— З поверненням! Ми за тобою сумували. Ти рано прийшла до нас. Тебе насильно вирвали із земного життя. Ми намагалися допомогти, але до вас важко пробитися. Багато перешкод. Зло засмічує ауру планети. Темні лютують

Їй сьогодні наснився дивний сон — золоті кулі. Багато, багато золотих куль, легких, мов подих ласкавого вітерця. Вона пливла в потоці куль. І така любов розлита навколо, і так добре, так тепло на душі…

Прокидатися не хотілося. Звичний ранковий ритуал: контрастний душ, сніданок, легкий макіяж і на роботу.

Вона повернула ключ у замку запалювання — двигун завівся з півоберту. Для неї машина була живою істотою, вони відчували й розуміли одна одну.

Як же вона не любила ранкові затори! Нарешті затор розсмоктався і почався повільний рух. Вона повернула на перехресті. Дорога стала вільнішою, на цій дорозі завжди було мало машин.

Чорний кросовер, здавалося, матеріалізувався на зустрічній смузі нізвідки. Він летів просто на неї.

Удар. Біль. Темрява. Біль стиснув її в лещатах. Повітря стало густим, наче кисіль, вона намагалася зробити хоч один вдих, але не могла.

Раптом навколо закружляли золотисті кулі. Кулі з її сну… великі й маленькі. Вони випромінювали потік цілющої енергії, стало легко і добре. Тепла хвиля м’яко огорнула все її зболене тіло.

Вона зрозуміла, що почався перехід. Пам’ять підказала, що подібні моменти траплялися з нею багато разів.

…Вона стояла на галявині, покритій смарагдовою травою. Ясне, блакитне небо. Сонця немає, але м’яке, приємне світло ллється з неба.

Вона відвикла від цього застиглого неба і звично шукала очима хмари. З сумом згадала, що тут не буває ні хмар, ні вітру, ні дощу, ні снігу. Тут завжди спокій і благодать. Вона ніколи не любила спокій.

Трохи далі височіла сліпучо-біла багаторівнева будівля. Будівля не здавалася великою, але в ній якимось чином розмістилися комірки для кожного, хто коли-небудь жив на Землі.

До неї почали підходити люди. Красиві, з добрими, просвітленими обличчями.

Вона пригадувала: ось ця жінка була колись її сестрою.

А зеленоокий юнак, здається, у третьому чи четвертому втіленні, був її сином. Його життя римського гладіатора обірвалося незаслужено рано. Вона погладила його по щоці. Зв’язок матері й дитини — найміцніший у Всесвіті, в усі часи і в усіх втіленнях.

— З поверненням! Ми за тобою сумували. Ти рано прийшла до нас. Тебе насильно вирвали із земного життя. Ми намагалися допомогти, але до вас важко пробитися. Багато перешкод. Зло засмічує ауру планети. Темні лютують!

Вона відчувала їхню любов. Це були люди її роду. Всі вони були однією великою і дружною сім’єю, розкиданою по різних часах. Вона посилала їм у відповідь свою любов і радість від зустрічі.

Стурбовано шукала очима Коханого, але не знайшла серед тих, хто її зустрічав. Вона зрозуміла, що він, звичайно, вже у своїй комірці. І вона поспішила до себе.

Ось і її вічна оселя. Дуже давно вона надала їй вигляд просторої кімнати з вікном на всю стіну. Кімната ніби парила над морем. Відтоді вона нічого не міняла, можливо тому, що ніколи надовго тут не затримувалася.

На стінах висіли її улюблені картини. На полицях розмістилися дорогі для неї предмети, матеріалізовані силою думки, на згадку про минулі втілення.

Він стояв біля вікна. Кинувся їй назустріч і зовсім по-земному стиснув у своїх обіймах.

Любов, вічна і нероздільна любов повністю накрила їх, але водночас, його провина та її образа вібрували в цьому потоці чистої любові.

Вони були призначені одне для одного вищим Деміургом. І в усіх втіленнях були разом. Вони мали бути разом до кінця своїх перероджень, але в останньому житті щось пішло не так.

Він прийшов на Землю раніше на десять років (за земним ліком). Не дочекався її і одружився. Відчував, що жінка, яка стала дружиною, не його людина, але сталося так, як сталося. Він проклинав непорушний закон, що стирає пам’ять перед кожним новим втіленням.

Вони все-таки знайшли одне одного. Глибинна пам’ять частково зберігається, її не можуть знищити повністю навіть вищі майстри карми.

Вона знову була його Коханою, але не дружиною, аж до самої його смерті, що сталася п’ять років тому.

Їй зовсім не сподобалося ділити його з чужою жінкою.

Він добровільно пішов із життя. Потім, звичайно, зрозумів, що це була велика помилка.

Тепер він мав залишитися тут надовго. Обміркувати й осмислити свій надзвичайно важкий проступок. Інший би радів такій можливості, але вони були екстремалами. Вони любили Землю, з усіма її недоліками й недосконалістю.

Вона хотіла залишитися з ним. Дітей на Землі немає, навіщо їй повертатися? Він був проти.

— Ти мусиш повернутися. Ти ж бачиш, яка там обстановка? Люди дедалі менше думають про вічне. Заради матеріальних благ готові душу дияволу продати.

Щороку з’являються нові епідемії. Спалахують нові криваві конфлікти. Темні діють нахабно й непередбачувано.

Ти геніальний вірусолог, у тебе там робота, яка змінить погляд на виникнення пандемій, а їх буде багато. Темні творять без упину. Вони випускають у світ нові й старі, забуті хвороби.

Кросовер з’явився на твоїй дорозі не випадково. Ти їм заважаєш.

Тільки прошу тебе, пам’ятай, що ми в земних умовах не можемо користуватися надздібностями, тому будь обережна!

Я чекатиму тебе тут, а може, навіть зможу чимось допомогти і звідси.

У наступному втіленні ми не загубимося і будемо разом. Я обіцяю. Вселенська любов прекрасна, але я сумую за земною любов’ю, яка, на щастя, дозволяє і фізичну близькість, а не тільки спілкування душами.

…Вона відкрила очі в той момент, коли медсестра схилилася над нею, щоб поправити одну з трубочок. Вона лежала, закутана численними трубками.

— Лікарю, пацієнтка опритомніла! — закричала медсестра.

Підійшов літній лікар.

— Скільки я тут? — прошепотіла вона.

— Третій день. Ми вже надію втратили, — відповів лікар.

— Не дочекаєтеся! У мене ще багато справ, — відповіла вона і ледь помітно посміхнулася.

Історія, яку нам надіслала одна з читачок, змушує задуматися. Кожен із нас приходить у цей світ не просто так. Іноді, коли здається, що життя втрачає сенс, воно знов і знов нагадує нам про нашу головну місію.

Чи вірите ви в те, що наші душі зустрічаються у різних життях, щоб виконати якесь важливе завдання?