Вперше свою майбутню дружину Наташу я побачив у восьмому класі, коли вона перейшла до нас вчитися з іншої школи. Вона мені одразу сподобалася, я закохався.
Але Наталя не звертала на мене уваги, їй подобався наш однокласник Сергій і навіть уже тоді, коли ми побралися, я знав, що вона його кохає. Сергій був красивим, спортивним хлопцем, подобався всім дівчаткам у нашій школі, але тільки тоді, коли він одружився, Наталка звернула на мене увагу.
Ми з нею жили по сусідству, часто зустрічалися і вона, мабуть, просто звикла до мене або їй лестило те, що я весь цей час на неї чекав. Сімейне життя не склалося, і навіть поява сина Артема нас не зблизило, і за десять років ми, з ініціативи дружини, розлучилися.
Вона поїхала на заробітки за кордон, там незабаром вийшла заміж та відкрила з чоловіком навіть своє кафе. Матеріально вона допомагала синові, який лишився жити у її батьків, а я займався його вихованням.
Коли я одружився вдруге, скажу чесно без особливого кохання, напевно, просто самотність зіграла свою роль, дружина не дуже вітала моє спілкування із сином. Щоб уникнути скандалів, я зустрічався з сином так, щоб вона не дізналася, а коли з’явилася дочка, зустрічі стали рідшими, весь вільний час забирала маленька дитина.
Але життя і цього разу не склалося, після п’яти років шлюбу, я запропонував Яні розлучитися, і вона погодилася, але жити ми залишилися разом. Нещодавно куплена трикімнатна квартира, зроблено ремонт, тож не хотіли продавати, колись залишиться доньці.
Але я думаю, що дружина сподівалася, що я залишу все і переїду до мами, але я теж не хочу залишитися без житла. Але найсумніше, що дружина налаштовує проти мене доньку, а доки я підлаштовувався під нову дружину, син теж від мене віддалився.
Йому вже вісімнадцять і спілкуватися з ним дуже не просто, він у всьому звинувачує мене. Вийшло, що з обома жінками я не знайшов щастя, а тепер і діти мене не розуміють. У чому тут моя провина?
— Мамо, Богдан з нами їхати не хоче. На кухні пахло печеною картопелько з свіжим…
У тісній кімнатці пахло теплим молоком і дитячою присипкою, але з коридору все одно тягнуло…
— Павле! Ану виходь, паразите! Я знаю, що ти в неї! Виходь, кому кажу, бо…
— Ну от скажи мені, як так можна? Хіба ж у неї замість серця камінь?…
— Асю, ну хоч би на вихідні приїхала, чи що? Так я вже скучила за…
Мама подзвонила саме тоді, коли Дарина гріла в мікрохвильовці вчорашній борщ. Кришка контейнера запотіла, коридор…