— Їж і пішли, – сказала вона таким гіпнотичним голосом, що не тільки собака почала їсти, а й сам лікар потягся до столу, де в нього лежали собачі консерви

О десятій годині, під час наради, Каті задзвонив телефон.
— Алло, хто це? – роздратовано спитала дівчина.

— Це Ольга Андріївна, – голос хатньої робітниці і без увімкненого гучного зв’язку чула вся рада директорів.

— Це наша нова хатня робітниця, – нервово посміхаючись, сказала Катя, прикривши динамік пальцем, але навіть він не зміг заглушити важкий командирський тон.

— Катерино, у вас тут одне колесо майже лисе, дошипування зробити?

Чоловіки, з яких складалася майже вся рада директорів, здивовано переглянулися.

— Робіть, – сказала Катя і хотіла скинути виклик, але вона ще спитала:
― А задній лівий диск треба правити. Мені самій зайнятися чи віднести колесо до шиномонтажу?

Катя готова була провалитися на місці, а по кабінету розлетілися перешіптування.

― Хто це там над Катериною Валеріївною сміється?! – загримів телефон так, що в кабінеті повисла тиша, що порушується лише звуком кадиків, що смикаються.
Катя полегшено видихнула.

— Робіть, як вважаєте за потрібне, – відповіла вона і скинула виклик.

Перед цим у динаміці почувся звук заліза, що випрямляється. Покінчивши з колесами, робітниця вирушила за якоюсь Асті, яку лікував від собачої депресії приватний ветеринар.

Містом жінка пересувалася виключно пішки: по-перше, це корисно для вестибулярного апарату, а по-друге, широкий крок Ольги Андріївни не зміг би переплюнути жоден громадський транспорт із усіма цими пробками.

У прийомній ветеринара стояв страшний шум, гавкіт, цвірінькання і навіть кінське іржання. Звірі, що зібралися тут, істерили.

Якби не повідці та клітки, вони б із радістю розірвали одне одного. Коли на порозі з’явилася Ольга Андріївна і голосно сказала: «Тихо!», настало раптове порозуміння між усіма тваринами, якому позаздрив би сам Ной, запрошуючи тварин на ковчег, а у двох бульдогів пройшов запор, з яким їх сюди привели.

Дівчина-адміністратор вже потяглася до тривожної кнопки, коли побачила цю велику жінку.

― Де мені знайти Асті? – поцікавилася зовсім спокійно Ольга Андріївна.
— Вона у психотерапевта, – відповіла дівчина і вказала на двері.

У кабінеті Ольга Андріївна побачила той пуделя, що лежить на шовковій подушці поряд з недоторканою мискою дорогого собачого корму. Поруч із нею крутився маленький вусатий лікар, який умовляв собачку поїсти.

— Асті? – звернулася жінка до собачого лікаря.
Той нервово замотав головою.

— Леопольде Валентиновичу, – прошепотів він.
— Та я про собаку.

— Ах так, це Асті, – показав лікар на песика.
— Я її забираю.

— Ні-ні, що ви! – запротестував лікар, – не можна! Вона цілий день нічого не їла, – він підібгав губи, наче вибачаючись, за те, що досі не досяг результату, – ось якщо ви сплатите ще добу… Упевнений, я зможу досягти прогресу!

Ольга Андріївна відсунула лікаря, який стояв на шляху, одним мізинцем і підійшла до собаки:
— Їж і пішли, – сказала вона таким гіпнотичним голосом, що не тільки собака почала їсти, а й сам лікар потягся до столу, де в нього лежали собачі консерви.

Повідця у Ольги Андріївни не було, Асті чудово вміщалася в кишені її плаща — там собаці було тепло, сухо та пахло фаршем.
На пошті жінці відмовлялися видавати посилку без підпису одержувача. Жінка поважала представників робітничого класу і, як її не провокували на конфлікт оператор та директор поштового відділення, вона була чемна. Коли ситуація вже, здавалося, зайшла в глухий кут, а план Каті активно втілювався в життя, Ольга Андріївна дістала свій головний козир.

Невеликий скруток з фольги ліг між оператором і жінкою. Коли жінки по той бік перегородки почали сповіщати про те, що вже викликають поліцію, Андріївна швидко розгорнула фольгу, яка приховувала пластиковий контейнер. Коли вона відкрила кришку, розповсюдився приємний аромат. Гарячі котлети, з яких сочився сік, затьмарили всіх. З ладу вийшли всі три оператори та одна представниця банку.

Підписи були поставлені директрисою, а посилка видана протягом десяти секунд.
Ольга Андріївна ніяк не могла збагнути: чому вечеря має бути приготовлена ​​перед батьківськими зборами — все ж охолоне. Та й школа Павла була за тридцять кроків від пошти, а господарський будинок — в іншому кінці міста.

Вона не знала про підступність Каті, яка хотіла таким чином її вимотати. Крок довелося пришвидшувати. Ольга Андріївна набрала певну швидкість і тримала її до самого будинку. Дорогою вона зайшла до гіпермаркету і, не зупиняючись, закупила всі необхідні продукти. Із вечерею проблем не виникло.

А ось прання вивело жінку із рівноваги. Форма, в якій зранку Павло йшов на пробіжку, була чиста і зовсім не пахла потом, як у старій рекламі. У голову домогосподарки закралися сумні думки, які вона вирішила не ворушити до певного часу.

На збори вона прийшла хвилину на хвилину. Батьки вже сиділи за партами, як школярі (по двоє). Ользі Андріївні з її комплекцією було виділено підвіконня. Вчителька розповідала про майбутні контрольні роботи, творчий розвиток учнів та великі плани на майбутній навчальний рік.

Всі ці теми мало відрізнялися одна від одної – скрізь йшлося про нові фінансові збори. Щоразу, коли вчителька називала нову кругленьку суму, у класі лунало сумне поскулювання. Коли жінка почала перераховувати імена учнів, що відстали, і мова зайшла про Павла, з кишені Ольги Андріївни почулося грізне гарчання.

— Ольга Андріївно, ви не могли б заспокоїти свій плащ?! ― не витримала педагог.
— Перепрошую, просто йому не подобається, що ви називаєте Павла ледарем. Запевняю, до хлопчика просто треба знайти підхід! Кишеня гавкнула.

― Ми не можемо шукати підходу до кожного учня окремо!
— Нісенітниця якась! – невдоволено сказала вона, – і що? Дитині ось так вчитися? Без милості вчителів? Що ж мені все зрозуміло. Я сама його знайду! А треба буде — і до вашого класу знайду!

Кишеня вже гавкала. Але тільки-но Ольга Андріївна кинула в кишеню котлету, одразу стало тихо. Після цього жінка забрала Павла, який чекав у сусідньому класі, посадила його на плечі і пішла додому — закінчувати виконання доручень господині.

Увечері Катя та Павло поспішали додому. Вони зустрілися після роботи і разом зайшли до магазину за пляшкою ігристого, щоб відсвяткувати провал Ольги Андріївни.

— Знаєш, а вона мені навіть почала подобатися, – сказала раптом Катя в таксі. — Ти бачив би, як заткнулися всі ці чоловіки, коли вона на них гаркнула телефоном. Уявляю, що було б, якби вона поспілкувалась наживо з нашим постачальником, який уже три місяці затягує постачання матеріалів і сміється мені в обличчя, не соромлячись.

― Та вже. Уявляю. Але ж ти сама розумієш, що вона нам не підходить. Жодного контролю за нею, суцільне самоврядування. А її їжа? Це ж жах! Я весь день страждав через ці котлети! Обійшов усі їдальні, але так і не знайшов нічого схожого — суцільна вода та соя! А ці її повчання! Мені сорок років, і я досяг всього, а вона хто? Домробітниця! І ще сміє мене вчити чогось!

― Знаєш, я тут вбила її дані в інтернет…
— Так-так, щось брудне знайшла?

— Ні. Лише невелику статтю про неї з минулого сторіччя. У ній йдеться про те, що вона йшла за підозрою як подвійний агент під час кризи. Щось, пов’язане зі зброєю, я не вдавалася до подробиць.
― Хм. Ось про це я й говорю. Нам потрібно щось простіше. Студентку якусь…

— Хрону тобі, а не студентку, зрозумів?
Вони не помітили, як під’їхали до свого будинку, бо їхній будинок більше не був схожий на те, що вони залишали вранці.

Його з усіх боків оточила важка техніка у вигляді автрокранів, стріли яких були спрямовані на дах їхнього котеджу.

― Що відбувається?!! – вилетіла з таксі Катя.

Ольга Андріївна стояла на даху будинку і керувала процесом: «Туди!!!» ― перекрикувала жінка рев величезних моторів та гідравлічні установки.
Будинок висів у повітрі і… розвертався.

— Мамо! Мамо! Дивися, я наш будинок підняв! – кричав із кабіни кранівника задоволений Павло.
― Ти що там робиш?!!! Злазь! – кричала шокована Катя.

— Не хвилюйся, мені дядько дав трохи покермувати, Ольга Андріївна домовилася!
— Боже, Пашка, я цього не винесу, – зображала непритомність Катя.

Нарешті будинок розвернувся на сто вісімдесят градусів і став на фундамент. Коли вся техніка роз’їхалася, Ольга Андріївна спустилася з даху та підійшла до господарів.
— Все. Тепер у вас повний Фен-шуй, – витирала вона руки об фартух.
― Що ви наробили?!!! – репетував, зриваючи горло Павло.

― Від того, де буде розташована спальня в будинку, багато в чому залежить вплив позитивної енергії «ци» — прочитала вголос  вона рядок із керівництва по Фен-шуй, який вийняла з кишені. ― Тепер у будинку буде гармонія та затишок. І листя тепер знаходиться позаду будинку. Якщо хочете, я приберу завтра, а зараз мені потрібно підігріти ванну для Каті.

Оскільки комунікації назад ще не підключили, я мушу натягати води від сусідів. Вечеря готова, я буду за п’ять хвилин і підігрію її на спиртових таблетках.
Вона загнула останній зуб на граблях, а потім випрямила їх у зворотний бік.

До Каті підбіг її той-пудель і радісно загавкав, кликаючи до будинку.
— Дивись, твоя Асті одужала! – кричав Павло і, піднявши собаку на руки, почав її цілувати.

— Ти ж не любиш мого собаку, – немов у трансі сказала Катя.
― А тепер люблю, ― не припиняв поцілунки Паша.
Від собаки дуже пахло котлетами.

Далі буде….