Якби ти більше часу приділяла родині, якби не працювала з таким завзяттям, не отримувала б зарплату значно більшу за мою, то у нас все було б нормально і я б не пив

Ольга з Ромкою розписалися перед останнім курсом університету. Просто розписалися в РАЦСі без свідків в урочистій обстановці. Влітку вони залишилися ремонтувати свій гуртожиток.

Ольга жила в кімнаті сама, сусідка поїхала на канікули. Роман нелегально підселився до неї. Після реєстрації шлюбу комендант гуртожитку цілком законно виділив їм окрему кімнату.

Молоді були щасливі. Ще б пак, вони заробили грошей, трохи приодяглися і відклали про запас, оскільки розраховували тільки на свої стипендії, підробляти на останньому курсі не вийде.

Батьки сильно допомогти не могли, тільки іноді продуктами. І Ольга, і Роман були з сільської місцевості. У Ольги — мати, бабуся, два молодших брати і батько, що випивав.

У Романа — батьки, ніби й працьовиті, але вибитися з потреби не могли. Роботи в селі немає, їхати кудись далеко від дому на роботу – батько не придатний. Він насилу ходив, боліли ноги. Окрім Романа ще троє молодших дітлахів.

Але хто в такому віці сильно страждає через відсутність фінансів? Ось і Ольга з Романом не страждали. Вони вірили, що все найкраще у них попереду!

Після навчання молоді економісти влаштувалися на одне підприємство, але, пропрацювавши пів року, Ольга зрозуміла, що треба шукати іншу роботу, цікавішу, з можливістю зростання, а головне, дорожчу.

Роман був проти, його все влаштовувало: нічого, що зарплата не дуже, зате спокійно.

Треба зауважити, що вони були дуже різні за характером. Ольга — імпульсивна, часом різка, сміливо дивилася в майбутнє і не боялася змін. Роман — навпаки, спокійний, постійний, не любив, коли його ставлять перед вибором.

Жили молоді на орендованій квартирі. Ольгу цей факт страшенно дратував. Вона, як усяка нормальна жінка, мріяла мати власну житлоплощу. Дружина розуміла, що з їхніми зарплатами доведеться довго збирати на мрію.

Чоловік дивувався.

— Що тебе не влаштовує? Хазяйку майже не бачимо, переказуємо їй гроші і все. Тобі ж треба все одразу, зберемо колись, потерпи!

Ольга іноді жартома повторювала фразу: «Хороший ти мужик, Ромко, але боїшся літати!»

Всі ці дрібні непорозуміння не заважали їм кохати одне одного.

Ольга все ж звільнилася, їй вдалося влаштуватися на підприємство, яке тільки-но відкрилося. Роман залишився на колишньому місці.

У дружини почалося шалене, але цікаве життя: поїздки, переговори, зустрічі з діловими людьми. Підприємство стрімко розвивалося, і Ольги кар’єра швидко йшла вгору.

Спочатку їхнє сімейне життя залишалося колишнім. Вони разом ходили в театр, у гості, виїжджали з друзями на природу, просто сиділи ввечері удвох, притулившись одне до одного і мріяли про дитину.

Потім Ромко став віддалятися. Ольга вдома починала розповідати про свою роботу, про вдалу справу, а він не хотів слухати, сердився і сідав до комп’ютера, одягнувши навушники.

Одного разу дружина похвалилася, що отримала солідну премію і скоро вже збере на початковий внесок. Роман розлютився і пішов з дому, грюкнувши дверима. Повернувся він пізно вночі в нетверезому стані.

Сімейне життя почало давати тріщину. Вечорами вдома подружжя разом вечеряло і розходилося по різних кутках. Ольга все частіше напрошувалася у відрядження. Вдома стало зле. Чоловік пристрастився до випивки, починав з пінного, потім, як вийде. Дружина намагалася утримати його, вмовляла зупинитися, але, на жаль…

Найцікавіше, що винною він вважав Ольгу: «Якби ти більше часу приділяла родині, якби не працювала з таким завзяттям, не отримувала б зарплату значно більшу за мою, то у нас все було б нормально і я б не пив».

Ольга любила і шкодувала його, їй було боляче дивитися, як він опускається. Але кидати роботу, на якій вона змогла утвердитися і від якої отримувала задоволення, теж не могла.

А потім у Ольги на роботі почалася чорна смуга. Вона помітила, що бос став якось підозріло до неї ставитися. Почалися прискіпливі перевірки її роботи. Вона всією шкірою відчувала, як розжарюється атмосфера навколо. Ольга губилася в здогадах.

Нарешті, втомившись від недомовок, вона запитала у свого боса: «В чому справа? Що я зробила не так?»

Спочатку він не хотів говорити, але потім зізнався, що ось уже два місяці йому поштою приходять анонімки, в яких хтось звинувачує її у шкідництві підприємству, таємному пияцтві й аморальній поведінці під час відряджень.

Ольга була в шоці! Вона ніколи не думала, що у неї є вороги. Ольга заплакала і поклялася босу у своїй абсолютній благонадійності.

Він відповів, що вірить їй, все ж стільки користі вона принесла за час своєї роботи. Він вже давно намагається з’ясувати, хто ж автор цих мерзенних анонімок? Було б легше знайти наклепника, якби той писав з телефону. Відомо лише, що надруковані листи надсилають з різних поштових скриньок нашого міста.

Вдома Ольга впала на диван і розридалася. Чоловік захвилювався. — Що сталося? Хто образив?

Дружина, схлипуючи, розповіла йому все. Роман мовчав, а потім раптом зблід і вибіг на вулицю, голосно грюкнувши дверима. У цей момент Ольга зрозуміла, хто так сильно хотів, щоб на роботі до неї втратили довіру і звільнили, як неблагонадійну.

Ця людина була її коханим чоловіком!

«Як він міг дійти до такої підлості? Невже він заздрив їй до такої міри?» — думала вона.

У неї не залишилося сумнівів, що головною причиною були заздрощі. У той час, коли чоловік спокійно животів на своїй некурній роботі, вона, навпаки, пішла вгору, у неї з’явилося почуття впевненості в собі та в завтрашньому дні.

Виявляється, всі досягнення дружини для чоловіка були як ніж у серце. Він міг би спробувати змінити своє життя на краще, але Роман рівно сидів на своєму місці й вирішив змінити її життя на гірше, пішов легким шляхом!

Коли чоловік наступного дня повернувся додому, Ольга одразу зрозуміла — він про все здогадався. Вона спробувала поговорити з ним, але розмови не вийшло. Роман то плакав і просив вибачення, то раптом починав на неї кричати і звинувачувати в усіх своїх проблемах.

На роботі Ольга чесно назвала босу ім’я наклепника. Він був здивований, але повірив.

Наступного дня вона подала заяву на розлучення.

***

Минуло вісім років.

Ольга так і працює на своєму підприємстві, де її цінують і поважають. Вона давно купила собі квартиру, але живе сама. Ольга так поки й не знайшла своєї людини. Та й часу немає на пошуки: все робота, відрядження і знову робота.

Роман після розлучення з нею одружився на самотній жінці з 5-річним хлопчиком, жив у неї. У них народився ще один хлопчик. Вони прожили років п’ять, потім розійшлися через його пияцтво. Нібито він поїхав до себе на малу батьківщину.

Ольга в глибині душі почувається винною в його нескладеній долі, може, вона тоді погарячкувала?

Може, треба було пробачити?

І сама собі відповідає, що таке не можна прощати!

Ця історія — гірке нагадування про те, як тендітною може бути любов, якщо вона будується на нерівному ґрунті. Заздрість — як отрута, що повільно, але невідворотно руйнує все навколо, особливо коли вона ховається за спиною найріднішої людини.

Нехай нам всім вистачить мудрості вчасно розпізнати, що є справжнє, а що — лише отруйний бур’ян.

А як ви вважаєте, чи можна пробачити таку зраду, чи вона руйнує стосунки назавжди?