З моєї точки зору вони не підходять одне одному (про що я багато разів прямо говорила матері, з 9 років підбиваючи на розлучення), а в самому шлюбі мама просто розбестила батька, що зараз він мало що робить по чоловічій частині, дивлячись на такий стан речей, я деякий час думала, що чоловік — це майже непотрібне створіння, довелося перевиховувати себе

Мені 22 роки, і скільки я пам’ятаю, все свідоме життя в мене просто постійні сварки з батьками. В нас наче якась конкуренція, якої не маґ бути між дітьми та батьками.

Отже, мій батько — невихована і досить груба людина, любить випити, трохи занудиний і дуже інфантильний. Мати — надто скромна, можна навіть сказати безхарактерна жінка.

З моєї точки зору вони не підходять одне одному (про що я багато разів прямо говорила матері, з 9 років підбиваючи на розлучення), а в самому шлюбі мама просто розбестила батька, що зараз він мало що робить по чоловічій частині.

Дивлячись на такий стан речей, я деякий час думала, що чоловік — це майже непотрібне створіння, довелося перевиховувати себе.

З батьком у нас час від часу були сутички, багато разів він був несправедливий до мене. Я розумію, що це відбувалося, тому що він не вміє спілкуватися, що він не має уявлення про те, що таке нормальна сім’я, він просто така людина, але від цього не легше.

Зрозуміти можу, а прийняти, пробчаити – не можу. Останнім часом зрозуміла, що більше ображаюся на матір через те, що терпить. Не любить батька, не подобається таке життя, але терпить.

Я думала, що якщо я поїду вчитися в інше місто, не житиму разом з батьками, мені стане легше, але я вдома, і все як і раніше.

Боюся, що увібравши найгірші якості батьків, я не зможу побудувати міцних, якісних стосунків, адже для цього потрібний фундамент — стосунки в сім’ї, а його немає. Як мені прийняти батьків такими, якими вони є?