Як подумаю, що спочатку наберу десяток кілограм, потім носишся в лікарню щотижня , потім всі ці моменти, які пов’язанні з появою дитини, постать безповоротно зіпсована, спиш по 3 години на день, часу на себе зовсім немає, дитина репетує, груди болять, памперси

Сподіваюся на розуміння та обґрунтовані відповіді, а не просто поради «ти винна, бо всі так роблять». Мені 23 роки, чоловікові 33 роки. У стосунках ми четвертий рік. Нещодавно побралися. І, звичайно, кохаємо одне одного.

Проблема в тому, що  він хоче дітей. Каже, що у нього відповідний вік та всі можливості у нас є (фінанси, житло тощо). А я не хочу зараз мати дітей, навіть планувати їх поки що не хочу.

Як подумаю, що спочатку наберу десяток кілограм, потім носишся в лікарню щотижня (суцільні аналізи, обстеження), потім всі ці моменти, які пов’язанні з появою дитини, постать безповоротно зіпсована, спиш по 3 години на день, часу на себе зовсім немає. Дитина репетує, груди болять, памперси.

Загалом, ще довго можу перераховувати мінуси цього рішення (завести дітей). Я у цьому тільки мінуси і бачу. А я цього не хочу. Я молода і красива дівчина, струнка, йду кар’єрними сходами, мрію почати свій бізнес і рухаюся в цьому напрямку.

І я не хочу все це втрачати заради мінусів, описаних вище. Моє питання: «як вбити у свою голову, що «діти це добре»? Як зрозуміти, що є ще плюси? Що діти – це не хрест на собі.

З чоловіком не спілкувалися на цю тему, бо знаю, що він образиться. На всіх святах, де збираються всі родичі, тільки й обговорюємо цю тему.

Свекруха взагалі очікує, що в нас буде декілька дітей, двоє, й навіть троє. Чоловік посміхається та каже, що дуже цього хоче. А я навіть не знаю що робити. Адже боюся, що коли він дізнається, що я взагалі не хочу дітей, то можливо почне собі шукати ту жінку, яка буде мріяти про дітей.