За роки шлюбу в сім’ї Надії одні «пригоди»: то сусідів залили, позичали в батьків дружини на відшкодування збитків, потім одразу ж зять роботу втратив і борг батьки молодшій донечці пробачили. Знайшов зять роботу за кілька місяців, але ці місяці батьки Наді і оренду платили, і підкидали грошенят молодій сім’ї

— Ледь не істерика з нею була. І мати зятя зателефонувала, добренька така, мовляв, треба просто згрупуватися і допомагати їм. Ага, нашими з чоловіком руками їм і допомагати, а вона осторонь?

Ірина злиться на молодшу доньку і зятя.

— Три роки в шлюбі, дитині рік із «копієчками», а вони оголосили про другу дитину і чекають, що ми підстрибувати почнемо до стелі? А порівняння з Оленою взагалі некоректне. Олена з чоловіком твердо на своїх ногах стоять, як порівнювати? А тут що? Суцільні дотації, тому що в них оренда, тому що в зятя з роботою проблеми, тому що Надя в декреті?

— Так, якось не дуже своєчасно вони, – вважає подруга. – Ну яка друга дитина, якщо навіть житла немає, а зять із роботою не міг чотири місяці нічого вирішити? І це в столиці? Ну так, живуть вони в області, але ж півгодини до міста всього дороги! І сама, пам’ятається, скаржилася, що втомлюється з дитиною, набридло в чотирьох стінах сидіти, що змінилося?

В Ірини немає відповіді на ці запитання. У жінки дві доньки 35-ти річна Олена та 25-ти річна Надія. Обидві заміжні, але дуже по-різному заміжні. Старша зустрічалася з майбутнім чоловіком мало не зі школи. Вони з батьком були проти цих стосунків, бо зять старший за доньку на 10 років, а потім подивилися на нього ближче і вирішили, що зять у них дуже навіть гарний.

— Він працював уже, коли Олена в інституті вчилася, вона навіть грошей у нас не брала на кишенькові витрати, хоча разом вони не жили. Загалом, зять – серйозний мужик, ґрунтовний. Квартиру тепер хочуть брати чотирикімнатну, не вирішили ще. Є варіант будинок будувати, – розповідає Ірина про життя старшої доньки. – Дбайливий, усе встигав: і працювати, і кар’єру робити, і діток вечорами купати. З Оленки він пилинки і зараз здуває. Я на них дивлюся і радію: такому можна задуматися і про четверту дитинку, і навіть про п’яту. Лише б у самої було бажання, та здоров’я не підводило.

У Олени з чоловіком три сини: 11 років, 8 років і 2 роки. Жінка між другим і третім декретом працювала, збирається й надалі працювати, але вже віддалено, особливої потреби в неї немає. Батьки старшій доньці абсолютно не допомагали, ніколи. Навпаки: зять зараз намагається подарувати їм щось цінне і дороге до всяких дат. Олена водить машину, у сім’ї їх дві. Перед появою другої дитини купили вже трикімнатну квартиру.

Мати зятя теж на невістку не ображається, кличе виключно донечкою Оленкою, онуків любить, вважає, що синові в усьому пощастило. І з онуками Олена справляється сама: у зятя мама немолода і зі здоров’ям у неї не дуже, а Ірина з чоловіком ще працюють і поки що не збираються припиняти – треба ж допомагати молодшій доньці Надії.

Надя заміж виходила у 22 роки. За такого ж ровесника через те, що чекала на дитину.

У молодшого зятя – тільки мати, живе недалеко від молодих, але тільки «ахає» на тему того, як молодим важко живеться, допомоги від неї ніякої. А Ірина з чоловіком щомісяця віддають Надії пристойну суму на оренду житла – інакше донька з чоловіком не справляються.

— І крім оренди, – злиться Ірина. – То їм їсти нічого, то суміш дитині купити нема на що. І при цьому при всьому про яку другу дитину можна говорити? Надя взагалі нерозумно вчинила, коли цю дитину наважилися зробити. У неї ж тоді цікавий стан перервався. Лікарі причину не встановили, сказали, що так буває, а вони взяли, та відразу майже зробили онуку!

За роки шлюбу в сім’ї Надії одні «пригоди»: то сусідів залили, позичали в батьків дружини на відшкодування збитків, потім одразу ж зять роботу втратив і борг батьки молодшій донечці пробачили. Знайшов зять роботу за кілька місяців, але ці місяці батьки Наді і оренду платили, і підкидали грошенят молодій сім’ї. Надя тоді ходила на останньому місяці з великим животом.

— От і добре, що син поки що вдома, – раділа невідомо чому мати чоловіка Надії. – Надійка не одна з малечею, син завжди допоможе, от вони вдвох за нею й дивляться.

Ірина перший раз ці слова від свекрухи вислухала мовчки, а потім не витримала, запитала, мовляв, а чи не хоче свекруха взяти участь у витратах? Оренду оплатити за цей період, допомогти матеріально, так би мовити. Якщо свекруха допомагатиме, то зять і далі може вдома сидіти.

— Я б і допомогла, – ображено підібгала губи сваха. – Але ви ж знаєте, я інвалід, чоловіка в мене немає, звідки гроші?

Тоді батько Надії твердо сказав, що в такому разі й «свистіти» не треба про те, як добре, що Надя з такою крихіткою не одна. Відтоді сваха в словах була акуратнішою, та й зять незабаром роботу знайшов.

— Звичайно, у них ще життя не налагодилося, – вважає Ірина. – Свого житла, як і раніше, немає, від нас вони все ще матеріально залежать. Тому коли Надя підкреслено радісно повідомила про другу дитину, я так їй і відповіла: «Друга дитина? А термін? 5 тижнів? Біжи бігом, встигнеш вирішити проблему». А що треба було сказати, ой, донечко, краса яка, хоч би двійня або трійня?

— Ну ти права, що й казати, – підтримує Ірину подруга.

Донька тоді влаштувала істерику, мовляв, за Олену ви вічно радієте, вона вже трьох дітлахів має, а за Надю не раді, хоча в неї всього лише буде друга дитина. Навіть (розповідь для сайту Рідне Слово) звинуватила матір, що та раділа її біді, коли та втратила першу дитину, хоча Ірина тоді за молодшу переживала, все ж таки перший раз, та й ідеться про доньку, а не про чужу людину.

— Але тоді і зараз – це велика різниця, – вважає мама Надії. – Тоді вона була дівчиною, зараз жінка і мати. Тоді ще не ясно було, що за людина її чоловік, а тепер усе зрозуміло і з ним. Куди двоє дітей? Щоб на нас ще один тягар повісити? А з Оленою та її життям порівнювати взагалі смішно, нехай її чоловічок хоча б віддалено постарається бути схожим на чоловіка сестри, тоді й поговоримо.

— Ну і не допомагайте, – пропонує подруга. – Поставте умову, що далі – самі. Дивись, подумає і прийме правильне рішення.

— Та поставили вже, ревіла Надя. А сваха взагалі пообіцяла ніколи з нами не спілкуватися і дітей налаштувати проти нас. Не допомагати? Боюся, що внучка голодувати буде. Загалом, десь ми з молодшою дочкою промахнулися у вихованні, – зітхає Ірина. – І жодного просвіту. Не знаю, що вирішать, мені тільки на залишки розуму Наді й залишається сподіватися.

Фото: авторський контент сторінки “Рідне Слово”.