Яка ж була їхня радість, коли виявилося, що брат на платному ставку ловив і зловив не карасів, а коропів і навіть осетра! Ось чому він рибу чистив за сараєм — щоб не бачили. Та й у кілька пакетів загорнув, та забути боявся, але все одно забув

Останніми роками Тетяна щось розлюбила приймати гостей. Вони з Костею вже на пенсії, мабуть, вік. Улітку на дачу до них завжди раніше на кілька днів приїжджав молодший брат чоловіка Анатолій із дружиною Галиною, і вони непогано проводили час.

А от останні років п’ять, як онуки з’явилися, якось не виходило — то Тетяні з Костею онуків привозили, то в Анатолія не виходило.

Але на це літо донька з чоловіком і дітьми не приїхала, і Таня запропонувала:

— Костю, ви зовсім із братом не спілкуєтеся, треба їх у гості запросити.

Анатолій запрошенню зрадів:

— Ну так, ми ж рідня, а як чужі скоро станемо! Кажи, брате, що привезти, ми з Галинкою в п’ятницю до вас на всі вихідні!

Костя зрадів, хоча вони останнім часом спілкувалися лише телефоном або так, на вечір зустрічалися. Відвикли тепер люди до рідні з ночівлею їздити, не заведено.

Несподівані гості

Анатолій із Галею приїхали на пристойно завантаженій машині. Костя навіть здивувався:

— Ти чого це стільки всього привіз? У нас усе є, брате, я тобі сказав нічого не треба, сам приїхав і чудово.

— Та це Толя риболовлею останнім часом захопився, він човен гумовий і снасті поклав. По карті подивився, що поруч є місця, де рибалять.

— Ні, ми не любимо, я думав, ми посидимо за столом, у ліс разом сходимо погуляти, у нас місця гарні. Ну і просто поговоримо, позгадуємо, — здивувався Костя.

— Нііі, ми ліс не дуже любимо, погода гарна, а нам треба відпочити гарненько, ми ж іще не на пенсії, як ви, — розсміялася Галя.

Увечері вони повечеряли і рано лягли спати, адже вранці рано вставати на риболовлю.

— Ти що, теж рибу ловити полюбила? — здивувалася Тетяна, намагаючись позбутися відчуття, що їх використовують як безкоштовний готель, де все включено, а не з ними поспілкуватися приїхали.

— Нііі, я буду осторонь купатися і засмагати, від побуту хочу відпочити, — мило посміхнулася Галина.

Уранці вони поїхали рано, щільно поснідавши й узявши із собою бутерброди на перекус. Але на обід усе одно повернулися голодні й втомлені, тому після обіду чистили рибу, яку зловили, нарікаючи, що стомилися.

А потім одразу пішли відпочивати.

Несподівана знахідка

Другий день минув приблизно так само — Таня готувала і мила посуд, а Костя лише кількома фразами з братом перекинувся, якось і говорити було ні про що.

— Не забути б рибу, удома посмажимо, смакота, а то ми не встигли затаритися, до вас поїхали, а вдома порожній холодильник, — поскаржився Толя.

Потім вони поспішили, човен після просушування ледве склали в машину. Поспішили й поїхали без риби, а Таня з Костею подивилися одне на одного й розсміялися.

— Точно Галинка сказала, що вони в нас відпочили, як у санаторії, зате я втомилася від готування і холодильник спорожнів. Видно, ми стали старі, але я тепер точно знаю, що гостей з ночівлею запрошувати я більше не хочу, — заявила Таня.

— І я теж, до речі, а давай посмажимо рибку, яку братик наловив, я правда не бачив, що він зловив, — запропонував Костя.

Яка ж була їхня радість, коли виявилося, що брат на платному ставку ловив і зловив не карасів, а коропів і навіть осетра! Ось чому він рибу чистив за сараєм — щоб не бачили. Та й у кілька пакетів загорнув, та забути боявся, але все одно забув!

Уранці Костя зателефонував Толі:

— Привіт, брате, спасибі за гостинець, ми так зрозуміли, що це ви нам рибку залишили, як подяку за відпочинок як у санаторії? Дякую, братику, потішив пенсіонерів, сто років не їли осетрину…

— Ви що, все з’їли? А я то думав на наступні вихідні наскочити, ми ж майже не поспілкувалися, — з образою сказав Анатолій.

— Усе не з’їли, голову й хвіст осетра на супчик залишили, приїжджайте, — з усмішкою запросив Костя.

Але брат із дружиною чомусь так і не приїхали. Теж напевно старіють, гостей приймати важко, та й у гості з ночівлею теж їздити іноді невигідно. Особливо коли осетра забудеш, а його з’їдять!

Родинні стосунки — це ніби тендітний механізм, який потребує уваги та взаємної поваги.

Чи завжди варто зберігати родинні зв’язки, якщо вони перетворюються на гру в одні ворота, де одні лише беруть, а інші — віддають?