколо неї почало крутитися багато гарних неодружених хлопців, але їй чомусь все більше подобався Юрко. Він, звісно, не такий красень, «ботанік», одним словом, але ж із ним так цікаво і спокійно.

Ось так і буває: женуться люди за багатством та красивою картинкою, і втрачають совість.

А ви як гадаєте, чи варто було Риті одразу розгледіти справжню сутність Артема, чи кожному потрібен свій гіркий досвід?